ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/23732/13 25.12.13
За позовом Державного підприємства «Південна залізниця»
До Державного агентства резерву України
Про стягнення 396 215,98 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники:
Від позивача Перець С.В. - по дов. №1288 від 12.12.2012р.
Від відповідача Михайлюк А.З. - по дов. №б/н від 03.04.2013р.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного підприємства «Південна залізниця» до Державного агентства резерву України про стягнення 396 215,98 грн. витрат, здійснених на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності оплати послуг за зберігання цінностей, згідно умов Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №П/НР-031338/НЮ від 30.04.2003р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 було порушено провадження у справі №910/23732/13 та призначено розгляд справи на 25.12.2013.
Представник позивача в судовому засіданні 13.11.2013р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача письмового відзиву на позов не надав. В судовому засіданні представник проти задоволення позову заперечував посилаючись на відсутність бюджетного фінансування.
В судовому засіданні 25.12.2013р., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва -
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
30 квітня 2003 року між Державним територіально - галузевим об'єднанням Південна залізниця (далі - Зберігач, Позивач) та Державним комітетом з державного матеріального резерву (далі - Комітет, Відповідач) було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №П/НР-031338/НЮ (далі - Договір).
На виконання Указу Президента України від 09.12.2010 року №1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" було проведено реорганізацію Державного комітету України з державного матеріального резерву шляхом перетворення в Державне агентство резерву України. Відповідно до п.5 цього Указу Державне агентство резерву України є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.
Відповідно до п. 1.2 Договору Комітет передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності (далі - Цінності) згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1.
Передбачені цим договором форми актів затверджуються Комітетом.
Додатковою угодою №4 до Договору, укладеною сторонами 23.05.2013, було визначено, що річний розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в межах кошторису на 2013 рік в сумі 648 871,84 грн. в тому числі ПДВ 108 145,31 грн. Оплата яких здійснюється на підставі актів виконаних робіт.
На виконання умов Договору Відповідач передав йому на зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1
Пунктом 4.3 Договору передбачено, Зберігач надає Комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання Цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання Цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.
Відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) Зберігачу за зберігання Цінностей мобілізаційного резерву Комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п.4.3. цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом (п. 4.4 Договору).
Згідно п. 4.5 Договору сторони погодили, що оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання Комітетом акта форми №1.
Згідно Актів виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей (державного) мобілізаційного резерву за 1, 2, 3 квартали 2013 року та звітів підрозділів позивача про понесені витрати на зберігання мобілізаційного резерву за січень-вересень 2013 року склали - 396 215,98 грн., а саме:
- за 1-й квартал 2013 року - 137 877,22 грн., в т.ч. ПДВ -22 979,54грн.
- за 2-й квартал 2013року - 130 240,58грн., в т.ч. ПДВ - 21 706,76грн.
- за 3-й квартал 2013року - 128 098,18 грн., в т.ч. ПДВ - 21 349,70грн.
Суми витрат, здійснених позивачем, підтверджуються актами виконаних робіт та звітами про витрати за 1-й, 2-й квартал 2013 року, кошторисом витрат на 2013 рік , погодженими Держрезервом.
Згідно п.4.4 договору відповідального зберігання Зберігану (позивач ) за зберігання цінностей мобілізаційного резерву Комітет (відповідач) здійснює в межах фактичних витрат у відповідності до п.4.3 договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач не виконав свої зобов'язання щодо повної оплати послуг щодо зберігання цінностей, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за Договором у розмірі 396 215,98 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що на момент винесення рішення Відповідач не виконав свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за надані послуги, у зв'язку з чим у нього є заборгованість за Договором у розмірі 396 215,98 грн.
Факт невиконання відповідачем зобов'язання за Договором належним чином доведений, документально обґрунтований.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідачем не були надані суду належні та допустимі докази на спростування викладеного в позові.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, при задоволенні позову стягнення судового збору покладається на відповідача.
Посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування судом до уваги не приймаються:
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
Як визначено ст. 2 цього закону, відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Ст. 4 закону передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади. який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.
Управління державним резервом здійснює Державне агентство резерву України. яке, як було зазначено вище, є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.
Згідно з Положенням про Державне агентство резерву України (Держрезерв), яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 № 463/2011, основними завданнями Держрезерву України є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву та внесення пропозицій щодо її формування
Відповідно до п. 4 та п. 5 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.
Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.
Згідно зі ст. 12 ЗУ "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Згідно Постанови КМУ № 100-03 від 29.01.1998 "Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобрезерву", Положення про мобілізаційний резерв, затвердженого постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.09.1969 (має гриф "таємно") - мобілізаційний резерв матеріальних цінностей створюється підприємствами в мирний час відповідно до встановлених мобілізаційних завдань. Норми накопичення матеріальних цінностей встановлюється за номенклатурами та обсягами, визначеними міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.
Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Отже, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства.
Як нормами Закону України "Про державний матеріальний резерв" та і постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконую відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов'язаних з таким зберіганням. Відповідно до зазначеної норми та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002р. №532, таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного лі, Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених, законодавством.
Стаття 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачає обов'язковість фінансування витрат на утримання і розвиток системи державного резерву як за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву, так і за рахунок коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання.
В свою чергу п. 1 ст. 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено відшкодування усіх витрат відповідальних зберігачів.
Посилання Відповідача на відсутність фактичних надходжень спеціального фонду бюджету та посилання на те, що зобов'язання, взяті без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та законом України "Про державний бюджет України", не вважаються бюджетним зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів, як на поважну підстав невиконання своїх зобов'язань за Договором є такими що не можуть бути підставою для звільнення від виконання зобов'язань за вказаним договором і відповідальності за таке невиконання (зазначеної позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 13.10.2009 року і справі № 21-348во09).
Так, загальні положення цивільного законодавства (ст. 525, 526 ЦК України) поширюються також на всі договори, навіть за відсутності спеціального законодавства.
Уклавши договір, незалежно від його правової природи, сторони зв'язані умовами його виконання, а право сторони на отримання виконання згідно договору підлягає захисту судом відповідної юрисдикції.
Верховний Суд України у Постанові від 13.10.2009 року по справі № 21-348во09, по якій предметом розгляду справи було стягнення заборгованості, вказав, що відсутність коштів для належного виконання грошового зобов'язання не може бути визнана обставиною, що звільняє від відповідальності (форс-мажорною обставиною), незалежно від підстав її виникнення.
За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 37472392) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Державного підприємства «Південна залізниця» (61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, 7, код 01072609) заборгованості за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №П/НР-031338/НЮ від 30.04.2003 року у розмірі 396 215 грн. 98 коп., 7 924 грн. 32 коп. судового збору.
Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.12.2013р.
Суддя Т. Ю. Трофименко