02 грудня 2013 р. Справа № 2033/2а-4277/11
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.
Суддів: Русанової В.Б. , Курило Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м.Харкова на постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07.06.2011р. по справі № 2033/2а-4277/11
за позовом ОСОБА_2
до Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м.Харкова
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
30 травня 2011 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м. Харкова, в якому просив: визнати протиправними дії відповідача, які пов'язані з перерахунком та виплатою, державної пенсії згідно Постанови КМ України від 13 липня 2004 року №2 894 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до ч.4ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2005 року №2 1293 «Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії, як інваліду ЧАЕС - 2 групи, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1987 році, з 01 грудня 2009 р. нарахувати та виплати, з урахуванням раніше сплачених сум, призначену до сплати державну пенсію виходячи з 6-ми мінімальних пенсій за віком, зі збільшенням ії на 12% згідно Постанови КМУ країни від 13 липня 2004 року №2 894 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до ч.4ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та з 01 грудня 2009 р. зі збільшенням її у 2,5 рази відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2005 р. N2 1293 «Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з послідуючим її перерахунком та виплатою відповідно до змін діючого законодавства, з урахуванням ч. 3 ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , постійно на весь час виплати пенсії.
Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2011 р. позовні вимоги задоволено, а саме : визнано неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова щодо невиконання вимог Постанови КМ України №894 від 13.07.2004 р. «Про підвищення розміру пенсій, призначених відповідно до ч.4 ст.54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та Постанови КМ України № 1293 від 27.12.2005 р. «Про збільшення розмірів пенсій деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо встановлення підвищення основної щомісячної пенсії ОСОБА_2 з 01.01.2009 р.; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м. Харкова встановити підвищення основної щомісячної пенсії ОСОБА_2 як інваліда З групи та учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, відповідно до Постанови КМ України №894 від 13.07.2004 р. «Про підвищення розміру пенсій, призначених відповідно до ч.4 ст.54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", збільшивши її розмір на 12%, починаючи з 01.01.2009 р.; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м. Харкова здійснити перерахунок та виплату основної щомісячної пенсії ОСОБА_2 як інваліда 3 групи та учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, відповідно до Постанови КМ України №894 від 13.07.2004 р. «Про підвищення розміру пенсій, призначених відповідно до ч.4 ст.54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з підвищенням її на 12%, та провести відповідні виплати за період з 01.01.2009 р., з урахуванням фактично сплачених сум; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м. Харкова встановити підвищення основної щомісячної пенсії ОСОБА_2 як інваліда З групи та учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, відповідно до Постанови КМ
Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції в зв'язку з ненаданням належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 червня 2011 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», КАС України та не відповідність висновків суду обставинам справи.
Виходячи з приписів ст. 197 КАС України вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Колегія суддів заслухавши суддю - доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягає частковому скасуванню задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що вони обґрунтовані та позов підлягає задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 30 травня 2011 року з вимогами щодо захисту його порушених прав, що мали місце з 01 грудня 2009 р., тобто з порушенням встановленого КАС України шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
При цьому колегія суддів зауважує, що у відповідності до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Зазначені положення кореспондуються з нормами ст. 162 КАС України, які визначають повноваження суду при вирішенні справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Як вбачається з приписів частин 2, 3 ст. 99 КАС України строк звернення до суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду з захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.
При цьому колегія суддів зауважує, що, як вбачається з матеріалів справи, порушення прав позивача відбувалося періодично -кожного місяця при отриманні ним суми пенсії, а тому кожного разу при отриманні пенсії в неналежному розмірі позивач мав змогу звернутись до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за наявності поважних причин його пропуску (ч. 1 ст. 102 КАС України).
Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Проте позивачем до суду першої інстанції не було надано доказів поважності пропуску строку для звернення до адміністративного суду з позовом щодо визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату державної та додаткової пенсій.
Таким чином, із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача за період з 01 січня 2009 року по 30.11. 2010 року підлягають залишенню без розгляду.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, і отримує пенсію, призначену Управлінням Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 року № 894 з метою здійснення заходів щодо соціального захисту пенсіонерів збільшено з 1 вересня 2004 року на 12 відсотків пенсії (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, державної допомоги та сум індексацій), призначені відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2005 року № 1293, з метою здійснення подальших заходів щодо диференціації розмірів пенсій було прийнято рішення про збільшення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи": у 3,5 рази - пенсію по інвалідності учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році та пенсію у зв'язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи членам їх сімей; у 2,5 рази - пенсію по інвалідності учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987-1990 роках, громадянам, евакуйованим у 1986 році із зони відчуження, та пенсію у зв'язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи членам їх сімей.
Пунктом 2 цієї Постанови встановлено, що мінімальний розмір пенсії, передбачений частиною четвертою статті 54 Закону, не може бути нижчим: для інвалідів з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, I групи - 540 гривень, II групи - 500 гривень, III групи - 467 гривень; для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, I групи - 440 гривень, II групи - 400 гривень, III групи - 370 гривень.
За конституційними нормами, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягає ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України "Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27 грудня 2005 р. № 1293, яка встановлює мінімальний розмір пенсії для інвалідів 2 групи не нижчий ніж 500,00 грн., що істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів 2 групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком. Саме такий розмір пенсії був встановлений та виплачується позивачу Управлінням Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що підстави для застосування до цього розміру пенсії положень постанов № 894 та № 1293 відсутні, оскільки це суперечить положенням п. 6 статті 92 Конституції України та статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Щодо задоволення позовних вимог про нарахування та забезпечення виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати основної та додаткової пенсії, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 2 та ст. 3 Закону України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, до яких відносяться, зокрема, пенсії та соціальні виплати. При цьому, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Отже, зважаючи на те, що позивачу пенсійні виплати за періоди та в сумах, що заявлені були у позові, не нараховувалися і не могли виплачуватися, то на час звернення з даним позовом у позивача не було належних підстав вимагати проведення даних нарахувань і виплат.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення в частині задоволення позовних вимог
Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова задовольнити частково.
Постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07.06.2011р. по справі № 2033/2а-4277/11 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинення дій за період з 01 січня 2009 року по 30 листопада 2010 року залишити без розгляду.
В задоволені позову ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинення дій з 01 грудня 2010 року - відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Присяжнюк О.В.
Судді Русанова В.Б. Курило Л.В.