ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 грудня 2013 року № 826/17053/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., при секретарі судового засіданні Непомнящій А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до третя особа Управління ресурсного забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві ОСОБА_3
про скасування рішення № 2 від 18.07.2012, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління ресурсного забезпечення ГУ МВС України у м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:
- скасувати рішення від 18 липня 2012 року № 2, прийняте ЖБК ГУ МВС України в м. Києві про надання ордеру № 53 на право зайняття житлового приміщення колишнім працівником МПОП "Беркут" ОСОБА_3 як таке, що прийняте не у відповідності до чинного законодавства та ганьбить авторитет органів державної влади та місцевого самоврядування;
- зобов'язати ЖБК ГУ МВС України в м. Києві прийняти нове рішення згідно чинного законодавства про скасування рішення від 18 липня 2012 року № 2.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2013 року відкрито провадження в адміністративний справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 20 листопада 2013 року, яке відкладалось до 26 листопада 2013 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 (АДРЕСА_1.
У судовому засіданні 10 грудня 2013 року представник позивача та позивач підтримали позовні вимоги. В обґрунтування правової позиції зазначили, що спірне рішення є протиправним, оскільки проживаючи в кімнаті АДРЕСА_1, ОСОБА_3 не перебуває у трудових відносинах із ГУ МВС України в місті Києві.
Представник відповідача заперечив проти адміністративного позову, зазначив, що рішення від 18 липня 2012 року № 2 про надання ордеру № 53 на право зайняття житлового приміщення колишнім працівникам ПМОП «Беркут» є правомірним та обґрунтованим.
Представник третьої особи та третя особа у судовому засіданні 10 грудня 2013 року заперечили проти адміністративного позову та просили суд відмовити у його задоволенні.
Суд, керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.
Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що позивач разом із своєю сім'єю проживає в кімнаті АДРЕСА_1. Зазначений будинок перебуває на балансі в ГУ МВС України в місті Києві.
Одночасно, у вказаному блоці зазначеного гуртожитку в кімнаті «А» проживає родина ОСОБА_3, який у 2010 році, як стверджує позивач, розірвав трудові відносини з ГУ МВС України.
Однак, у 2012 році відповідачу ОСОБА_3 було надано ордер № 53 на право зайняття житлового приміщення у сімейному гуртожитку для тимчасового проживання АДРЕСА_1, загальною площею 12,4 кв.м.
На думку позивача, рішення ЖБК ГУ МВС України в місті Києві від 18 липня 2012 року № 2 про надання ордеру № 53 на право зайняття житлового приміщення колишнім працівникам ПМОП «Беркут» є протиправним та підлягає скасуванню.
Позивач стверджує, що спірна кімната є ізольованим суміжним приміщенням. В свою чергу, Управлінням ресурсного забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві відмовлено позивачу у наданні спірної житлової площі.
Так, згідно з підпунктом 1, 2 статті 54 Житлового кодексу України, якщо в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, звільнилося неізольоване жиле приміщення, воно надається наймачеві суміжного приміщення.
Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (стаття 34), надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої ст. 47 цього Кодексу, крім випадків, коли наймач або член його сім'ї має право на додаткову жилу площу. Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за встановлений для надання одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання.
Відповідно до пункту 8 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, розглядаючи позови про надання на підставі статті 54 ЖК звільненого жилого приміщення, суди повинні враховувати, що правила цієї статті застосовуються і у випадках, коли за підприємством, установою, організацією в силу чинного законодавства закріплено право повторного заселення звільненого жилого приміщення. Виходячи зі змісту зазначеної правової норми, суд може задовольнити позовні вимоги наймача про надання декількох звільнених у квартирі жилих приміщень за умови, що загальний розмір жилої площі не перевищуватиме 13,65 кв.м. на кожного члена сім'ї і додаткової жилої площі, якщо наймач або член його сім'ї має на неї право або зайва жила площа являє собою ізольовану кімнату розміром меншим за рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті.
Тобто, викладеними нормами врегульовано питання щодо звільнених приміщень, однак, у випадку позивача кімната, на яку він претендує, є заселеною.
Слід звернути увагу, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вважає рішення ЖБК ГУ МВС України в м. Києві від 18 липня 2012 року № 2 про надання ордеру № 53 на право зайняття житлового приміщення колишнім працівником МПОП "Беркут" ОСОБА_3 протиправним, оскільки, на думку останнього, зазначене рішення перешкоджає йому у отриманні спірної кімнати для власного проживання.
Судом встановлено, що питання законності/протиправності відмови позивачу у наданні додаткової житлової площі для поліпшення житлових умов вже розглядалось Окружним адміністративним судом міста Києва, зокрема, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2012 року у справі № 2а-7200/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2012 року за позовом ОСОБА_2 до Управління ресурсного забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про скасування рішення відповідача № 25/2/1-9-73оп від 08 травня 2012 року як такого, що прийняте не у відповідності до чинного законодавства, яке порушує законні права позивача, та зобов'язання відповідача прийняти нове рішення згідно чинного законодавства, яким задовольнити законні вимоги позивача щодо поліпшення житлових умов у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
За таких обставин, вищевказане судове рішення набрало законної сили, а тому згідно статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені зазначеним судовим рішенням в адміністративній справі, не доказуються.
Відповідно, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2012 року у справі № 2а-7200/12/2670 встановлено, що 27 березня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до керівництва МВС України з письмовим рапортом про надання йому додаткової житлової площі у гуртожитку, який направлено на розгляд до Департаменту матеріального забезпечення МВС України.
Листом від 26 квітня 2012 року № 25/2/1-Г-73оп ДМЗ МВС України звернувся до Управління ресурсного забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з проханням розглянути питання щодо можливості виділення родині позивача додаткової житлової площі у гуртожитку, а саме кімнати у блоці 4-6 гуртожитку, у зв'язку з чим надати відповідні пропозиції до Управління будівництва, реконструкції та інвестицій ДМЗ МВС України до 28 квітня 2012 року.
28 квітня 2012 року Управлінням ресурсного забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві листом № 21/674 повідомив вказане управління ДМЗ МВС України, зокрема, про те, що на той час у списках на отримання кімнати в сімейних гуртожитках відповідача перебуває 518 сімей працівників міліції, із них 70 сімей працівників ПМОП "Беркут", а на поліпшення житлових умов у гуртожитку АДРЕСА_1 - 32 сім'ї у складі із 4-х осіб. У кімнаті НОМЕР_2, житловою площею 12,4 кв.м., проживає сім'я колишнього працівника ПМОП "Беркут" ОСОБА_3, який в органах внутрішніх справ відпрацював більше 10 років.
Окружним адміністративним судом міста Києва за результатом розгляду адміністративної справи № 2а-7200/12/2670 встановлено, що Управління ресурсного забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві не має можливості відселити сім'ю ОСОБА_3 через відсутність вільної житлової площі в гуртожитку, а також те, що ОСОБА_2 не є працівником ГУ МВС України в місті Києві, надати ще одну кімнату не має можливості.
Листом від 08 травня 2012 року № 25/2/1-Г-73оп, складеним на підставі вказаного листа Управління ресурсного забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, ДМЗ МВС України повідомлено позивача, зокрема, про те, що рішенням Центральної житлової комісії від 18 грудня 2008 року (протокол № 6), яке затверджене Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією від 11 лютого 2009 року № 104, позивача, як потребуючого поліпшення житлових умов взято на квартирний облік в апараті МВС України у список першочерговиків, як працівника міліції.
За рапортом позивача рішенням Центральної житлової комісії від 16 лютого 2011 року (протокол № 1), яке затверджене Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією від 13 квітня 2011 року № 215, до квартирної справи включено його дружину та дочку.
Матеріали справи свідчать, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києві від 23 квітня 2013 року у справі № 752/3997/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Управління ресурсного забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про визнання ордеру недійсним, визнання права на користування жилим приміщенням неправомірним, у задоволенні позовної заяви відмовлено.
Суд звертає увагу, що в даному провадженні предметом дослідження є правомірність рішення від 18 липня 2012 року № 2, прийняте ЖБК ГУ МВС України в м. Києві про надання ордеру № 53 на право зайняття житлового приміщення колишнім працівником МПОП "Беркут" ОСОБА_3 як рішення суб'єкта владних повноважень із встановлення дотримання порядку його прийняття.
Вирішуючи зазначені спірні правовідносини, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Як встановлено частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Тобто, спірним правовідносинам, що можуть бути предметом розгляду в адміністративних справах, повинні бути притаманні такі ознаки як порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що вчинені обов'язково у сфері публічно-правових відносин.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України під поняттям адміністративний позов визначено - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.
З огляду на приписи пункту 6 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, що відносяться до сфери публічно-правових відносин та порушують права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Слід зазначити, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантується кожному (в тому числі юридичним особам) статтею 55 Конституції України.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно зі статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами.
Відповідно до частини 1 статті 6 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом.
Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально - правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Суд зазначає, що позивачем не надано належних обґрунтувань наявності порушення його прав чи інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом прийняття ЖБК ГУ МВС України в м. Києві рішення від 18 липня 2012 року № 2 про надання ордеру № 53 на право зайняття житлового приміщення колишнім працівником МПОП "Беркут" ОСОБА_3
При цьому, як свідчать матеріали справи, протиправність проживання ОСОБА_3 разом зі своєю сім'єю у кімнаті НОМЕР_2 та необхідність його виселення з метою надання позивачу додаткової житлової площі не доведена позивачем та не встановлена ані постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2012 року у справі № 2а-7200/12/2670 ані рішенням Голосіївського районного суду міста Києві від 23 квітня 2013 року у справі № 752/3997/13-ц.
Згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Таким чином, вирішуючи адміністративну справу, суд надає об'єктивну та повну оцінку обставинам справи виключно в межах позовних вимог та зазначених доводів. Позивач, в обґрунтування позовних вимог, посилається на той факт, що ОСОБА_3 разом із сім'єю протиправно проживають у спірній кімнаті, оскільки третя особа розірвала трудові відносини з ГУ МВС України.
Проте, такі доводи не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог в даному провадженні, оскільки, на думку суду, сам факт проживання ОСОБА_3 разом із сім'єю у гуртожитку для тимчасового проживання АДРЕСА_1, загальною площею 12,4 кв.м. не порушує права позивача та не перешкоджає реалізації права останнього на поліпшення житлових умов та отримання додаткової житлової площі.
Підсумовуючи викладене, суд звертає увагу позивача, що порядок надання житлової площі та/або поліпшення житлових умов працівників МВС та колишніх працівників МВС визначається чинним законодавством України, тому позивач не позбавлений права звернутись до відповідного органу з метою вирішення спірного питання.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.Ю. Гарник