Справа № 825/4664/13-а
24 грудня 2013 року м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Баргаміної Н.М.,
за участю секретаря Воєдило Л.П.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Нікітенко М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, третя особа - Реєстраційна служба Чернігівського міського управління юстиції про зняття арешту, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, третя особа - Реєстраційна служба Чернігівського міського управління юстиції про зняття арешту з всього майна, що належить позивачу та заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить позивачу, накладених постановою державного виконавця Веліканова А.В. відділу Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції від 07.12.2000 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 07.12.2000 року державним виконавцем Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції на підставі постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 17.02.1999 року була винесена постанова про накладення арешту на все його майно та оголошено заборону на відчуження стосовно належної йому квартири за адресою: АДРЕСА_1. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року було знято арешт з вказаної квартири. Зазначає, що і після винесення судом постанови про зняття арешту з квартири, він не може провести її відчуження, тому що в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна продовжує існувати арешт на все майно, накладений постановою від 07.12.2000 року.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі і просив їх задовольнити, посилаючись на викладені в позові обставини.
Представник відповідача в судовому засіданні поклався на розсуд суду та зазначив, що на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року у справі № 825/4047/13-а було винесено постанову про зняття арешту від 03.12.2013 року, копію якої направлено до Реєстраційної служби Чернігівського міськрайонного управління юстиції, однак державним реєстратором відмовлено у державній реєстрації припинення вказаного обтяження.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав через канцелярію суду пояснення, в яких зазначив, що для проведення державної реєстрації припинення арешту з квартири Деснянському відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції необхідно надати заяву та постанову про припинення арешту з всього нерухомого майна позивача.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що постановою державного виконавця Веліканова А.В. від 07.12.2000 року накладено арешт на все майно, що належить позивачу та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке йому належить.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції про визнання бездіяльності неправомірною, скасування постанови та зняття арешту позовні вимоги задоволено частково, знято арешт з квартири АДРЕСА_1, накладений постановою державного виконавця Веліканова А.В. відділу Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції від 07.12.2000 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 9-10).
Державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Нікітенко М.Л. при виконанні вищевказаної постанови було винесено постанову від 03.12.2013 року про зняття арешту з майна боржника, а саме: квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1, накладений відповідно до постанови відділу Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер: б/н від 07.12.2000 року (а.с 21).
На підставі вказаної постанови державний виконавець звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (а.с. 23).
11.12.2013 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції було винесено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зважаючи на наявність розбіжностей щодо предмету обтяження у заяві про державну реєстрацію обтяження, постанові про зняття арешту з майна від 03.12.2013 року Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції та даних у відомостях з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).
Відповідно до статті 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Частиною 1 статті 2 Закону визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
В силу статті 6 Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець роз'яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 57 Закону передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Порядок зняття арешту з майна передбачено статтею 60 Закону, відповідно до якої особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
В судовому засіданні, з пояснень ОСОБА_1, судом було встановлено, що на праві приватної власності позивачу, окрім квартири за адресою: АДРЕСА_1, будь-якого іншого нерухомого майна не належить.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
З аналізу вказаних правових норм вбачається, що для ухвалення правосудного судового рішення, яким суд поновлює чи в інший спосіб надає захист порушеним правам, свободам чи інтересам, повинні бути порушені права особи.
Таким чином, в даному випадку, у зв'язку із зняттям постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.11.2013 року арешту з квартири та встановленням відсутності іншого майна у позивача на праві власності, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про зняття арешту з всього майна, що належить позивачу та заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить позивачу, накладених постановою державного виконавця Веліканова А.В. відділу Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції від 07.12.2000 року.
В силу частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З врахуванням встановлених обставин та аналізу норм чинного законодавства, що регламентують спірні правовідносини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 17, 18, 104, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.М. Баргаміна