Справа № 456/5413/13-ц
Провадження № 2/456/2042/2013
"20" грудня 2013 р. Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Яніва Н. М.
при секретарі - Сунак Н. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрий цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Самбірської КЕЧ району про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, -
Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачів в якому просить, визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 такими, що втратили право користування квартирою № 19 по вул. Шевченка, 90 в м. Стрий Львівської області.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що спірна квартира перебуває в його і відповідачів спільній сумісній власності. В 1982 р. його син ОСОБА_2 зі своєю дружиною ОСОБА_3 та малолітнім сином ОСОБА_1 переїхали на постійне проживання в м. Запоріжжя. В м. Запоріжжі відповідачам була надана для проживання квартира ІНФОРМАЦІЯ_1, де вони були зареєстровані з 1989 р. Переїхавши в м. Запоріжжя, відповідачі влаштувались в цьому населеному пункті на постійну роботу, що підтверджується копіями належних їм трудових книжок. Враховуючи, що відповідачі з 1982 р. не проживають в спірній квартирі без поважних причин, оскільки постійно проживають в ІНФОРМАЦІЯ_2, а тому посилаючись на вимоги ст.ст. 71, 72 ЖК України, вважає, що вони втратили право користування житловим приміщенням.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, послався на обставини викладені в позовній заяві, яку просив з задовольнити.
Представник відповідачів в судовому засіданні позов заперечила повністю, додатково пояснила, що відповідачі є співвласниками спірного житла, а тому з підстав ст. 71 ЖК України не можуть бути визнані такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Крім того, зазначені позивачем обставини неодноразово перевірялись та спростовані судовими рішеннями в аналогічних справах. Також, на даний час вони звернулись з позовом до суду про виділення їм реально ? частин спірної квартири. Просить в задоволенні позову відмовити.
Представник Самбірської КЕЧ в судове засідання не з»явилась, однак подала до суду заяву в якій просить розгляд справи проводити у її відсутності.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 30.06.1993р., ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 368 ЦК України, яка діє на момент розгляду справи визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній
власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Позивач ОСОБА_1, будучи співвласником спірної квартири, за відсутності на те згоди інших співвласників всупереч норм ст. 369 ЦПК України одноособово звернувся до суду з вимогами про визнання відповідачів такими, що втратили право користування зазначеним жилим приміщенням.
Згідно з нормами ст. 11 ЦПК України суд здійснює цивільне судочинство на засадах диспозитивності, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Однак дана норма, може бути застосована, виключно до наймача чи члена сім»ї власника житла, а не до власника.
Згідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Зміст права власності встановлено ст. 317 ЦК України, яка передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Судом не беруться до уваги посилання позивача на ст. ст. 71 та 72 ЖК України, оскільки дані норми Житлового кодексу регулюють правовідносини, що виникають з питань користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, та не можуть регулювати правовідносини, що виникають у зв»язку з користуванням жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду, зокрема приватизованими квартирами. А тому на думку суду, такі вимоги Закону помилково застосовані позивачем на підтвердження своїх вимог, так як наведеними вище доказами стверджується, що відповідачі є власниками частини квартири, а не наймачамим чи членами його сім»ї.
Щодо обставин на які посилається позивач в позовній заяві та додатках до неї, то такі також не заслуговують на увагу, зважаючи на те, що вони вже досліджувались в інших судових процесах та спростовані судовими рішеннями, зокрема рішенням Стрийського міськрайонного суду від 15.11.2011р. в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Самбірської КЕЧ району третя особа Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації про визнання недійсним наказу (розпорядження) органу приватизації та свідоцтва про право власності на квартиру, яким в задоволенні позову було відмовлено. Крім того, 24.09.2013р рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області, вирішено у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Самбірської КЕЧ району, про визнання недійсним розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на квартиру - відмовлено.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставити встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням потягне за собою позбавлення прав власника, а саме права володіння та користування, що допускається лише на підставі і в порядку, встановлених законом та за умови відшкодування вартості належного особі майна (ст. 41 Конституції України).
Пред'являючи вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі, співвласниками якого вони є, позивач тим самим просить суд обмежити відповідачів у їх правомочностях щодо власності, що є неприпустимим.
На підставі викладеного, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі за їх безпідставністю.
Керуючись ст. ст.10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Самбірської КЕЧ району про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням - відмовити
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а у разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10-ти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя:
ОСОБА_6