Справа № 454/1494/13-ц
08 серпня 2013 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Адамович М. Я. ,
при секретарі Калиш В.О.
з участю представника позивача ОСОБА_1
та представника відповідача ОСОБА_2, ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров»я при виконанні трудових обов'язків внаслідок трудового каліцтва,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до державного підприємства «Львіввугілля», у позовній заяві вказав, що 29.10.1979р. він був зарахований учнем гірничого підземного робітника з повним робочим днем під землею, 11.01.1980р. його переведено гірничим робітником підземним 2 розряду, 12.05.1980р. позивача направлено на курси електрослюсарів підземних з відривом від виробництва, 13.10.1980р. позивача переведено електрослюсарем підземним 3 розряду, 23.07.1984р. його звільнено за ст. 38 КЗпП. 15.11.1989р. позивача прийнято на роботу електрослюсарем підземним 4 розряду з повним робочим днем в шахті. 10.07.1990р. позивач переведений на поверхнева і роботи електрослюсарем черговим, 24.05.1993р. переведений електрослюсарем підземним 4 розряду, 13.09.1999р. позивач звільнений з роботи згідно п.1 ст. 36 КЗпП. 03.02.2004р. позивач прийнятий на роботу електрослюсарем підземним 4 розряду, 20.02.2004р. переведений електрослюсарем 5 розряду з повним робочим днем під землею, 11.11.2005р. позивач звільнений з роботи згідно п.2 ст. 40 КЗпП за станом здоров»я. 11.11.2005р. складено акт розслідування хронічного професійного захворювання позивача. 14.12.2005р. згідно акту МСЕК позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності та 55% втрати професійної працездатності. Вважає, що внаслідок отримання професійного захворювання та трудового каліцтва йому завдано значної моральної шкоди у вигляді фізичних та душевних страждань, які виражаються у тому, що він втратив працездатність, став інвалідом, у нього з»явився кашель, стан здоров»я позивача став незадовільним. Факт заподіяння моральної шкоди позивачу наявний, оскільки він безтерміново на 55% втратив працездатність внаслідок професійного захворювання та трудового каліцтва. Просить суд стягнути із відповідача в його користь 55000грн. відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров»я при виконанні трудових обов»язків, внаслідок професійного захворювання та трудового каліцтва.
Ухвалою від 02.07.2013р. замінено неналежного відповідача державне підприємство «Львіввугілля» на належного відділ виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області.
Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, в обґрунтування надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, додатково повідомив, що спричинення позивачу значної моральної шкоди є повністю доведеним в ході розгляду справи як наданими поясненнями так і чисельними медичними документами, при цьому розмір відшкодування 55000 грн. вважає розумним та справедливим. Позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, щодо задоволення позову заперечила, в обгрунтування повідомила, що позивач не звертався з часу встановлення ступеня втрати працездатності у 2005 році у фонд за відшкодуванням моральної шкоди. Крім цього, відповідно до наказу МОЗ № 212 від 22.11.1995 року на органи МСЕК покладено обов»язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Звертає увагу на те, що позивачем на подано висновку МСЕК, лікаря психіатра чи висновку ЛКК про встановлення факту спричинення йому моральної шкоди внаслідок втрати працездатності та трудового каліцтва. Крім цього, у наданих медичних документах немає покликання про отримання позивачем фізичних та душевних страждань внаслідок отриманого захворювання. Таким чином, у позовних вимогах просить відмовити в повному обсязі.
Заслухавши учасників судового розгляду та дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав.
Як з»ясовано із дослідженої в судовому засіданні трудової книжки на ім»я ОСОБА_1 від 06.03.1976р., акту №37 від 11.11.2005р. розслідування професійного захворювання - стаж роботи позивача в підземних умовах шахти вугільного басейну становить 15 років 8 місяців.
Із дослідженої копій виписки з акту огляду МСЕК серії ЛВА-2 №002374, встановлено, що ОСОБА_1 30.09.2004р. вперше встановлено ІІІ групу інвалідності та 10% втрати профзахворювання безтерміново.
Випискою з акту огляду МСЕК серії ЛВА-2 №009502 від 14.12.2005р. встановлено, що ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 у відсотках складає 55%, в свою чергу випискою із акту огляду МСЕК серії ЛВА-1 №255544 від 14.12.2005р. ОСОБА_1 підтверджено ІІІ групу інвалідності у зв'язку із профзахворюванням.
Згідно довідки МСЕК серії ЛВА-2 №002717 від 18.12.2008р. ступінь втрати профпрацездатності ОСОБА_1 становить 55% - безтерміново.
У зв»язку із наявністю вказаного вище захворювання позивач ОСОБА_1 неодноразово перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, що вбачається з наданих позивачем виписок історій хвороби.
Відповідно до ст.ст. 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України, Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов»язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Окремим видом загальнообов»язкового державного соціального страхування, згідно з абзацом п»ятим частини першої ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов»язкове державне соціальне страхування, є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Укладаючи з роботодавцем угоду про обов'язкове страхування від нещасного випадку, страховик (Фонд соціального страхування від нещасних випадків) тим самим бере на себе зобов'язання надати застрахованим особам передбачені Законом соціальні послуги та виплати.
На час спірних правовідносин діяли як ч.3 ст. 34 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», так і ст.9 Закону України «Про охорону праці» (в ред. Закону від 21.11.2002р. №229-ІV), згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров»я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до наведеного вище Закону України.
Це підтверджується також роз»ясненням Конституційного Суду України, наданим у рішенні від 27.01.2004 року №1-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення ч.3 ст. 34 ЗУ «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності».
Вказані обставини є також викладеними у листі Вищого спеціалізованого суду №6-931/0/4-11 від 29.07.2011р.
Згідно п.п. «є» п.1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції чинній на час спірних правовідносин) передбачено надання позивачу соціальних послуг і виплат, у тому числі відшкодування моральної шкоди при наявності факту її заподіяння потерпілому.
Надаючи соціальні послуги застрахованим та здійснюючи страхові виплати грошових сум, Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснює забезпечення соціального захисту громадян у разі тимчасової, стійкої або повної втрати працездатності.
Крім цього, відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Зокрема, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв"язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров"я.
Встановлення Законом обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку та професійного захворювання.
Згідно із ч.4 ст. 14 ЗУ «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності,спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Відмова потерпілому у праві на отримання грошової компенсації за моральну шкоду від Фонду соціального страхування від нещасних випадків залежно від ступеня втрати професійної працездатності має обмежувальний характер.
Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) роз'яснив, що моральна шкода може складатися, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків.
Суд критично відноситься до тверджень представника відповідача про те, що Законом України № 107-VІ від 28.12.2007 року п. 3 розділу ХІ ЗУ «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» доповнено абзацом, що відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01.01.2008 року, оскільки вказані зміни визнано неконституційними згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року.
В свою чергу, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року №5) вказав, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визнає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Таким чином, суд покладає обов'язок відшкодувати моральну шкоду позивачу ОСОБА_1 на відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області, яка спричинена внаслідок професійного захворювання та трудового каліцтва.
При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, суд враховує характер заподіяної позивачу шкоди, глибину фізичних та душевних страждань позивача, а також вимоги розумності та справедливості, тому, позовну вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди в сумі 55000 грн., суд задовольняє частково в сумі 7000 грн.
Вирішуючи питання про судові витрати, суд враховує положення п.18 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», яким визначено, що органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України звільняються від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 10,60,212 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області в користь ОСОБА_1 7000 (сім тисяч) грн. відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров»я при виконані трудових обов'язків, внаслідок трудового каліцтва.
Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області через Сокальський районний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Головуючий: М. Я. Адамович