Справа № 454/2040/13-ц
13 вересня 2013 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Адамович М. Я. ,
при секретарі Калиш В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,
Позивач звернувся з позовом до відповідача, третьої особи ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, в позовній заяві вказавши, що на підставі договору дарування від 06.06.2006р. подарував своєму батьку ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,0655 га., в межах згідно з планом зовнішніх меж земельної ділянки, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель в м.Сокалі на вул.Грушевського, 10 Львівської області. Зазначає, що вказана земельна ділянка належала позивачу на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку ЯГ №053037 виданого 06.06.2006р. на підставі рішення 9 сесії 4 скликання №183 від 23.12.2003р. та рішення 17 сесії 4 скликання №127 від 18.03.2005р. Сокальської міської ради Львівської області зареєстрованого в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та на постійне користування землею, договорів оренди землі за №010646102380.
Зазначає, що даний правочин був ним вчинений без наміру створення правових наслідків, з метою уникнення накладення арешту на майно, оскільки на той час позивач мав боргові зобов'язання перед банком. Внутрішня воля на час укладення договору дарування не відповідала зовнішньому її прояву, тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладаючи договір знали заздалегідь, що даний договір не буде виконаний. Договір дарування ними був укладений умисно. Їх воля в договорі дарування була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені договором дарування.
Також, вказує, що між ними була домовленість, оскільки на той час ОСОБА_1 не мав коштів для будівництва будинку, а його рідний брат - ОСОБА_3 перебував за кордоном, а в позивача була нагальна необхідність відчужити земельну ділянку, останній домовився з відповідачем, що подарує йому земельну ділянку, але брат буде будувати будинок на цій ділянці та він буде проживати в цьому будинку.
Вказує, що брат позивача за власні кошти побудував будинок за власні кошти на даній земельній ділянці та провів весь благоустрій прибудинкової території. Відповідач нехтуючи їх домовленостями та з'ясувавши що термін позовної давності звернення до суду про визнання договору дарування недійсним пройшов, з корисливих мотивів вирішив виселити ОСОБА_3 з будинку та відчужити земельну ділянку.
Просить суд поновити строк позовної давності та визнати договір дарування земельної ділянки загальною площею 0,0655 га. в м.Сокаль по вул.Грушевського, 10 Львівської області від 06.06.2006р. посвідчений приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу недійсним.
10.09.2013р. відповідач ОСОБА_2 подав заперечення на позовну заяву, в яких вказує, що обставини, які викладені у позовній заяві щодо того, що між дарувальником та обдарованим існувала домовленість про те, що договір не буде виконаний у майбутньому не відповідає дійсності. Між сторонами не існувало жодних інших домовленостей ніж ті, що передбачені його змістом та не встановлювалось інших правовідносин, а лише ті, що випливають із змісту договору дарування. Зазначає, що станом на 06.06.2006р. (тобто на час укладення договору) йому не було відомо про наявність будь-яких боргових зобов'язань ОСОБА_1, окрім того ним не надано жодного доказу наявності станом на час укладення оскаржуваного договору заборгованості, чи наявності ризику звернення стягнення на дане майно. Крім цього, у зв'язку з укладенням оспорюваного договору не існувало жодних домовленостей щодо здійснення будівництва ОСОБА_3 на земельній ділянці, яка становила предмет договору чи про проживання останнього на даній земельній ділянці.
Також, вказує, що спірний договір укладений в червні 2006 року, а позовна заява пред'явлена до суду в кінці липня 2013 року, тобто більше ніж через 7 років. Тобто позивачем пропущений строк позовної давності. Як заявляє позивач, він на момент укладення оспорюваного договору знав, що укладає фіктивний договір, у такому разі він саме в цей момент дізнався про порушення свого права і обчислювати строк позовної давності необхідно з цього моменту.
Ухвалою від 26.07.2013р. до участі у даній справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог приватного нотаріуса Сокальського ОСОБА_4
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просив суд позов задовольнити.
Відповідач, ОСОБА_2 в судовому засіданні просилв суд в позові відмовити, надав пояснення аналогічні викладеним в запереченні на позовну заяву.
Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4 в судове засідання не прибула, не повідомивши суд про причини неявки.
Заслухавши пояснення учасників, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши всі докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч.1 ст.263 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У відповідності до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
10.09.2013р. відповідач ОСОБА_2 подав заяву про застосування строку позовної давності.
Згідно ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Крім цього, з дослідженого в судовому засіданні договору дарування земельної ділянки від 06.06.2006р., посвідченого приватним нотаріусом Сокальського районного нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №1023 встановлено, що ОСОБА_1 передав у дарунок ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,0655 га. в межах згідно з планом, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель в м.Сокалі на вул.Грушевського, 10, Львівської області.
Дана земельна ділянка належала ОСОБА_1 згідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку ЯГ №053037, виданого 06.06.2006р. на підставі рішення 9 сесії 4 скликання №183 від 23.12.2003р. та рішення 17 сесії 4 скликання №127 від 18.03.2005р. Сокальської міської ради Львівської області, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01646102380.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною, сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Ст.203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема,
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Крім цього, відповідно до ч.1 ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
П.24 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
В судовому засіданні встановлено, що 02.08.2006 року, на підставі оспорюваного договору дарування , відповідачем проведена державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку та виготовлено державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯГ № 518013, який зареєстровано у книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постіного користування землею, договорів оренди землі за № 010646102837.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 84, 88, 212 ЦПК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України, суд,
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Головуючий: М. Я. Адамович