Справа № 0427/6036/2012
№ 2/183/706/13
04.10.2013 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Дубовенко І.Г.,
при секретареві Гончаровій С.Є.,
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивачів ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на частину квартири, -
ОСОБА_1 та ОСОБА_4, кожен в окремості звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на частину квартири, які ухвалою суду від 30.07.2013 року були об'єднані в одне провадження; 17 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернувшись до суду в своїх інтересах та в інтересах свого чоловіка, який є інвалідом, уточнила позовні вимоги, в яких просила суд визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - квартиру АДРЕСА_1, визнавши за кожним з ним право власності на 1/3 частину. В обгрунтування своїх вимог зазначила, що вона з вересня 1959 року перебуває в шлюбі з ОСОБА_4, в якому у них народилися двоє дітей. Під час шлюбу вона з чоловіком придбали у власність АДРЕСА_2, яка була їхньою спільною сумісною власністю, яку згодом вони разом з сином - відповідачем по справі, приватизували. У зв'язку з тим, що у доньки з'явилося своє житло, а син власного житла не мав - вони вирішили продати свою двокімнатну квартиру та придбати трикімнатну квартиру, в якій будуть проживати разом з сім'єю відповідача. 08.06.2007 року вони продали двокімнатну квартирі за 126250 грн., та в цей же день за попередньою домовленістю між собою разом з сином придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 - на ім'я сина, щоб останній згодом не мав клопоту з приводу оформлення спадщини. Вони разом з сім'єю сина в'їхали у зазначену трикімнатну квартиру та зареєструвалися в ній, до цього часу вони проживають в спірній квартирі, однак останнім часом відповідач став стверджувати, що зазначена квартира належить тільки йому, а він має на меті продати її та вимагає, щоб вона з чоловіком знялися з реєстрації та звільнили квартиру. Будь-яке інше житло їм не пропонує. У зв'язку з чим вони вимушені звернутися до суду із зазначеним позовом та відповідно до вимог ст. 392 ЦК України - просять суд визнати спірну квартиру спільною власністю їх та відповідача, визнавши за кожним право власності на неї по 1/3 частині.
В судовому засіданні позивач, яка була також допитана як свідок суду показала, що вона разом з чоловіком, дочкою та її сім'єю, а також відповідачем, який є її сином проживали в будинку, як попав під знесення. В результаті чого їм було виділено дві двокімнатні квартири. В одну з двокімнатних квартир пішла проживати дочка з сімєю, а в іншу по АДРЕСА_2, - вона з чоловіком та відповідачем. Коли син прийшов з армії він жив з першою жінкою в м.Синельникове, після розлучення одружився з другою жінкою, та жив поряд з ними; потім жив з тещею, не зміг з нею жити і прийшов проживати до них. По АДРЕСА_2 квартиру приватизували вона, її чоловік та відповідач. З 2005 року вона разом з чоловіком проживали в Марянівці, доглядали її батьків. 08.06.2007 року на прохання відповідача, який знайшов трикімнатну квартиру по АДРЕСА_1 за ціну, яку давали за двокімнатну квартиру по вул.Радянській - вони продали двокімнатну квартиру, та придбали трикімнатну. Трикімнатну придбали за домовленістю на ім'я сина, щоб в подальшому він не мав клопоту з оформленням спадщини. Два роки назад помели її батьки, які залишили у спадщину свій будинок її брату. Брат продав батьківський будинок та половину коштів віддав їй, які вона в свою чергу віддала відповідачу на придбання автомобіля. Після того, як вона з чоловіком приїхали жити до відповідача, спочатку все було нормально, а потім відповідач та його дружина поселили її з чоловіком в одну кімнату; відповідач навіть не заходить до них, не піклується про них. У них в кімнаті усі їхні речі, навіть холодильник, тарілки, чашки і т.і. Відповідач пропонував придбати їм однокімнатну квартиру у малосімейці, однак їх це не влаштовує, тому як це дуже мала квартира. Також зазначила, що відповідач завжди не має постійного місця роботи, вона з чоловіком неодноразово погашають за нього борги; в тому числі і комунальні платежі за спірну квартиру. Трикімнатну квартиру придбали за 48 тисяч доларів; а продали двокімнатну за 50000 доларів. За продаж батьківського будинку вона отримала від брата 10000 доларів. Відповідач придбав машину за 5500 доларів США в кредит у 2011 році, цей кредит вона погашала. Вважає, що трикімнатна квартира за № 120 в буд. 5 по вул..З.Білої в м.Новомосковську є спільною частковою власністю її, її чоловіка та відповідача в рівних частинах, тому просила суд задовольнити її позов в повному обсязі.
Представник позивача позов повністю підтримав позовні вимоги та посилаючись на ті ж підстави, просив суд задовольнити його в повному обсязі. Також зазначив, що сторонам дійсно надавався час для узгодження спірного питання мирним шляхом, однак відповідач відмовляється купувати житло своїм батькам.
Представник відповідача позовні вимоги не визнала та пояснила, що дійсно сторонам у справі в свій час належала двокімнатна квартира по вул.Радянській, яку вони продали за 126250 грн. В цей же день відповідачем за 29238 грн. була придбана квартира АДРЕСА_1, а залишок від продажу квартири по вул..Радянській залишився у батьків. Дійсно відповідач зареєстрував батьків в цій квартирі, тому як вони постійно були зареєстровані в м.Новомосковськ, хоча вже певний час проживали в с.Марянівка. Договір купівлі-продажу спірної квартири від 08.06.2007 року позивачами не оспорюється, є дійсним, позивачі знали, що спірна квартира належить синові, а тому просила суд застосувати до спірних правовідносин відповідно до вимог ст.. 267 ЦК України - строк позовної давності, відмовивши в задоволенні позову в повному обсязі. Дійсно відповідач пропонував батькам придбати для них інше житло, однак вони наполягали, щоб договір був оформлений на його сестру, н що він не погодився. В задоволення прозову просила відмовити.
В ході судового розгляду справи за клопотанням представника позивача були також допитані свідки:
ОСОБА_6, яка є дочкою позивачів та зазначила, що дійсно у 2007 році влітку батьки разом з відповідачем продали свою двокімнатну квартиру, та на імя брата - відповідача придбали трикімнатну квартиру. Зазначила, що у відповідача ніколи не було коштів, а тому різницю між вартістю двокімнатної квартири та трикімнатної - добавляли її батьки, скільки зазначити не може, бо вона не була присутньою при оформленні договору купівлі-продажу. Квартира придбавалася на ім'я відповідача за умови, що він буде доглядати батьків, однак останній не тільки не доглядає їх, а створив такі умови їх життя за яких вони не можуть жити. Батьки проживають в спірній квартирі в одній з кімнат, яка є дуже малою; в цій кімнаті знаходиться все їхнє майно, окрім того батьки мають можливість користуватися ванною кімнатою лише коли не має вдома відповідача та його дружини.
ОСОБА_7, пояснив, що він є братом ОСОБА_1, знає, що вона з чоловіком та відповідачем у 2007 році продали двокімнатну квартиру по вул..Радянській, та купили на ім'я відповідача трикімнатну квартиру. Вартість квартир йому невідома, сестра зі своїм чоловіком в цей час проживали в с.Марянівка, сестра доглядала за батьками, та її чоловік також потребує допомоги. У 2011 році після смерті батьків, які заповіли будинок йому, він продав будинок у с.Марянівка, а отримані кошти поділив порівну з сестрою. Взагалі він дав їй з батьківського будинку 10000 доларів США. Відповідач по справі працює, але не офіційно, має нестабільні доходи. Сестра з чоловіком все життя йому допомагають, чим можуть.
ОСОБА_8, пояснив, що він був сусідом батьків ОСОБА_1 в с.Марянівка, знає, що вона з чоловіком тривалий час проживали та доглядали батьків. У 2011 році брат ОСОБА_1 продав батьківську хату та поділився отриманими від продажу грошима з нею. Після того, як ОСОБА_1 з чоловіком переїхала у 2011 році до відповідача - вона з чоловіком були у них вдома, куди приїздив відповідач, та наполягав на тому, щоб вони виписувалися з квартири, для того, щоб можливо було якось розійтися, у зв'язку з неможливістю проживати в одній оселі.
Суд, заслухавши пояснення позивача, її представника, представника відповідача, покази свідків, приходить до висновку про те, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити за наступних підстав, а саме:
В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами у справі, зо 08.06.2007 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1. Договір посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстровано в реєстрі за № 2983.
Зазначений договір сторонами не оспорюється.
20 липня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про захист її порушеного права. В своїх позовних вимогах ОСОБА_1 просить суд визнати квартиру АДРЕСА_1 - об'єктом права спільної часткової власності сторін, визнавши за кожним право власності по 1/3 частині. Також зазначає, що вона разом з чоловіком були присутні при укладанні вищезазначеного договору, та знали і погоджувалися, що право власності на спірну квартиру за договором купівлі-продажу оформлюється на відповідача.
Під час розгляду справи представником відповідача було подано заяву про застосування строку позовної давності. В судовому засіданні встановлено, що позивачі про порушення свого права дізналися 08.06.2007 року. Позивачем, яка виступає в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4 та її представником, заяв про поновлення строку на звернення до суду з позовом не надходило.
Відповідно до вимог ст.ст. 257, 267 ЦК України - загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що неодноразово роз'яснювалося сторонам у справі в ході судового розгляду. Справа досить тривалий час знаходиться в суді, в ході попереднього розгляду справи позивачем уточнювалися позовні вимоги, а відповідачем надавалися відповідні заперечення; сторонами подавалися докази.
Позивач клопотань про поновлення строку позовної давності не заявляв, як і не надавав підтверджень поважності причини його пропуску, або інших документів, які б свідчили про те, що строк позовної давності переривався або зупинявся.
Таким чином, суд приходить до переконання, що в задоволенні позову ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 належить відмовити з причин пропуску строку позовної давності.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 5-8, 10, 11, 57-61, 88, 212, 214, 215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на частину квартири - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя І.Г.Дубовенко