20.12.2013 Єдиний унікальний номер 2-5625/11
справа № 2/205/4281/13
20 грудня 2013 року м. Дніпропетровськ
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Залімської Н.В.,
при секретарі Кравцову С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за частину квартири, припинення права власності на частку у праві спільної сумісної власності, визнання права власності на квартиру, суд, -
ОСОБА_1 26 серпня 2009 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 17 серпня 2002 року було зареєстровано шлюб між ним та відповідачем. В період сумісного шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив суд поділити квартиру АДРЕСА_1, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
07 липня 2010 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за частину квартири, припинення права власності на частку у праві спільної сумісної власності. Уточнивши позовні вимоги в редакції від 10 грудня 2013 року, ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за частину квартири, припинення права власності на частку у праві спільної сумісної власності, визнання права власності на квартиру. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що згідно висновку ДНДІСЕ ринкова вартість спірної квартири становить 211965 грн., а вартість 1/2 частини квартири - 105982,50 грн. Оскільки квартира АДРЕСА_1 була придбана в період шлюбу, то вона є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_2, уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію у розмірі 105982,50 грн. замість частки ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1; припинити право власності ОСОБА_2 на частку у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. У своїй заяві від 18 грудня 2013 року просив відкласти слухання справи у зв'язку зі вступом у справу нового представника, який не має достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи.
ОСОБА_2 надала суду заяву з проханням розглядати справу без її участі, уточнені позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
У зв'язку з довготривалістю судового розгляду, неодноразовими неявками позивача у судові засідання та навмисним затягуванням судового розгляду, суд вважає за можливе ухвалити рішення за відсутності позивача ОСОБА_1
Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню за наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що 17 серпня 2002 року Дніпрорудненською міською радою Запорізької області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 11).
В період сумісного шлюбу сторонами була придбана квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 3114, зареєстрованого в КП «ДМБТІ» 16 серпня 2005 року. Покупцем в зазначеному договорі вказано ОСОБА_2 (а.с. 5, 9).
Згідно ч. 1 ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Частиною 1 статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.
На підставі п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
У відповідності з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
На підставі ч. 1 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
У відповідності з ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно висновку № 400/401-11 судової будівельно-технічної експертизи, складеного 25 травня 2011 року Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 211965 грн., ринкова вартість 1/2 частини зазначеної квартири складає 105982,50 грн. (а.с. 88-97).
На підставі ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Згідно ч. 3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до ч. 2 ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо річ є неподільною.
Таким чином, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв'язку у сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 законними, обґрунтованими, повністю доведеними, а тому є можливим їх задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15-16, 358, 364-365, 368, 372 ЦК України, ст. ст. 60-61, 70 СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. ст. 10-11, 59-60, 88, ч. 2 ст. 197, ст. ст. 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири - задовольнити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за частину квартири, припинення права власності на частку у праві спільної сумісної власності, визнання права власності на квартиру - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за вартість 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 в розмірі 105982,50 грн. (сто п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві гривні п'ятдесят копійок).
Припинити за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Н.В. Залімська