Справа № 203/3496/13-ц
Провадження № 2/0203/1502/2013
20.12.2013 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Католікяна М.О.,
при секретарі Науменко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про визнання права власності на майно, поділ майна, придбаного під час спільного проживання,
29 травня 2013 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, поділ майна, придбаного під час спільного проживання. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що від 1992 року сторони проживали разом без шлюбу. Від спільного проживання сторони мають дитину. Під час спільного проживання сторони придбали квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за відповідачем. За ? вартості квартири позивач унесла свої особисті кошти, а решта вартості була сплачена за рахунок кредитних коштів. На разі виникла необхідність у поділі вказаного майна, оскільки відповідач заперечує право позивача на квартиру. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання за нею права особистої власності на ? частину квартири як придбану за власні кошти, визнання права власності на ? частину квартири як придбану під час спільного проживання з відповідачем (разом на ?), а також судових витрат (а.с.а.с. 1 - 3, 14).
14 серпня 2013 року суд своєю ухвалою залучив до участі у справі в якості третьої особи ПАТ «УкрСиббанк».
У судовому засіданні позивач, її представник підтримали позов у повному обсязі, а представник відповідача - заперечував проти його задоволення, у тому числі пославшись на порушення позивачем строку позовної давності.
Представник третьої особи до суду не з'явився, звернувшись до суду з клопотанням про розгляд справи за його відсутності (а.с. 33).
Суд, заслухавши пояснення позивача, представників сторін, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони від 1992 року проживали разом без шлюбу
Під час спільного проживання у сторін народилася дочка, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).
16 серпня 2007 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір про завдаток, за яким остання зобов'язалася до 15.09.2007 р. продати позивачеві квартиру АДРЕСА_1. В якості завдатку позивач передала ОСОБА_4 2 000,00 доларів США (а.с. 10)
14 вересня 2007 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5, з одного боку, та відповідачем, з другого боку, було укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким останній придбав квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 11).
Квартира була придбана на кошти, надані позивачем, та кошти, надані третьою особою в якості кредиту (а.с.а.с. 10, 43 - 57).
На разі у квартирі зареєстровані та фактично мешкають позивач і дочка сторін (а.с. 13).
Відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України (далі - СК) якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 61 СК об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, крім виключених з цивільного обігу.
Ураховуючи положення приведених норм, суд вважає, що право спільної сумісної власності сторін безумовно поширюється на спірну квартиру. Вона була придбана під час проживання однією сім'єю, не є річчю індивідуального користування, що є підставою для такого висновку суду.
При цьому суд критично ставиться до тверджень представника відповідача про те, що сторони від 2005 року спільно не проживають, оскільки вони спростовуються показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також показаннями позивача, допитаної судом в якості свідка.
Крім того, той факт, що сторони на час придбання спірної квартири проживали однією сім'єю та вели спільне господарство, підтверджується укладенням договору про завдаток саме позивачем із внесенням нею коштів в рахунок придбання квартири, а також тим, що нею особисто аж до вересня 2011 року погашався кредит, на який була придбана спірна квартира, про що свідчать квитанції, надані позивачем у судовому засіданні.
Суд також вважає, що позивачем не було порушено строк позовної давності з наступних підстав.
У відповідності зі статтями 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами частини 1 статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Судом було встановлено, що на час придбання спірної квартири і згодом (принаймні, до вересня 2011 року) сторони проживали однією сім'єю та вели спільне господарство, отже строк позовної давності не закінчився.
Посилання представника відповідача на те, що у договорі купівлі-продажу спірної квартири в якості покупця зазначено лише відповідача, і позивач про це була обізнана, є безпідставним, оскільки таке зазначення не обумовлює відсутність прав на придбане майно інших осіб (у тому числі, тих, з ким покупець проживав однією сім'єю).
Частиною 1 статті 69, частиною 1 статті 70 СК передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Ураховуючи зміст приведених норм, а також встановлені обставини, суд вважає за необхідне визнати за позивачем право власності на ? частину спірної квартири як на майно, придбане сторонами під час проживання однією сім'єю.
Суд вважає за необхідне відмовити у позові в частині визнання за позивачем права власності на ? частину квартири як на майно, придбане за особисті кошти, оскільки єдиний доказ, на який посилається позивач на підтвердження внесення особистих коштів (а.с. 12), свідчить про виникнення між сторонами правовідносин з позики.
Так, із змісту розписки від 01.10.2007 р. слідує, що позивач передала відповідачу кошти в сумі 39 000,00 доларів США у позику, відтак у останнього виник обов'язок повернути ці кошти у строк, визначений договором або законом, а у позивача - вимагати виконання саме цього обов'язку.
Крім того, суд звертає увагу на те, що договір купівлі-продажу спірної квартири було укладено на півмісяці раніше за складання вказаної вище розписки.
У порядку статті 88 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація за понесені судові витрати останньої пропорційно задоволеній частці позову в сумі 1 150,00 грн.
Керуючись статтями 4 - 11, 15, 18, 57 - 60, 79, 88, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про визнання права власності на майно, поділ майна, придбаного під час спільного проживання задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІН - НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІН - НОМЕР_2) компенсацію за понесені судові витрати в сумі 1 150,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 223 ЦПК України, і може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його постановлення. У разі якщо рішення було постановлено за відсутності особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
Повний текст рішення складено 24 грудня 2013 року.
Суддя М.О. Католікян