03 грудня 2013 р.Справа № 814/1027/13-а
Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.
у складі:
головуючого - Танасогло Т.М.
суддів - Бойка А.В.
- Яковлєва О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,
У березні 2013 року Фізична особа-підприємець (далі ФОП) ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (правонаступник Южноукраїнська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 07 листопада 2012 року №0000551702.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним та незаконним, ґрунтується на акті перевірки, який містить недостовірні данні і висновки якого є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи свої заперечення тим, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства України.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року позов - задоволено.
Скасовано податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської ОДПІ Миколаївської області ДПС від 07 листопада 2012 року №0000551702.
Відшкодовано судові витрати в сумі 383,65 грн., сплачені згідно квитанції від 27 лютого 2013 року №1760 з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Южноукраїнської ОДПІ Миколаївської області ДПС на користь ФОП ОСОБА_2
В апеляційній скарзі Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права, а також що у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
В період з 27.09.2012 року по 10.10.2012 року посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 24.10.2012 року № 22/17-106/НОМЕР_1.
На підставі актів перевірки з урахуванням розглянутих заперечень позивача відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000551702 від 07.11.2012 року про сплату за платежем: податок на додану вартість 38364,59 грн., у тому числі за основним платежем 30691,67 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 7672,92 грн., застосованих за завищення суми податкового кредиту.
Відповідно до акту перевірки відповідачем виявлені наступні порушення, що оскаржуються: «Перевіркою достовірності відображених показників у податкових Деклараціях з податку на додану вартість (рядки 10.1-16.4) за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року встановлено завищення задекларованих ФОП ОСОБА_2 показників у рядку 10.1 Декларації з податку на додану вартість за жовтень 2011 року. В порушення п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України ФОП ОСОБА_2 завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 30691,67 грн., а саме за жовтень 2011 року - 30691,67 грн. ФОП ОСОБА_2 до складу податкового кредиту віднесена сума податку на додану вартість при здійсненні операції з придбання автомобілю HYUNDAI I 30 згідно рахунку № 15790 від 18.10.2011 року ОСОБА_2».
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно включено суму сплаченого ПДВ у зв'язку з придбанням транспортного засобу та використанням його у власній господарській діяльності до податкового кредиту у відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку за правовідносинами, які виникли після 01.01.2011 року врегульовані Податковим кодексом України N 2755-VI (далі - ПК України).
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
З аналізу наведених вище норм вбачається, що визначальним фактором для формування платником податку податкового кредиту є наявність у нього ВМД або виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог ст. 201 ПК України. Разом з цим, чинним податковим законодавством не передбачено спеціального порядку для формування податкового кредиту суб'єктами господарювання - фізичними особами, зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а ніж той, який встановлений для платників податку на додану вартість - юридичних осіб. При цьому, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні придбаного товару (отриманих робіт, послуг) сум ПДВ до складу податкового кредиту, є придбання товару (послуг) з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків.
Разом з цим, у разі встановлення податковим органом під час проведення перевірки обставин, які свідчать про відсутність реальності господарських операцій, вказані обставини підлягають перевірці судом в процесі судового розгляду належними первинними документами, які характерні для тих чи інших господарських правовідносин.
Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що між ДП «Автоскладський завод №2» «Автомобільна Компанія «Богдан Моторс» (Продавець) та ФОП ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 15790 від 18.10.2011 року а.с. 85-87), згідно умов якого Покупець придбав автомобіль HYUNDAI I 30, вартість якого склала 184150,00 грн., в тому числі ПДВ 20% 30 691,67 грн.
Факт придбання вказаного вище транспортного засобу також підтверджуються і актом приймання-передачі транспортного засобу від 20.10.2011 року (а.с. 88), видатковою накладною №9000043450 від 20.10.2011 року (а.с. 89).
Сплачена в ціні придбаного транспортного засобу сума ПДВ, позивачем віднесена до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2011 року, а транспортний засіб зареєстрований на позивача та ним оприбуткований, що не заперечується відповідачем.
Використання позивачем транспортного засобу у власній господарській діяльності, зокрема, наданні послуг з перевезення пасажирів та вантажів, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема: подорожними листами. Крім цього, діяльність автомобільного вантажного транспорту є основним видом діяльності позивача, а тому позивачем доведено факт придбання вказаного вище транспортного засобу з метою використання його у власній господарській діяльності.
При цьому, суд апеляційної інстанції переглядаючи дану справу в апеляційну порядку звертає увагу на те, що згідно акта проведеної перевірки, заперечення на позовну заяву та апеляційної скарги, податковий орган не оспорює реальність вказаних вище господарських операцій, а як на єдину підставу для зменшення позивачу суми податкового кредиту з ПДВ посилається те, що транспортний засіб, сума ПДВ по придбанню якого включена до податкового кредиту, зареєстрований на позивача як на фізичну особу, а не як на суб'єкта господарювання.
Проте, суд апеляційної інстанції такі висновки відповідача вважає безпідставним, виходячи з наступного.
Згідно з п. 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та і мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07 вересня 1998 року, транспортні засоби реєструються виключно за фізичними та юридичними особами. Транспортні засоби, що належать фізичним особам - підприємцям реєструються за фізичними особами.
Статтею 51 ЦК України визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 128 ГК України громадянин підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно з законом не може бути звернено стягнення.
Отже, чинним законодавством України передбачено проведення реєстрації транспортних засобів лише на фізичних та юридичних осіб, а тому транспортні засоби які належать фізичним особам - підприємцям реєструються за фізичними особами. Таким чином, у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу органи внутрішніх справ зазначають лише ПІБ власника - без застереження щодо її спеціального статусу. Неможливість державної реєстрації транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями не позбавляє права таких осіб на податковий кредит з податку на додану вартість, по операціях з придбання таких транспортних засобів, якщо були дотримані умови визначені статтею 198 ПК України.
Враховуючи те, що позивачем при придбанні транспортного засобу сума ПДВ реально сплачена та те, що у позивача наявні належними чином оформлені податкові накладні, а придбаний транспортний засіб використовується позивачем у власній господарській діяльності, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму ПДВ, сплачену ним продавцю при придбанні транспортного засобу.
Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: Т.М. Танасогло
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Яковлєв