10 грудня 2013 р.Справа № 2а-4306/12/2170
Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М.
у складі:
головуючого - Танасогло Т.М.
суддів - Бойка А.В.
- Яковлєва О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВВВ" до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВВВ» (далі - позивач, ТОВ «ВВВВ») звернулось до суду з адміністративним позовом до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби (правонаступник - Каховська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Херсонській області) у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове - повідомлення рішення від 08.06.2012 року № 0000702301, яким позивачеві збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на 1393211,00 грн. у тому числі за основним платежем на 928807,00 грн. та за штрафними санкціями на 464404,00 грн.
Представник позивача обґрунтовуючи позов, зазначив, що ТОВ «ВВВВ» виконало всі вимоги Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-ІУ для декларування податкового кредиту по відносинам з постачальником ТОВ «НКФ «Трейдінг-2011».
Представник відповідача проти позову заперечував, мотивуючи тим, що позивач у січні 2012 року неправомірно сформував податковий кредит по відносинам з ТОВ «НКФ «Трейдінг-2011», оскільки товарно-транспортними накладними не підтверджується фактичне перевезення товарів від постачальника до позивача.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22 березня 2013 року задоволено повністю позовні вимоги ТОВ "ВВВВ" до Каховської ОДПІ Херсонської області ДПС про скасування податкового повідомлення - рішення.
Скасоване податкове повідомлення-рішення від 08.06.2012 року № 0000702301.
В апеляційній скарзі Каховської ОДПІ Головного управління Міндоходів в Херсонській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права, а також що у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Каховської ОДПІ Головного управління Міндоходів в Херсонській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Спірне податкове повідомлення - рішення складене на підставі висновків акту документальної позапланової невиїзної перевірки позивача від 28.05.2012 року № 299/22-2/36719773. За цим актом податковий орган перевіряв дотримання позивачем вимог податкового законодавства з ПДВ по відносинам з ТОВ «НКФ «Трейдінг-2011» у січні 2012 року.
Під час перевірки відповідач встановив, що позивач частину податкового кредиту січня 2012 року у сумі 928817,66 грн. сформував за наслідками господарських операцій з придбання олії у ТОВ «НКФ «Трейдінг-2011».
За актом перевірки № 299 відповідач підтверджує, що операції позивача з придбання товарів у згаданого постачальника підтверджено видатковими та податковими накладними, вартість товарів та нарахований при цьому ПДВ сплачені постачальникові у безготівковому порядку. Придбання олії здійснювалось за договором поставки від 01.01.2012 року №010112.
За договором поставки №010112 навантаження олії соняшника мало здійснюватись за адресою м. Запоріжжя Донецьке шоссе, 12. На запит відповідача департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської Ради листом від 26.06.2012 року №3898/01-12/4077 повідомив, що договір оренди з ТОВ «НКФ Трейдінг 2011» за адресою: м. Запоріжжя Донецьке шоссе,12 не укладався, звернень від даного ТОВ щодо оренди майна не надходило. За висновками відповідача товарно-транспортні накладні на перевезення олії від постачальника до позивача документують перевезення товарів від постачальника до позивача невеликими партіями (в межах 6 тонн) засвідчують використання транспорту для такого перевезення, який не міг реально здійснити цю господарську операцію. За даними органів ДАІ УМВС у Херсонській області зазначені у товарно-транспортних накладних транспортні засоби є легковими автомобілями, автокраном або дані про власника номерних знаків відсутні. При складані акту перевірки № 299 відповідач не посилається на результати документальної перевірки постачальника ТОВ «НКФ Трейдінг 2011» з питань його взаємовідносин з позивачем та дослідження документів про обставини здійснення господарської діяльності цього СПД.
По сукупності доказів відповідач стверджує, що позивачем та ТОВ «НКФ «Трейдінг 2011» задокументовані безтоварні операції, придбана таким чином олія соняшника не може бути використана в оподатковуваній господарській діяльності позивача і тому ПДВ по цій операції не може бути включене до податкового кредиту цього платника податку у січні 2012 року.
У зв'язку з відсутністю операцій з поставки товарів від ТОВ «НКФ «Трейдінг 2011» до позивача у січні 2012 року відповідач вважає, що правочини, укладені позивачем на придбання олії в момент їх укладення не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що є підставою недійсності цих правочинів. Керуючись приписами Цивільного кодексу України, відповідач вважає, що договори поставок товарів від ТОВ «НКФ «Трейдінг 2011» до позивача є нікчемними, та не створюють інших наслідків крім тих, що пов'язані із їх недійсністю.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що надані до суду видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт, платіжні документи свідчять про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та витрат по операціях з ТОВ «НКФ «Трейдінг 2011», які були предметом перевірки. Крім того суд першої інстанції зазначив, що умовою для визнання правочину таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. В свою чергу податковий орган не надав і не посилався на наявність таких доказів, які б підтвердили наявність умислу посадових осіб позивача на укладення таких правочинів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та вважає, що при винесенні постанови судом першої інстанції повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «НКФ «Трейдінг 2011» було укладено договір № 010112 про поставку олії від 01.01.2012 року. За умовами вказаного договору ТОВ «НКФ «Трейдінг 2011» (постачальник) здійснює навантаження за адресою м. Запоріжжя Донецьке шосе, 12. Приймання товару здійснюється на складі ТОВ «НКФ «Трейдінг 2011» (постачальника), перевезення товарів здійснюється силами та за рахунок постачальника.
Відповідно до договору зберігання від 11.01.2012 року № 110112, постачання олії здійснювалось невеликими партіями транспортом постачальника. При цьому розвантаження олії здійснювалось у цистерни автомобілів великої ємності за адресою м. Запоріжжя Донецьке шоссе, 12, після заповнення автоцистерн проводилось фактичне перевезення вантажу покупцю. На час заповнення цистерн автомобілів укладався договір зберігання постачальником олії соняшника, яка поетапно переходила у власність позивача.
На підтвердження реальності здійснення вище зазначених господарських операцій, позивачем були надані та судом першої інстанції досліджені всі первинні документи які наявні в матеріалах справи.
Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пп. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України).
Вище вказані норми Податкового Кодексу України повністю кореспондуються з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», а саме.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктом 7.4.5 вказаної статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.
В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання позивачем у постачальника товарів ТОВ «НКФ «Трейдінг 2011», на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, апелянтом спростовані не були.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Між тим, отримані позивачем документи (договір, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення та ін.), на які в тому числі послався суд першої інстанції, дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своєму безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм Податкового кодексу України якими встановлено порядок та підстави формування податкового кредиту.
В свою чергу апелянтом не спростовано, що на момент складення податкових накладних, за якими позивачем сформовано податковий кредит на суму та за період вказаний в оскаржуваних повідомленнях - рішеннях, контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість та відповідно мав право на складання податкових накладних.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Натомість, отриманий від ТОВ «НКФ «Трейдінг 2011» товар безпосередньо пов'язаний з господарською діяльністю позивача, що підтверджується договорами, наданими позивачем до матеріалів справи, які в свою чергу свідчить про реальність господарських операцій позивача з ТОВ «НКФ «Трейдінг 2011» та відповідно правомірністю віднесення позивачем до складу валових, витрат понесених на придбання товару.
Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з ТОВ «НКФ «Трейдінг 2011» не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апелянт, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ТОВ «НКФ «Трейдінг 2011».
В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що Актом перевірки та іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.
Отже, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що наявні у позивача податкові накладні (та інші первинні документи) та сплата на користь постачальника послуг суми ПДВ, у повній мірі виконують функції, покладені на них Податковим Кодексом України та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.
Інші доводи апеляційної скарги, в тому числі про фактичну відсутність взаємовідносин позивача з вище зазначеним контрагентом, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не підтверджені належними доказами та є лише припущеннями, які не є доказами у розумінні норм ст.69 КАС України.
Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу Каховської ОДПІ Головного управління Міндоходів в Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 березня 2013 року 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: Т.М. Танасогло
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Яковлєв