23.12.2013 Справа № 901/3360/13
За позовом Прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі:
1) Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Піонер» Міністерства охорони здоров'я України,
2) Міністерства охорони здоров'я України
до відповідачів:
1) Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополь,
2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про визнання недійсною додаткової угоди до договору та спонукання до виконання певних дій.
Суддя Лагутіна Н.М.
Представники:
від позивача 1 - Лісун Т.Г., довіреність б/н від 29.11.2013, представник,
від позивача 2 - не з'явився,
від відповідачів - не з'явились,
від прокуратури - Обер Г.О., прокурор відділу прокуратури міста Сімферополя, службове посвідчення №020806 від 01.10.2013.
СУТЬ СПОРУ: Прокурор м. Ялти, діючи в інтересах держави в особі Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Піонер» Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства охорони здоров'я України, звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідачів Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополь та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 27.03.2013 до договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №1051 від 28.05.2010, укладену між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі та приватним підприємцем ОСОБА_2 з моменту її укладання, а також про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 повернути балансоутримувачу нерухоме майно у вигляді майданчику №4, у складі якого: будова - сарай літ. Д загальною площею 15,5 кв. м, навіс площею 116,4 кв. м, майданчик (бетонне мощення) загальною площею 86,0 кв. м; електрощитові, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Піонер» та є предметом договору оренди №1051, укладеного 28.05.2010 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі в особі начальника Федоренко С.В. та приватним підприємцем ОСОБА_2 шляхом підписання акту прийому-передачі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що в порушення умов договору та вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» спірну додаткову угоду було укладено без погодження балансоутримувача та органу, уповноваженого управляти відповідним майном. Крім того, Орендарем систематично порушувались зобов'язання за договором оренди, зокрема, в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів та обов'язку укладення договору страхування, що позбавляє його переважного права на продовження договору на новий термін. З огляду на викладене додаткову угоду №1 від 27.03.2013 до договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №1051 від 28.05.2010 має бути визнана недійсною, а нерухоме майно повернено балансоутримувачу в порядку ст. 216 Цивільного кодексу України.
Позивачем - Державним закладом «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Піонер» Міністерства охорони здоров'я України - позовні вимоги підтримано з тих підстав, що спірну додаткову угоду укладено в порушення вимог законодавства та умов договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №1051 від 28.05.2010 в частині неотримання сторонами узгодження балансоутримувача на її укладення. Крім того умови вказаного договору передбачають можливість продовження строку дії договору шляхом оформлення додаткового договору, тоді як відповідачами було укладено додаткову угоду без чіткого визначення обов'язків сторін. Також позивач зауважує, що спірною додатковою угодою передбачено право користування державним майном загальним строком 6 років, а отже такий договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації згідно до вимог ст. ст. 793, 794 Цивільного кодексу України. Орендарем систематично порушувались зобов'язання за договором оренди в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів та обов'язку укладення договору страхування, що позбавляє його переважного права на продовження договору на новий термін.
Міністерство охорони здоров'я України вимоги прокурора щодо визнання недійсною додаткової угоди та повернення майна балансоутримувачу підтримало у повному обсязі. Згідно наявних у матеріалах справи пояснень Міністерства охорони здоров'я України позивач стверджує, що спірну додаткову угоду було укладено без погодження її з балансоутримувачем та органом, уповноваженого управляти відповідним майном, що є підставою для визнання її недійсною.
Відповідач - Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополь - згідно наявного у матеріалах справи відзиву вважає, що доводи прокурора засновані на помилковому трактуванні норм закону щодо обов'язкової наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди при продовженні строку дії договору оренди. Відповідач вважає, що у власника майна є тільки право припинення дії договору оренди у разі наявності у нього наміру використовувати цього майна для власних потреб, про що він повинен письмово повідомити Орендаря не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення терміну дії договору. Відповідного повідомлення Міністерством охорони здоров'я України Орендарю не направлялось.
Відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 - проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов, зокрема, у зв'язку з наступним. Позивачі у даній справі не є сторонами договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №1051 від 28.05.2010, на продовження якого укладено спірну додаткову угоду №1 від 27.03.2013, у зв'язку з чим вимоги позивачів є незаконними та не підлягають задоволенню. Крім того діюче законодавство не містить вимог стосовно отримання згоди балансоутримувача при укладанні додаткової угоди до договору оренди. Також відповідач зазначає, що на момент укладення договору оренди чинним законодавством передбачалась можливість укладення договору оренди строком не менш ніж 5 років, якщо Орендарем не запропоновано менший строк. Відносно систематичного порушення зобов'язань за договором відповідач зазначив, що на даний час відсутні будь-які судові рішення, які б підтверджували факт наявності заборгованості відповідача з орендної плати або те, що він є неналежним Орендарем.
Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд
28.05.2010 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №1051 (а. с. 13-17), відповідно до п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в термінове платне користування об'єкт нерухомого майна - майданчик №4, в складі: будова-сарай літ. Д загальною площею 15,5 кв. м, навіс площею 116,4 кв. м, майданчик (бетонне мощення) загальною площею 86,0 кв. м; електрощитові, розташований за адресою: 98680, АР Крим, АДРЕСА_1, що перебуває на балансі Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Піонер», вартість об'єкта нерухомого майна визначена згідно зі звітом про оцінку на 28.02.2010 і становить без урахування ПДВ 167265 гривень.
Відповідно до п. 1.2 договору майно передається в оренду для організації кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи.
Пунктом 2.1 договору визначено, що Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна. Акт приймання-передавання орендованого державного майна з боку сторони, яка передає майном, підписується як Орендодавцем, так і Балансоутримувачем.
Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.2 договору).
Оскільки орендоване майно фактично знаходиться на балансі державного підприємства, Орендодавець вповноважує (доручає) керівництво Балансоутримувача у підписанні акта приймання-передавання (п. 2.5 договору).
Розділом 10 договору сторони визначили умови, що стосуються строку чинності, умови зміни та припинення договору.
Так, умовами договору визначено, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, діє з 28.05.2010 до 28.04.2013.
Зміни до умов договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін і узгодження Балансоутримувача. Зміни, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих саме умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору.
Згідно наявного у матеріалах справи акту прийому-передачі орендованого майна від 28.05.2010 (а. с. 18 на звороті) Балансоутримувач з доручення Орендодавця передав, а Орендар прийняв у термінове платне користування об'єкт оренди: майданчик №4, в складі: будова-сарай літ. Д загальною площею 15,5 кв. м, навіс площею 116,4 кв. м, майданчик (бетонне мощення) загальною площею 86,0 кв. м; електрощитові, розташований за адресою: 98680, АР Крим, АДРЕСА_1. Вартість об'єкта нерухомого майна визначена згідно зі звітом про оцінку на 28.02.2010 і становить без урахування ПДВ 167265 гривень.
Вказаний акт підписано Балансоутримувачем, Орендодавцем та Орендарем без зауважень.
27.03.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Орендар) укладено додаткову угоду №1 (а. с. 20) до договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №1051 від 28.05.2010.
Вказаною додатковою угодою сторони доповнили пункт 10.1 договору оренди державного майна №1051 від 28.05.2010 текстом такого змісту: «Даний договір продовжується з 29.04.2013 на 2 роки 364 дні і діє по 27.04.2016 включно».
Також у вказаній додатковій угоді сторони домовились щодо проведення нової оцінки об'єкта оренди та перерозрахунку орендної плати з 29.04.2013 відповідно до нового звіту про оцінку майна, протягом одного місяця після одержання такого звіту.
Відповідно до п. 4 вказаної додаткової угоди сторони домовились, що Орендар зобов'язується оплатити заборгованість з орендної плати станом на 27.03.2013 в сумі 1601,44 грн та штрафні санкції в сумі 550,01 грн впродовж тижня від дати укладення даної додаткової угоди.
Звернувшись до Господарського суду Автономної Республіки Крим за захистом прав та законних інтересів держави в особі Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Піонер» Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства охорони здоров'я України, прокурор зазначає, що за результатами проведеної прокурорської перевірки встановлено порушення вимог законодавства при укладенні між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 додаткової угоди №1 від 27.03.2013, оскільки спірну додаткову угоду було укладено без погодження балансоутримувача та органу, уповноваженого управляти відповідним майном. Крім того, Орендарем систематично порушувались зобов'язання за договором оренди в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів та обов'язку укладення договору страхування, що позбавляє його переважного права на продовження договору на новий термін. З огляду на викладене додаткову угоду №1 від 27.03.2013 до договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №1051 від 28.05.2010 має бути визнана недійсною, а нерухоме майно повернено балансоутримувачу.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін та дослідивши представлені докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою договір, до якого укладено спірну додаткову угоду є договором найму. Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ст. 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління).
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 №467/2011, Міністерство охорони здоров'я України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міністерство охорони здоров'я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, формуванні державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням.
Відповідно до підпункту 13 пункту 14 вказаного Положення Міністерство охорони здоров'я України відповідно до покладених на нього завдань виконує у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.
Як вбачається з Переліку розташованих на території Автономної Республіки Крим підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, що належать до сфери управління міністерств, інших підвідомчих Кабінету Міністрів України органів державної виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.05.1995 №316 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності і розташоване на території Автономної Республіки Крим», Санаторій «Піонер» (м. Сімеїз) відноситься до загальнодержавної власності зі сферою управління Міністерства охорони здоров'я України.
Відповідно до статуту Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Піонер» Міністерства охорони здоров'я України є державним спеціалізованим (спеціальним) санаторно-курортним закладом та підпорядковується Міністерству охорони здоров'я України (пункти 1.1, 1.2 статуту).
Згідно п. 5.3 статуту Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Піонер» Міністерства охорони здоров'я України майно та кошти Санаторію є державною власністю та належить йому на праві оперативного управління.
Відповідно до ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Статтею 137 Господарського кодексу України передбачено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
З наведеного виходить, що органом державної влади, уповноваженим здійснювати управління об'єктом оренди, є Міністерство охорони здоров'я України, а Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Піонер» Міністерства охорони здоров'я України діє відповідно до норм ст.137 Господарського кодексу України та фактично є Балансоутримувачем.
Як вже зазначалось, п. 10.3 договору оренди державного майна №1051 від 28.05.2010 визначено, що зміни до умов договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін і узгодження Балансоутримувача.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення відповідачами пропозиції балансоутримувачу щодо зміни умов договору оренди №1051 від 28.05.2010. Представником Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Піонер» Міністерства охорони здоров'я України у поясненнях підтверджує факт відсутності погодження Балансоутримувача на укладення спірної додаткової угоди.
Слід зазначити, що ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що у разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець, за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду, у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном. Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 07.09.2009 №661 «Про утворення, затвердження складу постійно діючої комісії та порядку розгляду документів стосовно питань оренди державного майна» затверджено Порядок розгляду документів стосовно надання в оренду нежилих приміщень закладів, що входять до сфери управління МОЗ України (додається).
У відповідності до положень вказаного наказу та Порядку утворено постійно діючу комісію МОЗ України з розгляду документів стосовно надання в оренду нежилих приміщень закладів, що входять до сфери управління МОЗ України. Комісія розглядає подані документи та надає висновки про умови укладання (подовження дії) договору оренди або відмову в укладенні (подовженні дії) договору оренди державного майна закладів, що входять до сфери управління МОЗ України.
Однак у матеріалах справи відсутні будь-які документальні докази того, що відповідачами було подано до Міністерства охорони здоров'я України документи для розгляду та надання висновку відповідною Комісією щодо умов укладання (подовження дії) договору оренди або відмову в укладенні (подовженні дії) договору оренди державного майна закладів, що входять до сфери управління МОЗ України.
Отже відповідачами укладено спірну додаткову угоду у порушення норм діючого законодавства без отримання згоди органу, уповноваженого управляти відповідним майном, а також з порушенням умов договору - без узгодження з балансоутримувачем.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що укладення додаткової угоди №1 від 27.03.2013 до договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №1051 від 28.05.2010 суперечить діючому законодавству, а тому суд вважає обґрунтованими вимоги прокурора про визнання її недійсною та задовольняє позов у цій частині.
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Матеріалами справи підтверджується, що Орендарем зобов'язання за договором оренди не виконувались належним чином, ним систематично не сплачувались орендні платежі, не було виконано зобов'язання зі страхування об'єкту оренди, у зв'язку з чим Балансоутримувач неодноразово завертався до нього з вимогами про сплату заборгованості та розірвання договору оренди. Це підтверджується наявними у матеріалах справи претензіями та листами, а також відповідним посиланням у спірній додатковій угоді (а. с. 20, 101-108, 111, 113-118).
Актом перевірки використання державного майна та виконання обов'язків за договором оренди від 30.11.2011 також встановлено, що державне орендоване майно не застраховано (а. с. 97-100).
З наведеного вбачається, що Орендар неналежним чином виконував свої обов'язки за договором оренди, а тому не має переважного права на його продовження.
Крім того у матеріалах справи наявні клопотання та листи Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Піонер» Міністерства охорони здоров'я України адресовані Орендарю, якими повідомляється, що Балансоутримувач немає наміру продовжувати договір оренди №1051 від 28.05.2010, зазначає, що строк дії договору закінчився 28.04.2013 та повідомляє про необхідність своєчасного повернення майна шляхом оформлення акту прийому-передачі.
Заперечення відповідачів, щодо відсутності у діючому законодавстві норми, яка б вимагала отримання згоди балансоутримувача при укладенні додаткової угоди до договору оренди, а також норми яка б вказувала на право органу уповноваженого управляти майном на погодження продовження строку договору оренди та на обов'язок для Орендодавця такого погодження саме продовження дії договору з власником майна судом не приймається до уваги з огляду на наступне.
Статтею 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» серед істотних умов договору оренди визначено, зокрема, термін, на який укладається договір оренди.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи листа Міністерства охорони здоров'я України за вих. №09-28/370 від 12.04.2010 (а. с. 33) Комісією Міністерства охорони здоров'я України з надання дозволу на здачу в оренду нежитлових приміщень установам, закладам та підприємствам охорони здоров'я було прийнято рішення надати дозвіл на укладення договору оренди державного нерухомого майна з приватним підприємцем ОСОБА_2 строком на 2 роки та 11 місяців за умови страхування орендарем взятого ним в оренду майна без здачі майна в суборенду (тобто 2 роки та 336 днів).
Таким чином спірною додатковою угодою змінено істотну умову договору - термін, на який він укладається. Відповідачами на власний розсуд збільшено термін дії договору оренди без отримання згоди органу уповноваженого управляти майном. За додатковою угодою договір продовжено з 29.04.2013 на 2 роки 364 дні, тоді як договором оренди передбачалось, що договір укладається на 2 роки 11 місяців (тобто 2 роки та 336 днів).
Саме термін дії 2 роки 11 місяців був погоджений Комісією Міністерства охорони здоров'я України з розгляду документів стосовно надання в оренду нежилих приміщень закладів, що входять до сфери управління МОЗ України згідно листа за вих. №09-28/370 від 12.04.2010.
Статтею 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» однією з підстав припинення договору оренди визначено закінчення строку, на який його було укладено.
Пунктом 10.1 договору оренди державного майна №1051 від 28.05.2010 визначено, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, діє з 28.05.2010 до 28.04.2013.
Таким чином, договір оренди №1051 від 28.05.2010 закінчив свою дію 29.04.2013.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Оскільки судом визнано спірну додаткову угоду недійсною, враховуючи приписи вказаної статті Цивільного кодексу України, позовні вимоги прокурора про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 повернути балансоутримувачу нерухоме майно у вигляді майданчику №4, у складі якого: будова - сарай літ. Д загальною площею 15,5 кв. м, навіс площею 116,4 кв. м, майданчик (бетонне мощення) загальною площею 86,0 кв. м; електрощитові, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Піонер» та є предметом договору оренди №1051, укладеного 28.05.2010 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі в особі начальника Федоренко С.В. та приватним підприємцем ОСОБА_2 шляхом підписання акту прийому-передачі, також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З огляду на викладене позовні вимоги Прокурора м. Ялти заявлені в інтересах держави в особі Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Піонер» Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства охорони здоров'я України підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати по сплаті судового збору судом покладаються на відповідачів в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частини рішення оголошені у судовому засіданні 23.12.2013.
Повне рішення складено 26.12.2013.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 27.03.2013 до договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №1051 від 28.05.2010, укладену між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.
3. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (98660, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) повернути балансоутримувачу нерухоме майно у вигляді майданчику №4, у складі якого: будова - сарай літ. Д загальною площею 15,5 кв. м, навіс площею 116,4 кв. м, майданчик (бетонне мощення) загальною площею 86,0 кв. м; електрощитові, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Піонер» та є предметом договору оренди №1051, укладеного 28.05.2010 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі в особі начальника Федоренко С.В. та приватним підприємцем ОСОБА_2 шляхом підписання акту прийому-передачі.
4. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополь (99008, АР Крим, м. Севастополь, площа Повсталих, 6, код ЄДРПОУ 20677058) у дохід Державного бюджету України (УДКСУ у м. Сімферополі АР Крим код ЄДРПОУ 38040558, МФО 824026 рахунок №31211206783002, відкритий в ГУ ДКСУ в АРК м. Сімферополь, за кодом класифікації доходів бюджету 22030001) 2246,15 грн судового збору.
5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (98660, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) у дохід Державного бюджету України (УДКСУ у м. Сімферополі АР Крим код ЄДРПОУ 38040558, МФО 824026 рахунок №31211206783002, відкритий в ГУ ДКСУ в АРК м. Сімферополь, за кодом класифікації доходів бюджету 22030001) 2246,15 грн судового збору.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Суддя Н.М. Лагутіна