18 грудня 2013 року справа № 823/3919/13-а
09 год. 45 хв. м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Гайдаш В.А.,
при секретарі - Журавель Т.В.
за участю представника позивача - Лисенко Ю.М. (за довіреністю), представника відповідача - Письменного Є.В. (за довіреністю), розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.06.2011 р. за формою «В4» №0000372301 та від 03.06.2011 р. за формою «В1» №0000382301.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач дійшов невірного висновку в ході проведеної перевірки, оскільки господарські операції між позивачем та його контрагентом ПП «Ріст» фактично здійснені, повністю оплачені та оформлені належним чином.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та пояснив, що викладені в акті перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані податкові рішення, висновки є необґрунтованими та направленими на безпідставне зменшення валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість. Відповідачем проведено перевірку, за результатами якої зроблено висновок, що угоди, укладені позивачем з ПП «Ріст» не спричинили реального настання правових наслідків, тому є нікчемними, оскільки порушують публічний порядок, однак даний висновок контролюючого органу не відповідає дійсності, оскільки за негативні наслідки має відповідати саме контрагент, який допустив такі порушення, а не позивач, який не має до цього відношення.
В судовому засіданні та в письмовому запереченні на адміністративний позов представник відповідача просив відмовити в його задоволенні повністю, зазначивши при цьому, що ревізори, діючи в межах чинного законодавства, в ході проведення перевірки правомірно встановили завищення позивачем сум бюджетного відшкодування ПДВ та, відповідно, заниження податку на прибуток.
Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» (Черкаська область, Катеринопільський район, смт. Єрки, вул. Леніна, 47), зареєстроване Катеринопільською райдержадміністрацією 30.06.2004 р., код ЄДРПОУ 32580463, перебуває на податковому обліку у Звенигородській ОДПІ з 12.07.2004 р. за № 198.
Відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась у грудні 2010 року.
За результатом перевірки позивача, відповідачем складено акт від 23.05.2011 р. № 90/23-017/32580463 та встановлено допущені позивачем порушення вимог: пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", зокрема, позивачем завищено задекларовані показники в складі податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року на загальну суму 10994 грн., п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України; ТОВ «Катеринопільський елеватор» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку в декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року на 10994 грн., також встановлено, що перевіркою неможливо підтвердити заявлену позивачем суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2011 року в розмірі 20399845 грн. у зв'язку з проведенням зустрічних звірок щодо основних постачальників по ланцюгу постачання до виробника та іншими запитами, що були направлені в ході даної перевірки та в порушення п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України позивачем завищено задекларовані показники в складі податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року на загальну суму 2274628 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень 2011 року на суму 2274628 грн.
На підставі акту перевірки № 90/23-017/32580463 податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000382301 від 03.06.2011 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2285622 грн., згідно декларації від 13.01.2011 року за звітний період - 12 міс. 2010 року, у зв'язку з порушенням пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР та п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ та винесено податкове повідомлення-рішення № 0000372301 від 03.06.2011 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 10994 грн., згідно декларації від 21.02.2011 року за звітний період - 01 міс.2011 року, у зв'язку з порушенням п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач 23.03.2011 року подав заперечення на акт ДПІ у Катеринопільському районі Черкаської області № 90/23-017/32580463 до ДПА України, однак останньою зазначено, що висновок в акті перевірки є правомірним та не підлягає перегляду.
Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями від 03 червня 2011 року №0000382301, №0000372301, позивач звернувся до суду про визнання їх протиправними та нечинними.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2011 року у задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» до державної податкової інспекції у Катеринопільському районі Черкаської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000382301, №0000372301 від 03 червня 2011р., відмовлено повністю.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року вищевказане рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням апеляційної інстанції, позивач оскаржив його до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2013 року замінено державну податкову інспекцію у Катеринопільському районі Черкаської області її процесуальним правонаступником - Звенигородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Черкаській області, касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» задоволено частково, постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
В судовому засіданні встановлено, що між ТОВ «Катеринопільський елеватор» та ПП «Ріст» укладено усні угоди щодо купівлі-продажу товару (соняшника).
Після отримання позивачем від ПП «Ріст»» товарів (соняшника), останній на виконання вимог податкового законодавства надав позивачу податкові накладні, які складені у відповідності до вимог законодавства та мають всі необхідні реквізити, що підтверджує дійсність даних правочинів.
Виконання зазначених договорів підтверджується видатковими накладними, корегуючими накладними, журналом реєстрації показників якості соняшника та відходів. які складені у відповідності до вимог законодавства, що підтверджує дійсність даних правочинів.
Позивачем надано товарно-транспортні накладні, як належний доказ транспортування придбаного соняшника від ПП «Ріст» до позивача, які знаходяться в матеріалах справи.
Суд не бере до уваги письмові пояснення ФОП ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які відібрані оперуповноваженим ВПМ ДПІ у Звенигородському районі лейтенантом податкової міліції Бугайовим І.І., стосовно того, що дані особи не здійснювали перевезення ТМЦ від ПП «Ріст» до позивача, оскільки дані правовідносини з перевезення вантажу (соняшника) стосуються лише суб'єктів даних правовідносин, а саме ФОП ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ПП «Ріст». Крім того, під час отримання даних пояснень, лейтенантом податкової міліції Бугайовим І.І. не попереджено опитаних вище осіб про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань (відповідно до Кримінального кодексу України), а тому суд ставить під сумнів достовірність даних пояснень.
Отже, судом встановлено, що умови укладених між позивачем та ПП «Ріст» угод - виконані, про що свідчать первинні бухгалтерські документи. Дані первинні документи не визнані недійсними, а тому вважаються належними доказами по справі.
Частиною 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94).
В пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94 зазначено, що не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пп. 7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, чинного на момент здійснення спірних господарських операцій, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Згідно вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 даного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг),- дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
1 січня 2011 року набув чинності Податковий кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Податкового кодексу України з 01.01.2011 року Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» втратив чинність.
У зв'язку з тим, що правовідносини здійснювались також у 2011 році, тобто, після набрання чинності Податковим кодексом України, суд приходить до висновку, що в даному випадку слід застосовувати норми Податкового кодексу України.
Статтею 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Під час здійснення перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач послався на акт Західно-Донбаської ОДПІ від 19.04.2011 року № 243-23/3-34671871 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Ріст» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податкового кредиту та податкових зобов'язань при взаємовідносинах з ПП «СГ «Маяк» за листопад-грудень 2010 року».
Беручи до уваги, що оформлення договору та первинних документів ПП «Ріст» щодо придбання товарів від ПП «СГ «Маяк» є таким, що суперечить нормам Цивільного кодексу України та не може бути спрямоване на реальне настання правових наслідків - відповідач дійшов висновку про порушення позивачем норм податкового законодавства та виніс відповідні податкові повідомлення-рішення, однак суд не погоджується з вказаними висновками контролюючого органу, з огляду на наступне.
У постанові Верховного суду України від 13.01.2009 року по справі № 09/05 викладено, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про продавця, що містяться у Єдиному реєстрі.
Листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11, визначено, що згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Крім того, у довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Отже, допущені порушення одним платником податків у відображенні у податковому обліку певної господарської операції, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Також суд зазначає, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки, у відповідності до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність.
Зміст договору, укладеного між позивачем та його контрагентом не суперечить актам цивільного законодавства, фактів, які свідчили б про те, що предмет договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, судом не встановлено, вказаних доказів у відповідності до положень статті 71 КАС України відповідачем не надано.
Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, в розумінні статей 69, 70 КАС України, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету.
Отже, наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної є достатніми підставами для формування податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.
Суд звертає увагу, що неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.
Рішення Європейського суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", як зазначалося вище, мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського суду з прав людини при вирішенні справ.
У свою чергу, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладені вище обставини та норми законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач, здійснивши перевірку та прийнявши за її результатами оскаржені податкові повідомлення-рішення, діяв не відповідно та не у спосіб, що передбачений законодавством України.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Зважаючи на обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, докази щодо їх підтвердження, керуючись актами законодавства щодо цих правовідносин, суд дійшов висновку, що заявлені в адміністративному позові вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст. ст. 17, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.06.2011 р. за формою «В4» № 0000382301.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.06.2011 р. за формою «В1» № 0000372301.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Катеринопільський елеватор» судовий збір в розмірі 3 (три) грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у порядку та строки, встановлені ст. ст. 185- 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Гайдаш
Повний текст постанови виготовлено та підписано 23 грудня 2013 року