Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Мороза М.А.,
суддів Слинька С.С., Наставного В.В.,
за участю прокурора Таргонія О.В.
розглянула в судовому засіданні 19 грудня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2013 року щодо нього.
Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2013 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, який не має судимості,
засуджено за ст. 122 ч. 1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді 120 годин громадських робіт.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 144,70 грн. матеріальної шкоди та 4 000 грн. моральної шкоди.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочину за таких обставин.
13 серпня 2010 року приблизно о 23 год. 50 хв. ОСОБА_1, перебуваючи в салоні маршрутного таксі, яке здійснювало рух по маршруту у напрямку Комунарського району м. Запоріжжя та зупинилося на зупинці громадського транспорту «вул. Анголенко» на проспекті Леніна в м. Запоріжжя, у ході конфлікту, який виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_2 два удари кулаком в область голови та один удар кулаком в область кисті лівої руки, чим завдав останньому тілесні ушкодження середньої тяжкості, не небезпечні для життя в момент заподіяння, але потягли за собою розлад здоров'я більш ніж на 21 день.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2013 року зазначений вирок залишено без зміни, а апеляцію засудженого - без задоволення.
У касаційній скарзі засуджений просить вироку та ухвалу щодо нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, однобічністю, неповнотою судового слідства та істотними порушеннями кримінально-процесуального закону. Вважає, що суди обох інстанцій при повторному розгляді справи не виконали вказівок як суду касаційної, так і суду апеляційної інстанції. Зазначає, що показання свідка ОСОБА_3 було оголошено з порушенням вимог ст. 306 КПК України 1960 року, так як суд не вжив усіх заходів для виклику зазначеного свідка до суду та вручення йому повістки. Вказує на те, що суди не усунули протиріччя між показаннями судово-медичного експерта ОСОБА_4 та експерта, який склав висновок від 05.10.2010 № 2244, і безпідставно не взяли до уваги показання свідка ОСОБА_5
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора про заперечення проти касаційної скарги та законність судових рішень, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 377 ч. 7, 399 КПК України 1960 року вказівки судів, які розглянули справу в апеляційному та касаційному порядку, є обов'язковими для судів відповідного рівня при повторному розгляді справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2012 року попередню ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд. Після чого ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 25 липня 2012 року вирок щодо ОСОБА_1 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. При цьому як касаційний суд, так і суд апеляційної інстанції вказали про необхідність з'ясування місцезнаходження свідків ОСОБА_3, ОСОБА_6 та причини їх неявки до суду.
Суд першої інстанції при повторному розгляді справи усунув зазначені порушення процесуального закону, виконавши усі вказівки суду апеляційної інстанції.
При цьому обставини щодо неповноти і однобічності досудового та судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України 1960 року та на які є посилання в касаційній скарзі засудженого, не є відповідно до вимог ст. 398 ч.1 КПК України 1960 року предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 67 КПК України 1960 року оцінка доказів є компетенцією суду, який постановив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінальної справи встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
Так, суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину. На підтвердження винуватості засудженого у вчиненні злочину суд обґрунтовано послався на показання потерпілого ОСОБА_2, експерта ОСОБА_7, свідка ОСОБА_6, показання свідка ОСОБА_3, які були оголошені в судовому засіданні відповідно до вимог ст. 306 КПК України 1960 року, показання свідка ОСОБА_8 та інші зазначені у вироку докази, які узгоджуються між собою, дав їм належну оцінку і прийняв мотивоване рішення.
Врахував суд і ту обставину, що сам засуджений у ході досудового слідства та в судовому засіданні не заперечував факту наявності конфлікту між ним і потерпілим, підтвердивши факт нанесення ним декількох ударів в область голови потерпілого.
Показання свідка ОСОБА_5 суд оцінив критично, зазначивши про те, що вони суперечать іншим доказам у справі, мотивувавши таке своє рішення.
Доводи касаційної скарги засудженого про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та невиконання судом першої інстанції вказівок судів вищих інстанцій були предметом перевірки в суді апеляційної інстанції за апеляцією засудженого і обґрунтовано визнані такими, що не відповідають матеріалам справи.
При цьому апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 122 ч. 1 КК України, виходячи з встановлених обставин та наявних доказів, яким була дана належна оцінка.
Зокрема, апеляційний суд, погоджуючись із кваліфікацією дій засудженого, послався на висновок експертизи від 05.10.2010 року № 2244, якою підтверджується факт розладу здоров'я потерпілого більш ніж на 21 день.
Доводи засудженого про те, що показання свідка ОСОБА_3 були оголошенні з порушенням ст. 306 КПК України 1960 року визнав безпідставними, зазначивши, що суд першої інстанції використав усі можливі засоби для виклику свідка до зали суду і лише переконавшись у тому, що встановити місце перебування свідка немає можливості, прийняв відповідне рішення.
Також апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи засудженого в частині не усунення протиріч між показаннями експертів, вказавши на те, що експерт ОСОБА_7, будучи допитаною в судовому засіданні, підтвердила в повному обсязі висновок експерта ОСОБА_4 Із такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.
Апеляційний суд прийняв рішення, належним чином його мотивувавши, та виніс ухвалу, що відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.
У процесі перевірки матеріалів кримінальної справи колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, не виявлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд не знаходить.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 394-396 КПК України 1960 року, п.п. 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів
ухвалила:
вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2013 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Судді:
________________ ___________________ ___________________
М.А.Мороз С.С.Слинько В.В.Наставний