"18" грудня 2013 р.Справа № 916/3089/13
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Стадник О.С.
За участю представників сторін:
Від позивача: Книга Ю.Ф. /директор/;
Від відповідача: не з'явився.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Прогрес Плюс" до приватного акціонерного товариства „Ті Ел Сі Сервіс" про стягнення 20 382,71 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю „Прогрес Плюс" (далі по тексту - ТОВ „Прогрес Плюс") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до приватного акціонерного товариства „Ті Ел Сі Сервіс" (далі по тексту - ПрАТ „Ті Ел Сі Сервіс") про стягнення заборгованості в загальному розмірі 20 382,71 грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 19 181,48 грн., пені в сумі 1 027,56 грн. та трьох відсотків річних в сумі 173,67 грн. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору в сумі 1 720,50 грн. та витрати на юридичну допомогу в сумі 4 000 грн., які помилково були включені ТОВ „Прогрес Плюс" до загальної ціни поданого ним позову. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу мастильних матеріалів № 5 від 14.01.2011р. щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості придбаного товару.
Крім того, в прохальній частині позовної заяви ТОВ" Прогрес Плюс" було викладено клопотання в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунки ПрАТ „Ті Ел Сі Сервіс" № 26001060467345 в Одеській філії КБ „Приватбанк", МФО 328704, та № 26002962508739 в ПАТ „ПУМБ", МФО 334851, в межах суми заявлених позовних вимог. В обґрунтування заявленого клопотання позивач посилається на ігнорування відповідачем неодноразових вимог ТОВ „Прогрес Плюс" щодо оплати спірної суми заборгованості, що, за переконанням позивача, дозволяє зробити припущення про наявність обставин, які значно ускладнять або зроблять неможливим виконання рішення суду по даній справі у випадку задоволення позову.
Проаналізувавши зазначене клопотання ТОВ „Прогрес Плюс", господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується зокрема накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011р. № 16 (з наступними змінами та доповненнями) наголошено, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на існуючу вірогідність неможливості виконання рішення по даній справі, у випадку задоволення позову, за умови відсутності відповідного обґрунтування та документального підтвердження, не є достатньою підставою для задоволення даної заяви.
Проаналізувавши вказане клопотання позивача, суд зазначає, що воно базується виключно на припущеннях щодо потенційної неможливості виконання судового рішення по даній справі у випадку задоволення позову через відмову відповідача від виконання власних зобов'язань перед ТОВ „Прогрес Плюс" у спірних правовідносинах. Проте, таке припущення не може бути взято до уваги як обґрунтоване, оскільки воно взагалі не підтверджено будь-якими доказами. Про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову свідчить також незначний розмір заборгованості, заявленої до стягнення. Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що чинним законодавством передбачено виключно можливість накладення арешту на грошові кошти особи, які перебувають на її розрахунковому рахунку, а не на сам рахунок, у зв'язку з чим, вимоги даного клопотання ТОВ „Прогрес Плюс" є некоректними з юридичної точки зору. З огляду на викладене, господарським судом було відмовлено ТОВ „Прогрес Плюс" у задоволенні поданого ним клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судових засідань по даній справі, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень суду під розписку, проте жодного разу його повноважний представник в судові засідання не з'явився та про причини неявки суд не повідомив. Оскільки ПрАТ „Ті Ел Сі Сервіс" не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно зі ст. 75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
14.01.2011р. між ТОВ „Прогрес Плюс" (Продавець) та відкритим акціонерним товариством „Ті Ел Сі Сервіс", найменування якого було змінено на ПрАТ „Ті Ел Сі Сервіс" на виконання вимог Закону України „Про акціонерні товариства", (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу мастильних матеріалів № 5, у відповідності до п. 1.1 якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця мастильні матеріали та автохімію (далі по тексту - товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар і на умовах цього договору оплатити його вартість.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Виходячи з положень п. 4.4 договору купівлі-продажу мастильних матеріалів № 5 від 14.01.2011р. передача товару оформлюється підписанням відповідної товарної (-их) накладної (-их). При підписанні товарної накладної представник Покупця повинен обов'язково мати при собі доручення встановленої форми на отримання матеріальних цінностей, яке він повинен передати представнику Продавця до підписання накладної. З моменту підписання товарної накладної Покупець набуває право власності на товар.
Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору купівлі-продажу мастильних матеріалів № 5 від 14.01.2011р. позивачем було передано у власність ПрАТ „Ті Ел Сі Сервіс" товар на загальну суму 90 017,86 грн., що підтверджується видатковими накладними № 122 від 17.02.2012р., № 139 від 06.03.2012р., № 160 від 05.04.2013р., № 41 від 31.01.2013р., № 134 від 28.02.2011р., № 341 від 01.06.2011р., № 342 від 01.06.2011р., № 393 від 24.06.2011р., № 453 від 13.07.2011р., № 472 від 21.07.2011р., № 544 від 17.08.2011р., № 546 від 18.08.2011р., № 547 від 18.08.2011р., № 610 від 13.09.2011р., № 627 від 19.09.2011р., № 689 від 11.10.2011р., № 853 від 02.12.2011р., № 866 від 08.12.2011р., № 08 від 10.01.2012р., № 166 від 23.03.2012р., № 165 від 23.03.2012р., № 199 від 17.04.2012р., № 228 від 07.05.2012р., № 240 від 14.05.2012р., № 326 від 21.06.2012р., № 369 від 12.07.2012р., № 377 від 18.07.2012р., № 385 від 24.07.2012р., № 419 від 10.08.2012р., № 455 від 30.08.2012р., № 481 від 13.09.2012р., № 647 від 13.12.2012р., № 650 від 19.12.2012р., № 670 від 26.12.2012р., № 31 від 22.01.2013р., які підписані представниками сторін та скріплені відповідними печатками підприємств.
Згідно з п. 3.1 договору купівлі-продажу мастильних матеріалів № 5 від 14.01.2011р. Покупець проводить оплату кожної партії товару на умовах відстрочки 30 (тридцяти) календарних днів.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За твердженнями позивача, які не були спростовані ПрАТ „Ті Ел Сі Сервіс", в порушення прийнятих на себе за договором купівлі-продажу мастильних матеріалів № 5 від 14.01.2011р. грошових зобов'язань відповідач здійснив лише часткову оплату вартості придбаного товару на суму 70 836,38 грн., в результаті чого, станом на момент пред'явлення даного позову у ПрАТ „Ті Ел Сі Сервіс" наявна прострочена заборгованість перед ТОВ „Прогрес Плюс" в сумі 19 181,48 грн.
За таких обставин, керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 629, 692 ЦК України господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ „Прогрес Плюс" в частині стягнення з ПрАТ „Ті Ел Сі Сервіс" заборгованості за придбаний товар в сумі 19 181,48 грн.
Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку із простроченням виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань зі своєчасної та в повному обсязі оплати вартості придбаного на виконання умов договору купівлі-продажу мастильних матеріалів № 5 від 14.01.2011р. товару, позивачем з посиланням на положення ст. 625 ЦК України було здійснено розрахунок трьох відсотків річних в сумі 173,67 грн., що є наслідком порушення вказаного грошового зобов'язання. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми трьох відсотків річних, викладений по тексту позовної заяви, господарський суд дійшов висновку про допущення позивачем низки помилок при його здійсненні, які укладались у наступному.
Так, по-перше, суд зазначає, що сума нарахованих трьох відсотків річних в розмірі 5,16 грн. взагалі не підтверджується будь-яким розрахунком, оскільки відповідно до даного розрахунку загальна сума нарахованих відсотків річних складає 168,51 грн., а не 173,67 грн., що є наслідком допущеної ТОВ „Прогрес Плюс" арифметичної помилки в частині визначення підсумкового результату розрахунку. Крім того, позивачем було неправильно визначено тривалість терміну прострочення відповідачем власних зобов'язань щодо оплати партій товару, придбаного за накладними № 866 від 08.12.2011р. (нараховано 3% річних в сумі 15,21 грн.), № 8 від 12.01.2012р. (нараховано 3% річних в сумі 23,76 грн.), № 326 від 21.06.2012р. (нараховано 3% річних в сумі 0,48 грн.), № 455 від 30.08.2012р. (нараховано 3% річних в сумі 6,35 грн.). Таким чином, за вказаними накладними правильним є наступний розрахунок трьох відсотків річних:
2 599,22 грн. * 15 (кількість днів прострочення з 10.01.2012р. по 24.01.2012р. включно) * 0,03 / 366 = 3,20 грн.
5 470 грн. * 25 (кількість днів прострочення з 10.02.2012р. по 05.03.2012р. включно) * 0,03 / 366 = 11,21 грн.
1 190,40 грн. * 3 (кількість днів прострочення з 24.07.2012р. по 26.07.2012р. включно) * 0,03 / 366 = 0,29 грн.
912 грн. * 84 (кількість днів прострочення з 01.10.2012р. по 24.12.2012р. включно) * 0,03 / 366 = 6,27 грн.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку, що за вказаними видатковими накладними сума трьох відсотків річних має складати 20,97 грн., що на 24,83 грн. менше за суму, нараховану позивачем. Таким чином, заявлена до стягнення сума відсотків річних підлягає зменшенню загалом на 29,99 грн. (24,83 грн. + 5,16 грн.) до суми 143,68 грн., що має наслідком часткове задоволення позову у названій частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Так, згідно ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Положеннями п. 8.2 договору купівлі-продажу мастильних матеріалів № 5 від 14.01.2011р. передбачено, що Покупець несе відповідальність за прострочення з оплатою вартості товару, сплачуючи за кожний день прострочення неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару, яка залишається неоплаченою.
З посиланням на положення п. 8.2 договору купівлі-продажу мастильних матеріалів № 5 від 14.01.2011р. позивачем було нараховано відповідачу до сплати пеню в розмірі 1 027,56 грн. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок даної штрафної санкцій, суд дійшов висновку про допущення ТОВ „Прогрес Плюс" помилки при його здійсненні, яка укладається у нарахуванні пені протягом терміну, який перевищує 6 місяців від моменту виникнення порушеного грошового зобов'язання. Суд наголошує, що у спірних правовідносинах строк нарахування штрафних санкцій відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України обмежується шістьома місяцями, оскільки положення укладеної між сторонами по справі угоди не містять застережень про зворотне. Таким чином, правильним розрахунком пені у спірних відносинах станом на 10.10.2013р., як це зазначено у позовній заяві, має бути:
9335,40 грн. * 97 (кількість днів прострочення з 05.03.2013р. по 09.06.2013р. включно) * 0,14 / 365 = 372,14 грн.
9335,40 грн. * 85 (кількість днів прострочення з 10.06.2013р. по 02.09.2013р. включно) * 0,13 / 365 = 298,99 грн.
3582,41 грн. * 33 (кількість днів прострочення з 08.05.2013р. по 09.06.2013р. включно) * 0,14 / 365 = 48,58 грн.
3582,41 грн. * 123 (кількість днів прострочення з 10.06.2013р. по 10.10.2013р. включно) * 0,13 / 365 = 163,22 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність нарахування відповідачу до сплати пені в сумі 882,93 грн., у зв'язку з чим, позовні вимоги у названій частині підлягають частковому задоволенню.
Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості ПрАТ „Ті Ел Сі Сервіс" перед ТОВ „Прогрес Плюс" в загальній сумі 20 208,09 грн., яка складається із суми основного боргу в розмірі 19 181,48 грн., трьох відсотків річних в сумі 143,68 грн. та пені в сумі 882,93 грн., витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення заявлених позовних вимог частково на суму 20 208,09 грн. Таким чином, із ПрАТ „Ті Ел Сі Сервіс" слід стягнути на користь ТОВ „Прогрес Плюс" суму основного боргу в розмірі 19 181,48 грн., три відсотки річних в сумі 143,68 грн. та пеню в сумі 882,93 грн. відповідно до ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610 - 612, 615, 617, 625, 629, 662, 664, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями).
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно зі ст. 49 ГПК України. При цьому, суду не вбачається правових підстав для покладення на відповідача витрат на юридичну допомогу в сумі 4 000 грн., оскільки, по-перше, до складу судових витрат відповідно до положень ст.ст. 44, 49 ГПК України відносяться виключно витрати на правову допомогу адвоката, а не на правову допомогу будь-якого іншого фахівця у галузі права. По-друге, наданий суду договір про надання юридичних послуг № 01/10/13 від 01.10.2013р., укладений між позивачем та СПД Бондарчуком М.М., не передбачає надання позивачу будь-яких послуг, пов'язаних із захистом його інтересів у господарських спорах, оскільки предметом цього договору є надання послуг щодо представництва інтересів ТОВ „Прогрес Плюс" виключно в адміністративних судах щодо вирішення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень. По-третє, позивачем не доведено факт витрачання ним будь-яких коштів на отримання правової допомоги, витрати на яку заявлені до відшкодування за рахунок іншої сторони.
Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610 - 612, 615, 617, 625, 629, 662, 664, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями), ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного акціонерного товариства „Ті Ел Сі Сервіс" /м. Одеса, вул. Моторна, 6, код ЄДРПОУ 03563465/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Прогрес Плюс" /65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, 21, офіс центр „Наше діло", оф. № 901, код ЄДРПОУ 31373336/ суму основного боргу в розмірі 19 181 грн. 48 коп. /дев'ятнадцять тисяч сто вісімдесят одна грн. 48 коп./, пеню в сумі 882 грн. 93 коп. /вісімсот вісімдесят дві грн. 93 коп./, три відсотки річних в сумі 143 грн. 68 коп. /сто сорок три грн. 68 коп./, судовий збір в сумі 1 705 грн. 76 коп. /одна тисяча сімсот п'ять грн. 76 коп./. Наказ видати.
3. В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Повний текст рішення підписано 23.12.2013р.
Суддя С.П. Желєзна