16 грудня 2013 року Справа № 57125/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Шинкар Т.І., Макарика В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги управління праці та соціального захисту населення Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області та ОСОБА_1 на постанову Заліщицького районного суду Тернопільської області від 27 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області про стягнення заборгованості,-
ОСОБА_1, 07.12.2010 року, звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до управління праці та соціального захисту населення Заліщинської районної державної адміністрації Тернопільської області в якому просила визнати дії управління праці та соціального захисту населення Заліщицької районної державної адміністрації щодо відмови у виплаті їй належної щорічної компенсації на оздоровлення як інваліду II групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеному до першої категорії постраждалих протиправними та зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату належної їй щорічної компенсації на оздоровлення як інваліду II групи з захворюванням, пов'язаним з ЧАЕС і віднесеної до І категорії постраждалих, у відповідності до ст.ст. 48, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період 2007-2010 років.
Постановою Заліщинського районного суду Тернопільської області від 27 грудня 2010 року, постановленою в порядку скороченого провадження, позовні вимоги задоволено частково, визнано дії управління праці та соціального захисту населення Заліщицької районної державної адміністрації щодо відмови у виплаті належної ОСОБА_1 щорічної компенсації на оздоровлення як інваліду II групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеному до першої категорії постраждалих, передбаченої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправними та зобов'язано відповідача провести виплату належної ОСОБА_1 щорічної компенсації на оздоровлення як інваліду II групи з захворюванням, пов'язаним з ЧАЕС і віднесеної до І категорії постраждалих, у відповідності із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закону України «Про державні соціальні стандарти та соціальні державні гарантії» з 07.06.2010 року.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 та управління праці та соціального захисту населення Заліщинської районної державної адміністрації Тернопільської області оскаржили його в апеляційному порядку, вважає, що постанова винесена з порушенням норм права.
Управління праці та соціального захисту населення Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області в апеляційній скарзі зазначає, що ним не отримано ухвали про відкриття провадження по даній справі.
Крім того ст. 95 Конституції України встановлено, що виключно законом про державний бюджет України, визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, в законах України про Державний бюджет України щорічно, виходячи з реальних фінансових ресурсів державного бюджету та з огляду на те, що більшість інших видатків державного бюджету мають також соціальну направленість і потребують пріоритетного врахування, передбачається забезпечення фінансовими ресурсами потреби в коштах для реалізації положень законів України і в тому числі «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в обсязі, необхідному для виплати компенсацій в розмірах, встановлених законами про державний бюджет на відповідний рік та постанови Кабінету Міністрів України.
Також апелянт зазначає, що ст. 101 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», ст. 73 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» надано право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальних заробітної плати в абсолютних сумах в межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Рішеннями Конституційного суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 та від 9 липня 2007 року Зб-рп/2007 вказані статті не визнані неконституційними. Крім того законодавцем не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до пункту 2 Положення про Міністерство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року № 1543, Міністерство праці та соціальної політики України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та у межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Враховуючи викладене, Міністерство праці та соціальної політики, як головний розпорядник коштів, керуючись вимогами чинного законодавства, забезпечує через місцеві органи праці та соціального захисту населення виплату даного виду компенсацій в розмірах визначених Кабінетом Міністрів України, як це передбачено статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до постанов від 20 вересня 2005 року № 936 «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 12 липня 2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Оскільки дані кошти надходять з Державного бюджету, з встановленими розмірами допомог та компенсацій, при виплаті декільком особам компенсації на оздоровлення в розмірах, які передбачені постановою Заліщицького районного суду управлінням праці та соціального захисту населення буде порушено конституційні права інших осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, оскільки коштів на виплату встановлених розмірів не буде.
Враховуючи вище наведене просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неправильно трактовано рішення Конституційного суду України від 09.09.2010 р. за №19рп/2010 р. у справі №1-40/2010 р. щодо зменшення строку, за який управління праці та соціального захисту населення Заліщицької районної державної адміністрації зобов'язано провести виплату належної її щорічної компенсації на оздоровлення в розмірі - п'ять мінімальних заробітних плат.
Дане рішення Конституційного Суду ніяк не могло погіршувати інтереси громадян, які не знали і не могли знати, що Державна структура, якою є управління праці та соціального захисту населення Заліщицької районної Державної адміністрації та на яку державою покладено обов'язок щодо виплати п'яти мінімальних заробітних плат щороку та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - управління праці та соціального захисту населення, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, не вчиняв жодної дії для нарахування та виплати цих коштів в повному розмірі, не виконував своїх повноважень без поважних причин, а навпаки починаючи з 09.07.2007 р. управління праці та соціального захисту населення нараховувало їй лише по 120 грн., чим маніпулювало коштами, не доводило про це до її відому, грубо порушуючи норми ст. 22 Конституції України.
При винесенні постанови судом, не враховано принцип верховенства права. В даному випадку Конституцією України захищені її права на соціальні виплати, тому суду слід було виходити з норми вищого законодавчого акту України, а не керуватись рішенням Конституційного суду від 09.09.2010 р., положення, якого повинно застосовуватись до відносин, що виникли після його винесення.
Крім того, апелянт вважає, що суд в даному випадку підмінив поняття «строк звернення до адміністративного суду» на поняття «строк позовної давності», не зовсім усвідомлюючи різницю між ними.
Так, ч. 2 ст. 99 КАСУ, на яку посилається суд в своїй постанові встановлює, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів», тобто особа, права якої порушені, вправі звернутись за їх захистом у чітко визначений шестимісячний строк, що не розповсюджується на час та строки задоволення позовних вимог.
Виходячи з того, що правовідносини між відповідачем та нею триваючі у часі, тобто характерною рисою яких є постійне (у плині тривалого часу) виконання сторонами своїх прав та обов'язків, - при порушенні правовідносин особа дізнається про порушення свого права в момент закінчення строку виконання зобов'язання. При вирішенні даного позову суд залишив поза увагою той факт, що її відносини з відповідачем не припинили своєї дії, а продовжують існувати по сьогодні. Право на виплату компенсації на оздоровлення у неї виникло 09.07.2007 р. З того часу відповідачем здійснювалось нарахування і виплата належної компенсації не в повному розмірі (120 грн.). Остання виплата була у проведена у 2010 р.
Призначаючи допомогу в зменшеному розмірі відповідач порушив право, яке надано Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в той час, як ні Конституцією України, а ні жодним Законом України не передбачені будь-які строки щодо відновлення порушених конституційних прав людини.
Отже, строк звернення до адміністративного суду починається з моменту отримання (початок виникнення спору між двома сторонами) нею письмової відмови відповідача у здійсненні перерахунку належної допомоги на оздоровлення з листопада 2010 року .
Крім того, судом першої інстанції не розглядалося питання стосовно того, чи були дії відповідача безсторонніми (неупередженими) та добросовісними. Відповідачем було насамперед порушено норми ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Але саме закони України відповідачем ігнорувалися.
Також згідно ч.2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком ...». Це ж саме положення викладено в ч.2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення». На підставі наведеного просить, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з наступних міркувань.
Згідно матеріалів справи позивачка є особою, постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС І категорії і являється інвалідом II групи, тому відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'ять мінімальних заробітних плат, однак протягом 2007-2010 років така випалдчувалась їй у розмірі120 грн.
Постановляючи рішення та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції в резолютивній частині постанови не вирішив питання про решту вимог, бо про це зовсім нічого не вказав.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 до суду із вище зазначеним позовом звернулась 07.12.2010 року, при цьому просила визнати пропущений нею строк для звернення до суду таким, що пропущений з поважних причин.
У відповідності до вимог ч.1 та ч.2 ст. 99, 100 КАС України (в редакції чинній на час звернення позивачки до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Адміністративний позов поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
У даному випадку позивачка не просила поновити її строк для звернення до суду, а наведені у позовній заяві доводи про те, що зміни у законодавстві не висвітлювались у пресі та відповідачем не повідомлялось про розміри виплачуваної допомоги на оздоровлення не свідчать про поважність причин пропуску строку для звернення до суду, бо зазначені компенсації ОСОБА_1 отримувала щорічно. З огляду на це суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги до 07.06.2010 року повинні бути залишені без розгляду.
Крім того, судом першої інстанції при розгляді справи, не встановлено коли саме у 2010 році ОСОБА_1 отримала щорічну допомогу на оздоровлення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначена допомога на оздоровлення виплачена ОСОБА_1 16 серпня 2010 року. При цьому, колегія суддів зазначає, що покликання апелянта на ту обставину, що при виплаті допомоги на оздоровлення слід керуватись постановами Кабінету Міністрів України, не заслуговують на увагу, бо виходячи із засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, проведення відповідачем виплати допомоги на оздоровлення позивачці згідно положень постанов Кабінету Міністрів України є безпідставним та таким, що звужує обсяг передбачених законом прав позивача і в даному випадку слід керуватись вимогами ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що постанову суду першої інстанції слід скасувати, бо така прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а позовні вимоги - задовольнити частково.
Керуючись ст. 160, ст. 186-3, ст. 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ст. 203, ст.205, ст.207, ст. 254 КАС України, суд,
апеляційні скарги управління праці та соціального захисту населення Заліщинської районної державної адміністрації Тернопільської області та ОСОБА_1 - задовольнити частково, постанову Заліщинського районного суду Тернопільської області від 27 грудня 2010 року у справі № 2а-2414/10 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Заліщинської районної державної адміністрації Тернопільської області щодо відмови у виплаті належної ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеному до першої категорії постраждалих, передбаченої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Заліщинської районної державної адміністрації Тернопільської області провести виплату належної ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду ІІ групи з захворюванням пов'язаним з ЧАЕС і віднесеної до І категорії постраждалих, у відповідності із ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2010 рік.
Решту позовних вимог залишити без розгляду.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді Т.І. Шинкар
В.Я.Макарик