04 грудня 2013 р.Справа № 814/2590/13-а
Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Єнтіна А. П.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Зуєвої Л.Є.,
- Шевчук О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 31.05.2013 р. №0004141720,-
Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 31.05.2013 р. №0004141720.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував, що спірне податкове повідомлення-рішення є наслідком протиправної оцінки податковим органом господарських відносин з його контрагентом, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 31.05.2013 р. №0004141720.
В апеляційній скарзі ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановив, що ДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з контрагентом-постачальником ТОВ "РМ-ТЕХНО" за період: лютий, березень, квітень, травень, липень, серпень 2011 року.
За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 29.03.2012 р. №332/17-208/НОМЕР_1, згідно висновків якого, перевіркою встановлено порушення: п. 44.1 ст. 44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 розділу 5 Податкового кодексу України, а саме: завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на суму - 12947,42 грн., у тому числі за лютий 2011 р. у сумі - 3207,64 грн., за березень 2011 р. у сумі - 2391,70 грн., за квітень 2011 р. у сумі - 3332,05 грн., за травень 2011 р. у сумі - 1666,67, за липень 2011 р. у сумі -1666,67 грн., за серпень 2011 р. у сумі - 682,69 грн., що віднесена ФОП ОСОБА_2 до складу податкового кредиту.
31.05.2013р. на підставі вказаного акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0004141720 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у сумі - 13 526,76 грн.
Підставою для винесення оскаржуваного рішення стали висновки про те, що операції з поставки товарів в адресу ФОП ОСОБА_2 мають ознаки "безтоварних", оскільки контрагент-постачальник ТОВ "РМ-ТЕХНО" не має основних засобів (складських приміщень, автотранспорту, земельних ділянок, обладнання, інше) для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу будь-якого товару у обсягах, що задекларовані та немає найманих працівників для здійснення відповідної діяльності, контрагенти -постачальники ТОВ "РМ - ТЕХНО" по ланцюгам ТОВ "ЕКЛІПТ" та ТОВ "БК"ТУРАМ" мають ознаки фіктивності.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що первинні документи свідчать про реальність господарських операцій позивача з ТОВ "РМ-ТЕХНО" на виконання яких вони складені та є такими, що відповідають сутності та несуть доказовість відносно змісту здійснених операцій, у зв'язку з чим вимоги щодо скасування податкового повідомлення -рішення підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст. 198).
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст. 198).
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.1 1 ст. 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону (п.198.6 ст. 198)
Таким чином, правомірність формування платником податку податкового кредиту і, відповідно, розрахунку суми бюджетного відшкодування надмірно сплаченого ПДВ визначається фактичним проведенням операцій (з придбання товару для використання у власній господарській діяльності) платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами, що було вірно встановлено судом першої інстанції.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що якщо навіть безпосередній контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту і, тому, суперечні цьому висновку доводи апелянта є необґрунтованими.
Основними видами підприємницької діяльності позивача є ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, а також роздрібна торгівля комп'ютерами, периферійними устаткуванням у спеціалізованих магазинах.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість , сплачені в ціні придбаних у ТОВ «РМ - Техно» спеціального обладнання.
Фактичне здійснення господарських операцій позивача зі своїм безпосереднім контрагентом підтверджена належним чином, зокрема вантажними деклараціями, товаро транспортними накладними, видатковими та податковими накладними.
Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.
Разом з тим, на момент здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «РМ - Техно» та отримання податкових накладних, останнє було в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало діюче свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про правомірність формування позивачем податкового кредиту є правильними.
Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
На підставі викладеного, суд першої інстанції, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку про те, що позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з його контрагентом та правомірність формування позивачем податкового кредиту.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірне податкове повідомлення-рішення від 31.05.2013 р. №0004141720 є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий:
Судді: