Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
18 грудня 2013 року Справа № 811/3268/13-а
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасічника Ю.П., за участю секретаря Побочій О.В., представників:
- позивача - Проніна Ю.О.;
- відповідача - Данілова С.О.;
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді адміністративну справу
за позовомПриватного підприємства «Спецмонтаж-98»
доКіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.10.2013 року №0000942202 - ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство «Спецмонтаж-98» (надалі за текстом - позивач) звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (надалі за текстом - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.10.2013 року №0000942202, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 27645,00 грн., в тому числі 18430,00 грн. основного платежу та 9215,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Позивач не погоджується з висновками податкового органу викладеному в акті перевірки, та зазначає, що господарські операції з контрагентом - ТОВ «Созидатель» мали реальний характер, підтверджені належним чином складеними первинними документами, а результати робіт отриманих від контрагента використано у власній господарській діяльності.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача вимогу позову не визнав та просив суд відмовити в задоволені позову з огляду на позицію викладену в запереченні на адміністративний позов (а.с.21-32).
Згідно з ч. 1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
З наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що дії суб'єктів владних повноважень можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства, якщо такі дії порушують права, свободи та інтереси позивача.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 18.12.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено до 23.12.2013 року.
Заслухавши представника позивача та відповідача, дослідивши у судовому засіданні надані докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню враховуючи наступне.
Посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Созидатель» за червень 2012 року їх реальності та повноти відображення в обліку.
Результати перевірки оформлені актом №71/11-23-22-02/35913800 від 23.09.2013 року (а.с.43-49).
В ході перевірки встановлено порушення:
- п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в сумі 18430,00 грн., в тому числі за другий квартал 2012 року в сумі 18430,00 грн.;
На підставі акту перевірки відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000942202 від 03.10.2013 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 27645,00 грн., в тому числі 18430,00 грн. за основним платежем та 9215,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (а.с.50).
Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, з метою встановлення факту реальності здійснення господарських операцій позивачем з контрагентом - ТОВ «Созидатель» а отже, правомірності формування податкового кредиту суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до пп.198.1. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно пп.198.2. ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:
дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Згідно пп. 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як встановлено судом та підтверджено представником позивача за перевірений період позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Созидатель», щодо виконання підрядницьких робіт з демонтажу споруд, ремонтних робіт офісного приміщення та монтажу систем вентиляції. Договори підряду укладалися в письмовій формі, копії яких долучені до матеріалів справи №15-2 від 04.05.2012 року (а.с.54-55), №16 від 04.06.2012 року (а.с.56), №17 від 11.06.2012 року (а.с.57).
На підтвердження реальності укладених угод позивачем до матеріалів справи надано документи, які підтверджують реальність господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Созидатель», а саме: довідки про вартість виконаних робіт щодо ремонту офісного приміщення (а.с.124), акт приймання-виконання робіт по ремонту офісного приміщення від 27.06.2012 року (а.с.125-129), акт приймання-передачі матеріалів від 06.06.2012 року (а.с.130), факт оплати підтверджено копією банківської виписки (а.с.145), довідка на виконання демонтажних робіт (а.с.150-151), акт прийому виконаних робіт (а.с.152-156), довідка щодо договірної ціни (а.с.157), довідка щодо вартості монтажних робіт (а.с.176), акт прийому виконаних робіт (а.с.177-184), копія виписки з банківського рахунку в підтвердження оплати наданих послуг (а.с.186). Копія податкової декларації з податку на додану вартість за ІІ квартал 2012 року (а.с.52-53).
Податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Созидатель» сформовано на підставі належним чином виписаних та оформлених податкових накладних, копії яких надані до матеріалів справи (а.с.137, 158, 185).
Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що висновки відповідача про порушення позивачем п.186.2, п.186.3 та п. 198.6, ст. 198 ПК України, в результаті чого йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 27645,00 грн., в тому числі основного зобов'язання на суму 18430,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 9215,00 грн., у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження.
Суд зазначає, що оскільки у позивача на час проведення перевірки були в наявності належним чином складені податкові накладні та інші первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з ТОВ «Созидатель», то позивачем правомірно сформовано податковий кредит за цими господарськими операціями, більш того виходячи з акту перевірки податковим органом не заперечувався факт наявності у відповідача належним чином оформлених документів первинного бухгалтерського обліку по взаємовідносинах з ТОВ «Созидатель», в висновки ґрунтувалися виключно на відомостях з акту перевірки ТОВ «Созидатель» від 18.06.2013р. №97/22-2/13767996 (а.с. 61-80).
Також суд зазначає, що відповідно до ч. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984 та зареєстрованого в Мін'юсті України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
В даному випадку акт перевірки позивача не містить посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку позивача та можуть підтвердити наявність виявлених порушень.
Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).
Враховуючи вказану норму, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена лише законом, а не актом перевірки платника податків, незважаючи на факти які в цьому акті відображені. Адже, акт перевірки лише підтверджує факт проведення документальної перевірки та містить висновки, що ґрунтуються на суто суб'єктивній думці посадової особи органу державної податкової служби, оскільки зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".
Отже, за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи можуть лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а також подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів (п. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України).
При цьому, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Також суд зазначає, що з правового аналізу положень ст. 20 Податкового кодексу України, які регламентують права органів державної податкової служби, вбачається, що податковим органам, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано права здійснення висновків в актах перевірки про нікчемність, або недійсність правочинів, укладених суб'єктами господарювання.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним), що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.
У відповідності до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 03.10.2013 року №0000942202.
Присудити позивачеві судові витрати з державного бюджету шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області грошові кошти в розмірі 276,45 грн.
Постанова відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10- денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 20.12.2013 року.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Ю.П. Пасічник