04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" грудня 2013 р. справа№ 910/12714/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Андрієнка В.В.
Шапрана В.В.
при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.
за участю представників: позивача- Бахірко О.Ф.,
Меше О.П., Макаренко О.О.
відповідача - не з'явились;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтик Майстер»
на рішення господарського суду м. Києва від 18.09.2013 р.
у справі № 910/12714/13 (суддя - Трофименко Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БМ Дистрибушн»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтик Майстер»
про стягнення 741666,64 грн.
У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БМ Дистрибушн» (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтик Майстер» (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача завдані збитки в розмірі 741 666,64 грн. за втрачене майно, передане відповідачу за договором зберігання № 60/05/13Х від 08.05.2013 р.
Рішенням господарського суду м. Києва від 18.09.2013 р. у справі № 910/12714/13 позовні вимоги задоволені повністю та стягнуто з ТОВ «Балтик Майстер» на користь ТОВ «БМ Дистрибушн» 741 666,64 грн. збитків.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 18.09.2013 р., Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтик Майстер» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що місцевим судом не було враховано того факту, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження втрати та пошкодження майна, а також невірно визначив правовий спосіб захисту порушеного права, оскільки відповідно до ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, а збитки відповідно до ст. 951 ЦК України підлягають стягненню лише у випадку втрати (нестачі) або пошкодженні речі, прийнятої на зберігання. Також скаржник зазначає, що не є об'єктом оподаткування ПДВ операції, зокрема з передачі майна у зберігання, а тому вимога позивача про сплату ПДВ додатково до вартості майна є безпідставною. Також скаржник зазначає, що оскільки строк дії договору не закінчився, тому немає підстав для повернення майна позивачу, яке знаходиться на зберіганні.
Розпорядженням в.о Голови Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2013 р., визначено наступну колегію суддів: головуючий суддя - Буравльов С.І., судді - Андрієнко В.В., Шапран В.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2013 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/12714/13, а розгляд справи призначено на 03.12.2013 р.
03.12.2013 р. у зв'язку з неявкою відповідача у судове засідання розгляд справи було відкладено на 17.12.2013 р., а також зобов'язано ТОВ «Балтик Майстер» надати суду докази на підтвердження того, що майно, яке було передано відповідачу на зберігання згідно договору № 60/05/13Х дійсно знаходиться на складі ТОВ «Балтик Майстер».
Відповідач вимог ухвали від 03.12.2013 р. не виконав, доказів знаходження майна на складі, що знаходиться на його зберіганні, суду не надав.
В засідання суду, призначене на 17.12.2013 р., представники відповідача повторно не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначених представників суду не надано.
Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
08.05.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «БМ ДИСТРИБУШН» (далі - позивач, поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Балтик Майстер» (далі - відповідач, зберігач) був укладений договір зберігання № 60/05/13 X (далі - договір зберігання).
Згідно з п. 1.1 договору зберігач зобов'язується зберігати майно, передане йому поклажодавцем, протягом строку, встановленого цим договором, а поклажодавець зобов'язується сплатити зберігачу плату за зберігання майна.
Відповідно до п. 1.5 договору майно передається на зберігання з 08.05.2013 р. по 31.12.2013 р.
Як передбачено п. 1.6 договору, право власності на майно до зберігача у зв'язку з виконанням умов цього договору не виникає.
Додатком № 1 до договору зберігання сторони визначили перелік обладнання, що передається відповідно до договору.
08.05.2013 р. сторони підписали акт приймання-передачі майна відповідно до якого, поклажодавець передав, а зберігач прийняв майно на зберігання. Балансова вартість майна згідно акту становить 618 055,53 грн. без ПДВ, крім того ПДВ складає 123 611,11 грн. Всього вартість майна з ПДВ складає 741 666,64 грн.
Розмір плати за зберігання майна складає 1000,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ складає 200,00 грн. за кожен квартал зберігання (п. 3.1 договору).
На виконання умов договору позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача плату за зберігання майна в розмірі 400,00 гривень з ПДВ, що підтверджується випискою з банку від 05.06.2013 р., яка міститься в матеріалах справи.
Укладаючи договір, сторони в п. 2.1.9 передбачили, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути майно, навіть якщо строк його зберігання не закінчився.
До закінчення строку дії договору зберігання, позивач вирішив забрати належне йому майно, що знаходиться на відповідальному зберіганні у відповідача.
Так, 06.06.2013 р. позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу за № 132 про повернення майна, яке знаходиться на зберіганні. У даній вимозі позивач вказав період, в який планувалося здійснити вивіз майна, а саме з 11.06.2013 р. по 13.06.2013 р. (докази направлення даної вимоги долучені до матеріалів справи, зокрема опис вкладення цінного листа, фіскальний чек).
12.06.2013р. представник ТОВ «БМ Дистрибушн» - перевізник ФОП Андрущенко О.В. за доручення позивача від 12.06.2013 р., намагався забрати належне позивачу майно.
Відповідач відмовив у поверненні майна, про що повідомив позивача ФОП Андрущенко О.В листом-повідомленням від 12.06.2013 р., при цьому підстави відмови вказані не були.
17.06.2013 р. ТОВ «БМ Дистрибушн» повторно направило на адресу відповідача вимогу № 144, в якій позивач повторно вказав дату прийому-передачі (повернення) зі зберігання майна, а саме 21.06.2013 р. (докази направлення даної вимоги долучені до матеріалів справи).
21.06.2013 року представник ТОВ «БМ Дистрибушн» - перевізник ФОП Андрущенко О.В. вдруге намагався забрати майно позивача зі зберігання.
Відповідач відмовив у поверненні майна зі зберігання, про що ФОП Андрущенко О.В. повідомив позивача листом-повідомленням від 21.06.2013 р.
05.09.2013 р. позивач знову направив відповідачу вимогу № 224, в якій зазначив, що вивіз майна позивача з адреси його зберігання (м. Київ, вул. Шепелєва, 2А) буде здійснений керівником позивача 10.09.2013 р. з 10 год. 30 хв. (докази направлення долучені до матеріалів справи).
Також, у даній вимозі позивач зазначав, що у випадку, якщо у вказаний день та час відповідач не поверне позивачу майно, відповідне майно буде вважатись втраченим.
10.09.2013 р. вивіз майна не було здійснено позивачем через відсутність представників ТОВ «Балтик Майстер» за адресою: м. Київ, вул. Шепелєва, 2А.
11.09.2013 р. та 13.09.2013 р. позивач направив відповідачу аналогічні вимоги, однак не зважаючи на те, що директор позивача Макаренко О.О., представники позивача прибули за адресою знаходження відповідача: м. Київ, вул. Шепелєва, 2А, з метою вивезення майна, відповідачем не було повернуто позивачу зі зберігання зазначене майно.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 193 ГК України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Положеннями ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як передбачено ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу вимог ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі -у розмірі її вартості.
У зв'язку з неповерненням майна та у відповідності до ст. 951 ЦК України, майно передане на зберігання є втраченим та підлягає відшкодуванню у розмірі вартості такого майна.
Крім того, згідно з приписами ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі. Якщо строк зберігання у договорі не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Встановлено, що на виконання п. 1.3 договору, майно передано позивачем на зберігання відповідачу з 08.05.2013 р. по 31.12.2013 р.
Однак, укладаючи договір зберігання сторони домовились, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути майно, навіть якщо строк його зберігання не закінчився (п. 2.1.9 договору зберігання).
Враховуючи те, що відповідач, на неодноразові вимоги позивача, у встановлений термін відмовився повернути позивачеві передане на зберігання майно і не надав суду будь-яких доказів про його наявність, місцевий суд дійшов правильного висновку про заподіяння позивачеві збитків внаслідок втрати переданого ним на зберігання майна у розмірі вартості цього майна в сумі 741 666,66 грн., а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Дана правова позиція також підтверджена у постанові Вищого господарського суду України від 30.10.2007 р. у справі № 04/455.
Доводи скаржника про те, що строк дії договору зберігання ще не закінчився, а тому немає підстав для повернення майна позивачу, судовою колегією визнаються необґрунтованими, оскільки п. 2.1.9 договору зберігання та ст. 938 ЦК України передбачено дострокове повернення майна на вимогу поклажодавця з відповідального зберігання.
Стосовно доводів скаржника про те, що операції з передачі майна на зберігання не є об'єктом оподаткування ПДВ, а тому вимога позивача про сплату ПДВ додатково до вартості майна, яке перебуває на зберіганні, є незаконною, судова колегія зазначає наступне.
Оскільки предметом спору є повернення коштів за втрачене майно (відшкодування збитків), а не повернення за відповідальне зберігання в розумінні надання послуги відповідно до договору зберігання, тому кошти, що надходять платнику ПДВ (позивачу) як відшкодування збитків за пошкоджене або знищене майно, включаються до бази обкладення ПДВ та підлягають оподаткуванню на загальних підставах за основною ставкою.
Доводи скаржника про те, що позивачем не надано жодного доказу втрати або пошкодження переданого на зберігання майна є безпідставними, оскільки позивач був позбавлений можливості перевірити наявність майна, що знаходиться на зберіганні у відповідача та сам відповідач не довів наявності цього майна на зберіганні.
Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 18.09.2013 р. у справі № 910/12714/13 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтик Майстер» задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтик Майстер» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 18.09.2013 р. у справі № 910/12714/13 - без змін.
2. Матеріали справи № 910/12714/13 повернути до господарського суду м. Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В. Андрієнко
В.В. Шапран