5
Справа № 352/382/13-ц
Провадження № 22ц/779/3216/2013
Категорія 27
Головуючий у І інстанції: Струтинський Р.Р.
Суддя-доповідач: Ковалюк Я.Ю.
23 грудня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Ковалюка Я.Ю.
суддів: Горблянського Я.Д., Шалаути Г.І.
секретаря Турів О.М.
з участю: представника апелянта - Рокетської С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - Шуліки Аліни Володимирівни на заочне рішення Тисменицького районного суду від 22 травня 2013 року,-
Позивач звернувся в суд із зазначеним позовом посилаючись на те, що між сторонами 09.03.2006 року було укладено кредитний договір на суму 2457грн. строком до 10.03.2008 року із сплатою 25,08% за користування кредитними коштами. Оскільки відповідач ухилився від виконання зобов'язання, у останнього станом на 18.01.2013 року виникла заборгованість в сумі 32554грн., з яких 2398,94грн. - заборгованість за кредитом, 10548,20грн. - за процентами, 0,01грн. - за комісіями, 17580,67грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання, 500грн. - штраф (фіксована ставка), 1526,38грн. - штраф (фіксована ставка).
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
На дане рішення представник ПАТ КБ «ПриватБанк» Шуліка А.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апелянт зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка», складає між ним і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві.
Апелянт також вказує, що суд помилково застосував встановлену законом позовну давність у три роки, оскільки умовами договору передбачено збільшену позовну давність тривалістю у 5 років. Крім цього зазначає, що дані правовідносини не припинилися, тому що клієнт не виконав зобов'язання перед банком.
Вважає також, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення.
На думку апелянта, суд даним обставинам не дав належної оцінки та ухвалив рішення з порушенням вимог закону.
З вище наведених підстав просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з мотивів поданих у апеляційній скарзі, просила про їх задоволення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час й місце розгляду справи, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.
Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду і не порушено питання щодо визнання причини пропущення такого строку, як поважними.
З даним висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.
Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 267 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до вимог частин 3,4 ст. 276 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно п.7 ч.11 ст.11 ЗУ „Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, між сторонами 09.03.2006 року було укладено кредитний договір на суму 2457грн. строком до 10.03.2008 року із сплатою 25,08% за користування кредитними коштами.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.
Як вбачається із матеріалів справи, позичальник ОСОБА_3 09.03.2006 року подав заяву на отримання строкового споживчого кредиту у сумі 2457грн. на строк 24 місяці, тобто до 10.03.2008 року включно.
Згідно відомостей, поданих позивачем, відповідач зобов'язання по кредитному договору не виконував. ПАТ КБ «Приват Банк» звернувся в суд із зазначеним позовом 14.02.2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Відповідно до п.31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.
Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, штрафу, пені тощо), положення п. 7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку.
Отже судом першої інстанції повно досліджено обставини справи, зібраним доказам дана належна оцінка.
З матеріалів також убачається, що копія заяви містить підпис позичальника ОСОБА_3 та підпис представника банку. У той же час «Умови надання споживчого кредиту фізичним особам» підписані головою правління банку, але вони не мають необхідних для таких документів реквізитів, зокрема відсутня дата їх складання і введення їх в дію, не мають підпису позичальника, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від заяви позичальника. Таким чином вважати, що банком отримана згода ОСОБА_3 на укладення кредитного договору з урахуванням вказаних умов, на які посилається позивач, немає підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 259 ЦК України, договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Такого договору між сторонами не було укладено, а вказівка в односторонньому договорі, підписаному банком, не може вважатись договором про збільшення позовної давності, встановленої законом. А тому правовідносини між сторонами з приводу кредитування регулюються тільки заявою позичальника, строк виконання зобов'язань за якою встановлений до 10.03.2008 року.
Таким чином, посилання апелянта про те, що кредитним договором збільшена позовна давність тривалістю 5 років не заслуговує на увагу.
За наведених обставин колегія суддів приходить до переконання про те, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції при вирішенні спору.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення.
Розглянувши справу в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 218, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - Шуліки Аліни Володимирівни відхилити.
Заочне рішення Тисменицького районного суду від 22 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Я.Ю. Ковалюк
Судді: Я.Д. Горблянський
Г.І. Шалаута
Згідно з оригіналом
Суддя Я.Ю. Ковалюк