18 грудня 2013 року Справа № 803/2428/13-a
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
при секретарі Головатій І.В.,
за участю представника позивача Ніколайчука Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Головного управління Міндоходів у Волинській області до підприємця ОСОБА_2 про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемним правочином,
Державна податкова адміністрація у Волинській області 17.01.2008 року звернулась з позовом до підприємця ОСОБА_2, підприємця ОСОБА_3, в якому просить визнати недійсними угоди купівлі-продажу на суму 265222,74 грн., укладені між відповідачами в усній формі, та застосувати наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним, стягнути з підприємця ОСОБА_2 в дохід держави 265222,74 грн. вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей, стягнути з підприємця ОСОБА_3 в дохід держави 86412,20 грн., отриманих від підприємця ОСОБА_2
Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що за наслідками проведеної перевірки підприємця ОСОБА_2 з питань здійснення фінансово-господарської діяльності, дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 19.07.2004 року по 30.09.2006 року встановлено здійснення між відповідачами операцій з купівлі-продажу товарів на загальну суму 265222,74 грн., які не відповідають вимогам закону та переслідували собою завідомо суперечну інтересам держави і суспільства мету. Згідно постанови Господарського суду Волинської області від 25.01.2007 року у справі №05/105/21-11А були визнані недійсними свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 та свідоцтво платника податку на додану вартість НОМЕР_3 від 20.10.2004 року, припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 Цією ж постановою суду встановлено, що невстановлені особи від імені підприємця ОСОБА_3 здійснювали фінансово-господарську діяльність з різними суб'єктами підприємницької діяльності, яким надавали підроблені податкові накладні, а до Луцької ОДПІ - підроблені податкові декларації. Оскільки ОСОБА_3 не мав наміру займатись підприємницькою діяльність та будь-яких доручень на ведення такої діяльності від його імені іншим особам не надавав, то на момент укладення договорів із ОСОБА_2 фактично не існувало однієї сторони угоди, що є порушенням вимог цивільного законодавства України. Посилаючись на вказані обставини, позивач зазначає, що особи, які діяли від імені ОСОБА_3 при продажу ТМЦ підприємцю ОСОБА_2, переслідували мету не сплачувати податки з отриманих сум за оплату товарів, тобто діяли всупереч інтересам держави і суспільства. З другого боку підприємець ОСОБА_2 за даною усною домовленістю також переслідувала мету завідомо суперечну інтересам держави і суспільства, яка проявилась у незаконному віднесенні до податкового кредиту сум податку на додану вартість з придбаних у ОСОБА_3 ТМЦ. Зазначена обставина підтверджується постановою про притягнення ОСОБА_2 як обвинуваченого за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.212, чч.2, 3 ст.358, ч.2 ст.366 КК України.
З врахуванням наявності у сторін наміру щодо укладення угод купівлі-продажу товарів з метою уникнення оподаткування, позивач просить визнати такі угоди недійсними та застосувати передбачені ст.208 Господарського кодексу України наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним.
Ухвалою суду від 27.11.2013 року про прийняття справи до провадження та призначення справи до судового розгляду здійснено процесуальне правонаступництво, заміно позивача у справі Державну податкову адміністрацію на Головне управління Міндоходів у Волинській області.
Крім того, ухвалами суду від 18.12.2013 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 у зв'язку з його смертю та в частині позовних вимог про визнання угод купівлі-продажу недійсними, оскільки такі вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, та просив їх задовольнити.
В поданих суду запереченнях від 18.02.2008 року відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги податкового органу не визнала з підстав реального вчинення господарських операцій із ОСОБА_3 на момент укладення усних угод, що мали місце в листопаді-грудні 2004 року та січні-лютому 2005 року, та зазначила про те, що у 2004-2005 роках ОСОБА_3 був внесений до ЄДРПОУ як суб'єкт підприємницької діяльності та мав свідоцтво платника ПДВ, отже мав право на виписку податкових накладних, на підставі яких ОСОБА_2 сформовано податковий кредит.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов до задоволення не підлягає з врахуванням наступного.
Згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:
1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;
2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;
3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.
Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.
Відповідно до частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Судом встановлено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства підприємцем ОСОБА_2 за період з 19.07.2004 року по 30.09.2006 року Луцькою ОДПІ складено акт від 18.07.2007 року №163/17-235/НОМЕР_1, яким встановлено безпідставне завищення підприємцем ОСОБА_2 податкового кредиту за листопад-грудень 2004 року та січень-лютий 2005 року на загальну суму 44203 грн. по взаємовідносинах із підприємцем ОСОБА_3 (Т.1, а.с.18-23).
Такий висновок податкового органу грунтується на тому, що постановою Господарського суду Волинської області від 25.01.2007 року у справі №05/105/21-11А за позовом підприємця ОСОБА_3 до Луцької міської ради, Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними установчих документів було визнано недійсними та скасовані свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 та свідоцтво платника податку на додану вартість НОМЕР_3 від 20.10.2004 року (Т.1, а.с.14-17). Крім того, на підставі постанови Господарського суду Волинської області від 25.01.2007 року актом №107 Луцької ОДПІ від 21.02.2007 року анульовано реєстрацію ОСОБА_3 як платника ПДВ з моменту реєстрації, а саме: з 20.10.2004 року (Т.1, а.с.13).
Як свідчать матеріали перевірки, протягом листопада-грудня 2004 року та січня-лютого 2005 року між підприємцем ОСОБА_2 та підприємцем ОСОБА_3 було укладено усні угоди купівлі-продажу товарів, на підставі яких останній здійснив в адресу ОСОБА_2 поставку підшипників, столового посуду та інших ТМЦ на загальну суму 265222,74 грн., підтвердженням чого є податкові та видаткові накладні (Т.1, а.с.35-77).
Оплату за придбаний товар ОСОБА_2 здійснено частково в готівковій формі відповідно до виписаних прибуткових касових ордерів та квитанцій на суму 86412,20 грн.
Водночас, із досліджених в судовому засіданні матеріалів кримінальної справи №1-38/10 про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.212, чч.2, 3 ст.358, ч.2 ст.366, ч.2 ст.200 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.212, ч.2 ст.200 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.212, ч.5 ст.27, ч.2 ст.358, ч.2 ст.200 КК України, слідує, що ОСОБА_2 за попередньою змовою із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в період з жовтня 2004 року по вересень 2005 року отримали у своє розпорядження реєстраційні документи та печатки, зокрема, підприємця ОСОБА_3, а також реквізити банківських рахунків достовірно знаючи, що ОСОБА_3 не має наміру та не буде здійснювати господарську діяльність. Підприємцем ОСОБА_2 на підставі завідомо підроблених документів про господарські операції із підприємцем ОСОБА_3 було завищено податковий кредит з ПДВ в 2004 році на суму 28237,83 грн., у 2005 році - на суму 14316,90 грн. Досудовим слідством встановлено та підтверджується матеріалами почеркознавчої експертизи, що від імені підприємця ОСОБА_3 документи податкової та бухгалтерської звітності підроблені ОСОБА_2
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.01.2010 року у кримінальній справі №1-38/10 звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.212, чч.2, 3 ст.358, ч.2 ст.366, ч.2 ст.200 КК України, внаслідок акту амністії. Тобто ОСОБА_2 звільнена від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.
Крім того, рішенням Луцького міськрайонного суду від 29.04.2011 року у справі №2-233/2011 за позовом прокурора міста Луцька в інтересах держави в особі Луцької об'єднаної державної податкової інспекції до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої злочинами, позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто солідарно з відповідачів на користь держави 279108,53 грн. збитків, завданих скоєними ними злочинами.
Отже, дослідженими в судовому засіданні доказами підтверджується та обставина, що підприємець ОСОБА_2 умисно, з метою приховування доходів від оподаткування уклала із підприємцем ОСОБА_3 усні договори купівлі-продажу товарів, при чому ОСОБА_3 безпосередньо не був учасником цих господарських операцій, оскільки від його імені незаконно діяли інші особи.
За таких обставин суд вважає обгрунтованою позицію податкового органу про те, що угоди між підприємцем ОСОБА_2 та підприємцем ОСОБА_3 укладені з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, відтак в силу ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемними.
Разом з тим, суд приймає до уваги ту обставину, що санкції, які передбачені ч.1 ст.208 ГК України є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а тому відносяться до адміністративно-господарських та відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України, згідно вимог якої за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України, а саме не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Спірне господарське зобов'язання було вчинено відповідачами протягом листопада-грудня 2004 року та січня-лютого 2005 року, а позов подано позивачем до суду лише 18.01.2008 року року, що свідчить про пропуск строків можливого застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.208 ГК України, до сторін спірного господарського зобов'язання.
З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог Головного управління Міндоходів у Волинській області слід відмовити повністю з підстави пропуску встановленого статтею 250 ГК України строку (один рік з дня порушення суб'єктом встановлених правил здійснення господарської діяльності) можливого застосування судом адміністративно-господарських санкцій.
Керуючись ст.ст.11, 17, 158, 160, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Господарського кодексу України, суд
В задоволенні адміністративного позову Головного управління Міндоходів у Волинській області до підприємця ОСОБА_2 про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемним правочином, відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 23 грудня 2013 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій