ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 грудня 2013 року № 826/18130/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні
за позовомДочірнього підприємства публічного акціонерного товариства «Київхліб» "Дослідний завод"
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.07.2013р. № 0002772280 та №0002762280
На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.
Позивач, в особі Дочірнього підприємства публічного акціонерного товариства "Київхліб" "Дослідний завод", звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві: № 0002772280 від 31.07.2013 р., яким ДП ПАТ «Київхліб» «Дослідний хлібозавод» донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 851 184,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1 851 183,00 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією -1,00 грн. та № 0002762280 від 31.07.2013 р., яким ДП ПАТ «Київхліб» «Дослідний хлібозавод» донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 248 904,00 грн., в тому числі за основним платежем - 2 248 903,00 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією -1,00 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.
Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що операції по взаємовідносинах між Позивачем та його контрагентом не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно.
У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Співробітниками ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП ПАТ "Київхліб" "Дослідний завод" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Саноіл Торг» та подальшої реалізації придбаних у ТОВ «Саноіл Торг» товарно-матеріальних цінностей за період з 01.01.2010 р. по 24.05.2013 р. За результатами перевірки складено акт від 11.07.2013 р. за №322/22.8-15/00376308 (надалі по тексту Акт перевірки).
В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: п. 198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 р. Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду в розмірі 1 851 183,0 грн. в т.ч. по періодам: березень 2011р. в сумі - 1200423,0 грн.; квітень 2011р. в сумі - 650760,0 грн.; п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 року (із змінами та доповненнями), п.138.2. ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження суми податку на прибуток всього у сумі 2 248 903,0 гри., у тому числі за 1 квартал 2011р. в розмірі 1 500 529,0 грн., за 2 квартал 2011р. в розмірі 748 374,0 грн.
Не погоджуючись з висновками Акту перевірки Позивачем було подано заперечення, листом від 26.07.2013 р. №1926/10/22.8-20 Податковий орган повідомив Позивача, що висновки Акту перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.
На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0002772280 від 31.07.2013 р., яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 851 184,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1 851 183,00 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією -1,00 грн. та № 0002762280 від 31.07.2013 р., донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 248 904,00 грн., в тому числі за основним платежем - 2 248 903,00 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією -1,00 грн.;
Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скарги до Головного управління Міністерства доходів та зборів у м. Києві, Міністерства доходів та зборів України, за результатом розгляду скарги ГУ Міндоходів у м. Києві було прийнято рішення № 4416/10/26-15-10-04-04 від 19.09.2013р., яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення та рішенням Міністерства доходів та зборів України №13439/6/99-99-10-01-15 від 17.10.2013р., яким податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скаргу без задоволення.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Саноіл Торг» (Продавець), з іншої сторони, було укладено Договір №04-03-11 від 04.03.2011 р. (надалі по тексту Договір №04-03-11).
У відповідності до умов Договору №04-03-11, Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити продукцію та матеріали (надалі також-товар). Найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначалася у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.
Згідно із специфікаціями №1, №2, №3 до Договору купівлі-продажу № 04-03-11, базис поставки визначений: ЕХW - термінал ТОВ «Евері», м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117. Кількість і строк поставки української нерафінованої соняшникової олії - 300,000т. до 31.05.2011р.(згідно специфікації №1), 320,000т. до 31.05.2011р.(згідно специфікації №2) та 360,000т. до 30.06.2011р .(згідно специфікації №3).
Загальна кількість товару за договором № 04-03-11 згідно специфікацій №1, №2, №3 становить 980,000 т.
На виконання умов договору №04-03-11 та специфікацій до нього, протягом березня, квітня 2011р. ТОВ «Саноіл Торг» передало Позивачу (ДП ВАТ "Київхліб" «Дослідний хлібозавод») українську нерафіновану соняшникову олію у наступному обсязі: 10.03.2011 року - 300,0т. на суму 3 485 100,00 грн., з них ПДВ 580850,00 грн., що оформлено видатковою накладною №РН-0000093 від 10.03.2011 р.; 11.03.2011 року - 320,0т. на суму 3 717 440,00 грн., з них ПДВ 619573,33 грн., що оформлено видатковою накладною №РН-0000094 від 11.03.2011 р.; 30.04.2011 року - 200,0т. на суму 2 169 200,00 грн., з них ПДВ 361533,00 грн., що оформлено видатковою накладною №РН-0000167 від 30.04.2011 р.; 30.04.2011 року - 160,0т. на суму 1 735 360,00 грн. з них ПДВ 289226,67 грн., що оформлено видатковою накладною №РН-0000168 від 30.04.2011 р.
На підтвердження господарських операцій з передачі права власності на українську нерафіновану соняшникову олію ТОВ «Саноіл Торг» виписало та зареєструвало в Єдиному реєстрі податкові накладні № 99 від 10.03.2011р. на суму 3485100,00грн., крім того ПДВ 580850,00грн. (стосовно 300,0 т.), № 100 від 11.03.2011р. на суму 3 717 440 ,00грн., крім того ПДВ 619 573,33грн. (стосовно 320,0т.)., № 177 від 30.04.2011р. на суму 2 169 200 грн., крім того ПДВ 361533,33 грн. (стосовно 200,0т.), № 178 від 30.04.2011р. на суму 1735 360 грн., крім того ПДВ 289226,67 грн.(стосовно 160,0 т.).
Всього у березні, квітні 2011 року за Договором № 04-03-11 було поставлено на користь Позивача 980,000 тон нерафінованої соняшникової олії на суму 11 107 100,00 грн. включаючи ПДВ.
Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями (оригінали були дослідженні в судовому засіданні, а копії залучені до матеріалів справи).
Крім того, між Позивачем (Комітент), з одного боку, та ТОВ «Югекотоп» (Комісіонер), з іншого боку, було укладено Договір комісії №0403М від 04.03.2011р. (надалі по тексту Договір №0403М).
Згідно з п.1.1. Договору №0403М, зазначеного, з урахуванням укладених додатків, ТОВ «Югекотоп» як комісіонер від власного імені та за рахунок Позивача як комітента укладає зовнішньоекономічні договори щодо експорту української нерафінованої соняшникової олії певної кількості та вартості.
Відповідно до п.1.2 Договору №0403М, товар, який передається на комісію, являється власністю Позивача до моменту його реалізації покупцю-нерезиденту. Датою продажу товарів (переходу права власності) являється дата оформлення у встановленому порядку митної декларації.
Згідно із п.2.5 Договору №0403М, саме ТОВ «Югекотоп» повинно було забезпечити зберігання, відвантаження, приймання, передачу та супроводження вантажу, продати товар на умовах поставки і за ціною не нижче, вказаних у додатках.
Пунктом 2.6 договору комісії №0403М, також передбачено, що ТОВ «Югекотоп» повинно не пізніше, ніж через 10 днів після закінчення поставки товару покупцям і отримання оплати за товар, надати звіт про виконання комісійного завдання з вказівкою дати продажу (переходу права власності) та акт виконаних робіт.
Відповідно до додатку №1 від 10.03.2011 р. до договору комісії № 0403М від 04.03.2011 р. Позивач мав передати на комісію ТОВ «Югекотоп» для подальшого експорту 620,000т. української нерафінованої соняшникової олії за ціною не менше 9 959,00 грн. за 1 т. всього на суму 6 174 580,00 грн. Експорт мав відбуватися на умовах ЕХW (Франко-завод ) в ємкостях ТОВ «Евері» для подальшої реалізації на умовах: FОВ - порт Миколаїв (причал №3). Винагорода комісіонера визначена в сумі 214,80 грн., включаючи ПДВ, за одну тону експортованого товару.
Передача у розпорядження ТОВ «Югекотоп» обумовленого у додатку №1 від 10.03.2011 р. обсягу відбувалася на підставі акту про приймання товару за кількістю та якістю №1 від 10.03.2011 - 300,000 т. та №2 від 11.03.2011 року - 320,000 т. нерафінованої соняшникової олії, складеними між Позивачем та ТОВ «Югекотоп».
Відповідно до додатку №2 від 30.04.2011 р. до Договору №0403М від 04.03.2011 р. Позивач мав передати на комісію ТОВ «Югекотоп» для подальшого експорту 360,000т. української нерафінованої соняшникової олії для подальшого експорту за ціною не менше 9 289,1275 грн. за 1 т. всього на суму 3 344 085,90 грн. Експорт мав відбуватися на умовах ЕХW ( франко-завод) в ємкостях ТОВ «Евері» для подальшої реалізації на умовах: FОВ - порт Миколаїв (причал №3). Винагорода комісіонера визначена в сумі 191,04 грн., включаючи ПДВ, за одну тону експортованого товару.
Передача у розпорядження ТОВ «Югекотоп» обумовленого у додатку №2 від 30.04.2011 р. товару на комісію відбувалася на підставі акту про приймання товару за кількістю та якістю №3 від 30.04.2011 р. складеного між Позивачем та ТОВ «Югекотоп» відносно 360,000т. нерафінованої соняшникової олії.
Загальна кількість товару переданого для подальшого експорту за договором комісії №0403М від 04.03.2011 р становить 980,0 тон.
Таким чином, умови купівлі - продажу нерафінованої соняшникової олії та умови її передачі на комісію були визначені як ЕХW (Франко-завод). За такими умовами поставки товарно-транспортна накладна відсутня, оскільки передача нерафінованої соняшникової олії здійснювалась без її переміщення.
Позивач зазначає, що ТОВ «Югекотоп» систематично звітувало про хід та результати виконання комісійних завдань за Договором комісії №0403М від 04.03.2011р.
Так, комісіонер ТОВ «Югекотоп», надало на адресу Позивача, комітента ДП ПАТ "Київхліб" "Дослідний хлібозавод", звіти комісіонера, а саме: звіт № 1 від 29.04.2011 року відносно виконання комісійного завдання, щодо отриманої нерафінованої соняшникової олії за актом приймання товару №1 від 10.03.2011р. (300,0т.), актом приймання товару №2 від 11.03.2011р. (320,0т.), всього 620,0 т. У Звіті зазначено, що ТОВ «Югекотоп» уклало зовнішньоекономічний контракт №0101/11 від 10.03.2011 р. з фірмою «ОКЕХІМ ІЛМІТЕО» (Великобританія), у відповідності з яким останнє придбало нерафіновану соняшникову олію на загальну суму 775000,00 доларів США в кількості 620,0 т. на умовах FОВ - порт Миколаїв (причал №3), Україна.
ТОВ «Югекотоп» здійснило відвантаження та митне оформлення вантажу 18.04.2011 р. за митною декларацією №504000018/2011/001107, яка містить відмітку (штемпель) митного органу: «Задекларовані в цій ВМД товари вивезено за межі митної території України в повному обсязі 16.04.2011 року». Фірма «OREXIM LIMITED» оплатила товар у валюті на загальну суму 775000,00 доларів США. Комісіонер перерахував Комітенту на розрахунковий рахунок суму 6174580,00 грн., що відповідає сумі вказаній у митній декларації №504000018/2011/001107 від 18.04.2011 р.
Комісійна винагорода ТОВ «Югекотоп» склала 133 176,00 грн. в т.ч. ПДВ 22 196,00 грн., яка включає в себе витрати (81879,81 грн., в т.ч. ПДВ 13 496,18 грн.), що зазнало ТОВ «Югекотоп» в ході виконання комісійного завдання.
До звіту ТОВ «Югекотоп» надало документи, що підтверджують рух товару за місцем зберігання, митне оформлення, проведення досліджень якості під час оформлення експортної операції, отримання від нерезидента валютної виручки та продаж отриманої іноземної валюти в. тому числі Акт здачі прийняття робіт №ОУ-0000135 від 29.04.2011р.; звіт № 2 від 29.06.2011 року відносно виконання комісійного завдання, щодо отриманої нерафінованої соняшникової олії за актом приймання товару №3 від 30.04.2011р.(360,0т.). У Звіті зазначено, що ТОВ «Югекотоп» уклало зовнішньоекономічний контракт №0117/11 від 11.04.2011 р. з фірмою «OREXIM LIMITED» (Великобританія), у відповідності з яким останнє придбало нерафіновану соняшникову олію на загальну суму 419400,00 доларів США в кількості 360,0 т. на умовах FОВ - порт Миколаїв (причал №3), Україна.
ТОВ «Югекотоп» здійснило відвантаження та митне оформлення вантажу 10.06.2011 р., за митною декларацією №504000018/2011/001676, яка містить відмітку (штемпель) митного органу: «Задекларовані в цій ВМД товари вивезено за межі митної території України в повному обсязі 09.06.2011 року». Фірма «OREXIM LIMITED» оплатила товар у валюті на загальну суму 419 400,00 доларів США. Комісіонер перерахував Комітенту на розрахунковий рахунок суму 3 344 085,90 грн., що відповідає сумі вказаній у митній декларації №504000018/2011/001676 від 10.06.2011 р.
Комісійна винагорода ТОВ «Югекотоп» склала 68 774,40 грн. в т.ч. ПДВ 11 462,00 грн., яка включає в себе витрати (47208,00, в т.ч. ПДВ 7868,00 грн.), що зазнало ТОВ «Югекотоп» в ході виконання комісійного завдання.
До звіту ТОВ «Югекотоп» надало документи, що підтверджують рух товару за місцем зберігання, митне оформлення, проведення досліджень якості під час оформлення експортної операції, отримання від нерезидента валютної виручки та продаж отриманої іноземної валюти, в тому числі Акт здачі прийняття робіт № ОУ-0000187 від 29.06.2011р.
У зв'язку із відсутністю заперечень зазначені звіти були затверджені Позивачем.
Операції щодо надання комісійних послуг за Договором № 0403М від 04.03.2011 року, оформлені між ТОВ «Югекотоп» та Позивачем: актом № ОУ-0000135 від 29.04.2011р. на суму 133 176,00грн. в т.ч. ПДВ 22 196,00 грн. та податковою накладною №131 від 29.04.2011р.; актом здачі прийняття робіт № ОУ-0000187 від 29.06.2011р. на суму 68 774,40 грн. в т.ч. ПДВ 11462,40 грн. та податковою накладною №181 від 29.06.2011р.
За комісійні послуги Позивач розрахувався з ТОВ « Югекотоп» в повному обсязі відповідно до платіжних доручень №1639 від 12.05.2011р. (133 176,00 грн.), № 2369 від 11.07.2011р.(68 774, 40 грн.).
ТОВ «Югекотоп» перерахувало Позивачу у національній валюті виручку, отриману від Фірми «OREXIM LIMITED», про що свідчать витяги з електронного реєстру платежів від 12.04.2011р., 14.04.2011р., 27.04.2011р., 12.05.2011р., 21.06.2011р., 22.06.2011р.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".
Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентами, відповідачем в акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.
У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагента Позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даного контрагента під час укладання та виконання договору.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.
Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.
Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.
Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, контрагент позивача та Позивач, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість.
Податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податків, як припущення контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, наявних в матеріалах справи.
Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.
Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого Позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.
Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.
Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.
З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладені з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.
У відповідності до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України (який набрав чинності в цій частині з 01 квітня 2011 року та діяв в період взаємовідносин позивача з контрагентами) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
При цьому, підпунктом є) підпункту 138.10.2 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.
Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.
У відповідності до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Визначення терміну «господарська діяльність» міститься в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин). Так, згідно п.1.32 ст.1 вищезазначеного Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
З вищенаведених норм слідує, що обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.
З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.
Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.
На момент укладення договорів, складання актів приймання виконаних робіт (наданих послуг) та податкових накладних, контрагенти Позивача, як юридичні особи не було припинено, ліквідовано.
Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно позивача чи його контрагентів, а саме відносно посадових осіб цих суб'єктів господарювання, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом надано не було.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в щодо скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року по справі 2а-15590/12/2670; Ухвалі ВАСУ від 15 жовтня 2013 року К/800/11789/13; Ухвалах ВАСУ: від 05 червня 2013 року К/9991/58219/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12, від 16 жовтня 2013 р. К/800/45872/13, від 30 жовтня 2013 р. К-40444/10.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві: № 0002772280 від 31.07.2013 р., яким ДП ПАТ «Київхліб» «Дослідний хлібозавод» донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 851 184,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1 851 183,00 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією -1,00 грн. та № 0002762280 від 31.07.2013 р., яким ДП ПАТ «Київхліб» «Дослідний хлібозавод» донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 248 904,00 грн., в тому числі за основним платежем - 2 248 903,00 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією -1,00 грн.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Б. Федорчук