04 грудня 2013 р.Справа № 2-а-1522/587/11
Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Нікітіна С.Й.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Зуєвої Л.Є.,
суддів Димерлія О.О. та Єщенко О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
20 листопада 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеського обласного військового комісаріату про визнання та відшкодування майнової шкоди .
Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 25 грудня 2006 року відмовлено в задоволенні вимог позивача.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 березня 2007 року зазначену постанову було залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2010 року вищевказані судові рішення скасовані, а справа направлена до суду першої інстанції на новий розгляд.
За результатами нового розгляду справи було винесено постанову Приморського районного суду міста Одеси від 20.12.2011 року, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Одеського обласного військового комісаріату, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії як інваліду війни 3-ї групи, в період з 20.11.2005 року по 31 грудня 2005 року в частині застосування постанов Кабінету Міністрів України №831 від 26.07.1996 року та №01 від 03.01.2002 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії з урахуванням щомісячного підвищення пенсії для інвалідів війни 3-ї групи на 350 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законами України на відповідний рік з 20.11.2005 року по 31 грудня 2005 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком згідно законів України, з виплатою різниці між перерахованим розміром пенсії та фактично отриманим. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Головне Управління Пенсійного фонду України в Одеській області в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач з 02 жовтня 2002 року має статус інваліда війни 3-ї групи, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідчення. До 31.12.2006 року позивач перебував на пенсійному обліку в Одеському обласному військовому комісаріаті, а з 01.01.2007 року на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком.
Ч.3 ст.46 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, які є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом.
З урахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого мають обраховуватись надбавки, підвищення до пенсій, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно ч. З ст. 2 Закону «Про прожитковий мінімум» метою введення прожиткового мінімуму є встановлення розмірів мінімальної заробітної платні і мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій і інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України і законів України.
З 1 січня 2004 року вступив в дію Закон України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " від 09.07.2003 року, відповідно до ч. 1 ст. 28 якого, мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
З 01 січня 2006 року вступили в дію зміни внесені до ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Законом України N 2939-1V від 05.10.2005 року.
Згідно нової редакції ч. 4 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» інвалідам війни 3-ї групи було встановлено підвищення пенсії в розмірі 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
На даний час Закон України N 2939-1У від 05.10.2005 року в частині внесення змін до ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не визнаний неконституційним і тому є діючим та підлягає застосуванню при визначенні розміру підвищення до пенсії інвалідам війни 3-ї групи.
При задоволенні вимог позивача за вказаний період судом першої інстанції правильно застосовано положення норм ст. ст. 99 та 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з вимогами ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся за захистом порушеного відповідачами права на щомісячне підвищення до пенсії як інваліду війни 3-ї групи за період з 02 жовтня 2002 року по 19 листопада 2005 року лише у листопаді 2006 року. При цьому протягом 2002-2005 років позивач щомісяця отримував пенсію, а тому повинен був дізнатись про порушення свого права саме у цей період.
Судова колегія приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту в межах річного строку звернення до суду, оскільки позивач не надав суду поважні причини пропуску строку звернення до суду.
З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.
На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.
Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2011 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: суддя Зуєва Л.Є.
суддя Димерлій О.О.
суддя Єщенко О.В.