03 грудня 2013 року № 9104/19276/10
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дар» до Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
встановив:
25 серпня 2009 року позивач - ТзОВ «Дар» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - ДПІ у Дрогобицькому районі в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.07.2009 року № 0000712301/1.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки податкового органу, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є помилковими, оскільки між ТзОВ «Дар» та ТзОВ «Профліга» укладено договір про надання юридичних послуг від 12.01.2007 року, згідно якого останній здійснював юридичне обслуговування з питань господарської діяльності, про що 27.06.2008 року та 28.08.2008 року складено акти прийому виконаних робіт. Позивач вважає, що усі документи, які необхідні для того, щоб укласти договір та отримувати послуги оформленні належним чином, тому підстав для визначення податкового зобов'язання у відповідача не було.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.02.2010 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дрогобицькому районі від 30.07.2009 року № 0000712301/1.
Із цією постановою не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така ухвалена з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Апеляційні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство до складу податкового кредиту за червень, серпень 2008 року віднесло суму 23833,33 грн сплачену в ціні отриманих юридичних послуг від ТзОВ «Профліга». Проведеним дослідженням фінансово-господарської діяльності ТзОВ «Профліга» за період з 01.10.2007 року по 30.09.2008 року встановлено, що у даного товариства відсутні основні фонди, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності. В актах приймання виконаних робіт не конкретизовано, які саме законодавчі акти роз'яснювались, які договори укладались, та інше. Також, позивачем не доведено використання таких послуг підприємством у власній господарській діяльності.
Сторони у судове засідання прибуття уповноважених представників не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення повісток, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України їх неприбуття не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що цю справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ДПІ у Дрогобицькому районі проведено невиїзну документальну перевірку ТзОВ «Дар» з питань правових відносин з ТзОВ «Профліга» за період червень, серпень 2008 року, результати якої оформлені актом від 20 травня 2009 року № 382/23-4/32217045.
Згідно висновків цього акта, встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, пп.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено ПДВ на суму 23833,33 грн, у т.ч. за червень 2008 року -16333,33 грн, серпень 2008 р- 7500 грн.
На підставі акта перевірки та за результатами адміністративного оскарження, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 липня 2009 року № 0000712301/1, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі в 35750 грн, у т.ч. 23833,33 грн - основний платіж та 1196,67 - штрафна (фінансова) санкція.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити, оскільки господарські операції між позивачем та ТзОВ «Профліга» щодо надання юридичних послуг мають реальний характер та підтверджуються усіма належним чином оформленими первинними документами, а тому позивачем правомірно такі операції відображено у податковому обліку та сформовано податковий кредит з ПДВ, який сплачений у ціні послуг.
Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.
Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку на час виникнення спірних правовідносин регулювався Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (далі - Закон N 168/97-ВР).
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.4.5 цього пункту, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно підпункту 7.5.2 пункту 7.5. статті 7 Закону N 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З аналізу наведених вище норм Закону України «Про податок на додану вартість» можна дійти висновку, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, однак не безумовними підставами для визначення податкового кредиту. При цьому, проведені господарські операції повинні бути підтверджені необхідними первинними документами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції та вказують на реальність (товарність) проведення господарських операцій. Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що 12.01.2007 року між ТзОВ «Дар» та ТзОВ «Профліга» укладено договір про надання юридичних послуг, згідно якого останній зобов'язується здійснювати юридичне обслуговування з питань господарської діяльності.
27.06.2008 року та 28.08.2008 року складено акти прийому виконаних робіт, проведена оплата юридичних послуг відповідно до платіжних доручень № 340 від 21.08.2008 року, № 308 від 17.07.2008 року, № 303 від 15.07.2008 року, № 296 від 11.07.2008 року та виписано податкові накладні від 27.06.2008 року № 6270000036 та від 28.08.2008 року № 8280000014, на підставі яких Товариством у червні та серпні 2008 року сформовано податковий кредит відповідно на суму 98000 грн та 45000 грн.
Суд апеляційної інстанції дослідивши в сукупності господарські операції, які були предметом перевірки, а також наявні у матеріалах справи докази, дійшов висновку, що долучені позивачем до матеріалів справи копії документів не підтверджують реальність вказаних вище господарських операцій, оскільки вони не свідчать про здійснення між позивачем та загаданим вище контрагентом господарських операцій, які були б спрямовані на досягнення господарської мети.
Згідно п. 1.1 спірного договору, юридичні послуги повинні були надаватися у період зазначений у п. 5.1 цього договору, який діє з 12.01.2008 року по 01.07.2008 року. Однак, відповідно до акта виконаних робіт (послуг) від 28.08.2008 року послуги надавались за період з 01.07.2008 року по 31.08.2008 року, за договором, який втратив чинність з 01.07.2008 року (а.с. 36, 39). Доказів продовження строку дії договору позивачем не надано.
Також, слід звернути увагу, що цей акт складений 28.08.2008 року, а оплата за ним проведена ще 21.08.2008 року, що не узгоджується з п. 3.1 Договору згідно якого, оплата здійснюється протягом трьох календарних днів після підписання акта виконаних робіт.
Крім того, згідно актів виконаних робіт (послуг) Виконавцем здійснювалось представництво інтересів Замовника у переговорах і відповідно до положень Глави 17 Розділу 4 Цивільного кодексу України у позивача мали б бути у наявності договори доручення (довіреності, журнал реєстрації виданих довіреностей), які видавались для представництва інтересів Виконавця перед третіми особами. Проте, ні під час податкової перевірки, ні у процесі судового розгляду таких документів не представлено.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що у платіжних дорученнях, на які позивач посилається, як на оплату юридичних послуг (а.с. 44-46), у графі призначення платежу зазначено «оплата юридичних послуг згідно договору б/н від 11.01.2008 року», а спірні господарські операції, як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, виникли на підставі договору від 12.01.2007 року.
Акти приймання-передачі, які позивачем представлено до перевірки та долучено до матеріалів справи, як на підтвердження отримання юридичних послуг, не містять інформації щодо змісту, обсягів господарської операції, а саме конкретизація які саме послуги були надані, в якому обсязі та на яких матеріальних носіях вони відображенні, що не дає можливості зробити висновок стосовно факту певної господарської операції.
При цьому, суд апеляційної інстанції виходить з того, що відсутність у первинних документах за результатами виконання договору про надання юридичних послуг інформації про конкретні послуги, які надані замовнику, їх вартість, одиницю виміру позбавляє можливості для висновку про фактичне надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), використання підприємством у власній господарській діяльності.
Отже, надані платником податків акти приймання-передачі виконаних робіт (послуг) за цим договором, які будучи первинними документами, не відповідають вимогам п. 9.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», складені з порушенням приписів п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки не містять даних щодо обсягів наданих послуг, в них відсутня інформація про фактично понесені витрати з надання юридичних послуг.
Суд першої інстанції не врахував того, що до складу податкового кредиту платника податку можуть бути включені сплачені ним суми ПДВ, тільки за тими господарськими операціями, які підтверджені первинними документами, а отримані послуги будуть використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Таким чином, первинні документи повинні містити інформацію про те, за які конкретно юридичні послуги позивач сплачував кошти, тобто містити інформацію про те, що такі послуги пов'язані з господарською діяльністю.
Окреслюючи наведене, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованими доводи апелянта про необхідність додаткового підтвердження, тобто, необхідність оформлення конкретних результатів юридичних послуг, зокрема, звітами (висновками) про проведення послуг тощо.
Поряд з цим, представлені позивачем договори, постанови про закінчення виконавчого провадження не можна вважати, що вони підтверджують реальність надання юридичних послуг, оскільки у них відсутні посилання, які б давали можливість встановити зв'язок.
Також, слід зазначити, що податковим органом під час перевірки встановлено відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, а позивачем не надано жодного доказу, який б підтверджував реальну участь у його господарській діяльності юриста, уповноваженого на це ТзОВ «Профліга» на виконання умов спірного договору. Жоден із долучених позивачем документів матеріально не відображає результат наданих послуг, а містять тільки загальні відомості щодо господарських операцій.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта, що надані позивачем документи не підтверджують фактичного надання юридичних послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю, а тому не можуть бути підставою для формування податкового кредиту з ПДВ.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.
З огляду на те, що постанова суду першої інстанції ухвалена з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області - задовольнити повністю.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2010 року у справі № 2а-5380/09/1370 - скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Дар».
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
На постанову протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.М. Гінда
Судді: О.Б. Заверуха
В.В. Ніколін