04 грудня 2013 р.Справа № 1570/6257/2012
Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого Золотнікова О.С.,
суддів: Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,
при секретарі Василенко І.Ю.,
за участю представника позивача Бойко Н.І. та представника відповідача Кочури Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2013 року по справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Рекламно-інформаційна агенція «Медіа Компас Україна» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби) про скасування податкових повідомлень-рішень, -
У жовтні 2012 року приватне підприємство «Рекламно-інформаційна агенція «Медіа Компас Україна» (далі ПП «РІА «Медіа Компас Україна») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 жовтня 2012 року № 0001072260, № 0001052260 та № 0001062260.
В обґрунтування позову зазначалось, що з 20 по 26 вересня 2012 року посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Квантор Плюс», їх реальності та повноти відображення в обліку за вересень-жовтень 2010 року. За результатами перевірки складено акт від 27 вересня 2012 року за № 5708/22-6/36109958, в якому зазначено про порушення позивачем п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за 2010 рік на загальну суму 107197 грн. 50 коп. та п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 82076 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 3682 грн.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10 жовтня 2012 року № 0001072260, яким ПП «РІА «Медіа Компас Україна» визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем 107197 грн. 50 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 26799 грн. 40 коп., № 0001062260, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 82076 грн. за основним платежем та 20519 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також № 0001052260, яким зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість на 3682 грн.. На думку позивача, висновки акта перевірки щодо порушення ПП «РІА «Медіа Компас Україна» вимог податкового законодавства не є обґрунтованими, а тому прийняті на підставі акта перевірки податкові повідомлення-рішення відповідача підлягають скасуванню.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2013 року позовні вимоги ПП «Рекламно-інформаційна агенція «Медіа Компас Україна» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 10 жовтня 2012 року № 0001072260, № 0001052260 та № 0001062260.
Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги, що Слідчим управлінням ДПС в Одеській області порушено кримінальну справу за № 201201100058 за фактом організації невстановленими особами фіктивного підприємництва і навмисного ухилення від сплати податків з використанням контрагента позивача - ПП «Квантор Плюс». В ході перевірки посадовими особами податкового органу було досліджено усі наявні у позивача документи та податкову звітність ПП «Квантор Плюс», в результаті чого встановлено порушення позивачем п. 5.1, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом, що виключає можливість формування ПП «РІА «Медіа Компас Україна» валових витрат та податкового кредиту за такими операціями. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити постанову суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, виступи представника відповідача в підтримку апеляційної скарги, а також представника позивача про залишення оскарженого судового рішення без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судом встановлено, що з 20 по 26 вересня 2012 року посадовими особами ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС проведено позапланову виїзну перевірку ПП «РІА «Медіа Компас Україна» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Квантор Плюс», їх реальності та повноти відображення в обліку за вересень-жовтень 2010 року.
За результатами перевірки складено акт від 27 вересня 2012 року за № 5708/22-6/36109958, в якому зазначено про порушення позивачем п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за 2010 рік на загальну суму 107197 грн. 50 коп. та п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 82076 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 3682 грн..
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10 жовтня 2012 року № 0001072260, яким ПП «РІА «Медіа Компас Україна» визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем 107197 грн. 50 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 26799 грн. 40 коп., № 0001062260, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 82076 грн. за основним платежем та 20519 грн. за штрафними санкціями та № 0001052260, яким зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість на 3682 грн..
Задовольняючи позовні вимоги ПП «РІА «Медіа Компас Україна», суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем валові витрати та податковий кредит у вересні-жовтні 2010 року сформовано у відповідності до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість».
Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
На підставі п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як встановлено матеріалами справи, видами діяльності ПП «РІА «Медіа Компас Україна», серед іншого, є рекламна діяльність та діяльність інформаційних агентств.
Позивачем серед інших господарських операцій протягом перевіреного податковим органом періоду укладено договір про надання послуг з ПП «Квантор Плюс» від 01 вересня 2010 року № 10105, згідно якого виконавець (ПП «Квантор Плюс») надає замовнику (позивачу) послуги з організації проведення виставок: «Міжнародний Чорноморський Транспортний Форум 2010», 9-та Міжнародна виставка «Одеса 216» та 13-ої міжнародної конференції «Транспортна стратегія України. Обмін досвідом розвитку транспортної інфраструктури та становлення логістичної галузі» в рамках міжнародного Чорноморського транспортного форуму (а. с. 20-22).
Позивачем також було укладено договір на виконання послуг по організації проведення виставок та поліграфічних послуг з ПП «Квантор Плюс» від 28 вересня 2010 року № 425/14-10, згідно якого виконавець (ПП «Квантор Плюс») виготовляє замовнику (позивачу) рекламні матеріали (а. с. 30-32).
Витрати на загальну суму 514548 грн., понесенні позивачем у зв'язку з оплатою наданих ПП «Квантор Плюс» послуг за вказаними договорами, віднесено ПП «РІА «Медіа Компас Україна» до складу валових витрат.
В акті перевірки посадовими особами відповідача зроблено висновки, що підприємство позивача завищило від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток внаслідок віднесення до складу валових витрат вартість послуг, отриманих у ПП «Квантор Плюс», укладені угоди з яким, на думку посадових осіб податкового органу, є нікчемними. В обґрунтування висновку щодо нікчемності угод, укладених з зазначеним вище підприємством, відповідач посилається на те, що у вказаного підприємства відсутні необхідні умови ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби та підприємство відсутнє за юридичною адресою.
Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, витрати по вказаним вище угодам безпосередньо пов'язані з основною статутною діяльністю позивача та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ст. 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як встановлено матеріалами справи, віднесення вартості послуг до складу валових витрат здійснювалось позивачем на підставі первинних документів - договорів, актів здачі-прийомки виконаних робіт (послуг), податкових накладних, оформлених відповідно до наведених вимог чинного законодавства України, що не спростовується висновками акта перевірки.
При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо порушення податкового законодавства його контрагентом.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що на час здійснення спірних господарських операцій ПП «Квантор Плюс» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентом, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Із врахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про правомірність включення до складу валових витрат позивача витрат, понесених за названими вище договорами з ПП «Квантор Плюс», є правильним.
Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на фіктивність укладених позивачем з ПП «Квантор Плюс» правочинів та на наявність кримінальної справи, порушеної відносно невстановлених осіб по факту організації фіктивного підприємства та навмисного ухилення від сплати податків з використанням ПП «Квантор Плюс» з огляду на наступне.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.
Загальні вимоги чинності правочину, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу, встановлені статтею 203 названого Кодексу.
Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно зі статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Крім того, посилання відповідача на порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва та навмисного ухилення від сплати податків невстановленими слідством особами не впливає на правильність оскарженого судового рішення, оскільки податковим органом не надано доказів наявності відповідного вироку суду у кримінальній справі відносно посадових осіб саме ПП «Квантор Плюс».
Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
На підставі частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
В акті перевірки посадовими особами податкового органу також зазначено, що позивачем у вересні-жовтні 2010 року безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 85758 грн..
Відповідно до п 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктами 7.4.2, 7.4.3 та 7.4.4 Закону встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.
У разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.
Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (у вказаній вище редакції) передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Як вбачається з акта перевірки, висновок про неправомірне включення підприємством до складу податкового кредиту суми ПДВ у загальному розмірі 85758 грн. зроблено податковим органом у зв'язку зі зменшенням відповідачем підприємству суми валових витрат по договорам з ПП «Квантор Плюс» на загальну суму 514548 грн. (а. с. 13-18).
Оскільки, як зазначено вище, витрати по вказаним договорам правомірно віднесено позивачем до складу валових витрат, всі розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до чинного законодавства, то і формування ПП «РІА «Медіа Компас Україна» податкового кредиту з включенням до нього суми в 85758 грн. є правомірним.
У зв'язку з відсутністю підстав для визначення позивачу зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за основними платежами, відсутні підстави і для застосування до ПП «РІА «Медіа Компас Україна» штрафних (фінансових) санкцій, передбачених п. 123.1 ст. 123 ПК України.
Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2013 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий:
Судді: