Справа: № 826/11159/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.
Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.
12 грудня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого суддів при секретарі Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М., Архіповій Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Фінанс», Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Фінанс» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Фінанс» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0005302230 та № 0005292230 від 05 липня 2013 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби № 0005302230 від 05 липня 2013 року в частині основного платежу - 345 246,00 грн. та штрафних санкцій - 86 311,50 грн., а також № 0005292230 від 05 липня 2013 року в частині основного платежу - 382 698,00 грн. та штрафних санкцій - 63 726,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Фінанс» обґрунтована та підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві необґрунтована та не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 13 травня 2013 року по 12 червня 2013 року Державною податковою інспекцією в Оболонському районні м. Києва Державної податкової служби України проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Фінанс» (ідентифікаційний код 36567210) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки № 83/22-3/36567210 від 19 червня 2013 року, в якому встановлені наступні порушення позивачем вимог: - пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, щодо заниження доходу, що враховується при визначенні об'єкту оподаткування в деклараціях з податку на прибуток на загальну суму 901 217,00 грн., в т.ч. у 4-му кв. 2011 року в сумі 600 000,00 грн., у 1-му кв. 2012 року в сумі 121 856,00 грн., у 2-му кв. 2012 року в сумі 173 861,00 грн., у 3-му кв. 2012 року в сумі 5 500,00 грн., у зв'язку з чим нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 901 217,00 грн. та штрафні санкції; - пп. 1.20.2, пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1, пп. 139.1.9 п. 131.1 ст. 139, п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу України, щодо неправомірного віднесення до складу витрат витрати, понесені у зв'язку з отриманням послуг від ТОВ «Даваско» з оренди та обслуговування платіжних терміналів, що призвело до завищення показників у рядку 06.2 «Адміністративні витрати» декларації з податку на прибуток на загальну суму 1 769 462,00 грн., в т.ч. у 2-му кв. 2011 року в сумі 121 579,00 грн., у 3-му кв. 2011 року в сумі 185 745,00 грн., у 4-му кв. 2011 року в сумі 248 245,00 грн., у 1-му кв. 2012 року в сумі 299 312,00 грн., у 2-му кв. 2012 року в сумі 340 156,00 грн., у 3-му кв. 2012 року в сумі 299 975,00 грн., у 4-му кв. 2012 року в сумі 274 450,00 грн.; - пп. 1.20.2, пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1, пп. 139.1.9 п. 131.1 ст. 139, п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу України, щодо неправомірного завищення показників у рядку «Адміністративні витрати» за господарськими операціями з ТОВ «Фінайті» з отримання послуг з процесінгу на загальну суму 1 857 486,00 грн., у зв'язку з чим позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 393 301,04 грн.; - п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, щодо неправомірного віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість витрат, понесених у зв'язку з отриманням від ТОВ «Даваско» послуг з оренди та обслуговування платіжних терміналів № 20/04/11 від 20 квітня 2011 року та № 01/12/11 від 01 грудня 2011 року, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 354 015,00 грн.; - п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, щодо неправомірного віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість витрат, понесених у зв'язку з отриманням послуг від ТОВ «Фінайті» з процесінгу у розмірі понад 1 % від загального обсягу наданих послуг по переказу коштів, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 345 246,00 грн., в т.ч. у листопаді 2011 року в сумі 13 142,00 грн., у грудні 2011 року в сумі 25 400,00 грн., у січні 2012 року в сумі 38 064,00 грн., у лютому 2012 року в сумі 29 767,00 грн., у березні 2012 року в сумі 21 378,00 грн., у квітні 2012 року в сумі 2 143,00 грн., у травні 2012 року в сумі 25 684,00 грн., у червні 2012 року в сумі 21 755,00 грн., у липні 2012 року в сумі 20 330,00 грн., у серпні 2012 року в сумі 20 485,00 грн., у вересні 2012 року в сумі 19 179,00 грн., у жовтні 2012 року в сумі 18 731,00 грн., у листопаді 2012 року в сумі 17 334,00 грн., у грудні 2012 року в сумі 18 824,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 05 липня 2013 року: № 0005302230, яким позивачу донараховано 867 785,50 грн. (основний платіж - 699 092,00 грн., штрафні санкції - 168 693,50 грн.) за платежем: податок на додану вартість; № 0005292230, яким позивачу донараховано 1 145 840,25 грн. (основний платіж - 977 255,00 грн., штрафні санкції - 168 585,25 грн.) за платежем: податок на прибуток.
Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Фінанс» зареєстровано в якості фінансової установи 22 липня 2010 року, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи від 22 липня 2010 року.
Згідно з Ліцензією Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України серії АВ № 518403, ТОВ «Ай Ті Фінанс» 02 грудня 2010 року отримано ліцензію на здійснення переказу коштів небанківськими фінансовими установами.
Згідно з довідкою АА № 342221 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), видами діяльності ТОВ «Ай Ті Фінанс» за КВЕД є: 65.12.0 Інше грошове посередництво; 51.43.1 Оптова торгівля електропобутовими приладами; 51.84.0 Оптова торгівля комп'ютерами, периферійними пристроями та програмним забезпеченням; 64.20.0 Діяльність зв'язку 65.23.0 Інше фінансове посередництво 74.87.0 Надання інших комерційних послуг.
ТОВ «Ай Ті Фінанс» взято на облік в органах Державної податкової служби 24 липня 2009 року за № 13112, перебуває на обліку у ДПІ у Оболонському районі м. Києва, є платником ПДВ з 13 серпня 2009 року, що підтверджується Довідкою про взяття на облік платника податків № 537/29-106 від 23 лютого 2010 року, Свідоцтвом № 100280273 про реєстрацію платника податку на додану вартість.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з договорами про гарантійний внесок (заставу), приватні підприємці вносять на користь ТОВ «Ай Ті Фінанс» гарантійний внесок (заставу), та надають свої термінали (програмно-технічні комплекси самообслуговування) в оренду ТОВ «Ай Ті Фінанс».
Як підтверджується наявними матеріалами справи, за перевіряємий період ТОВ «Ай Ті Фінанс» отримало від приватних підприємців гарантійних внесків (застави) на свій розрахунковий рахунок на загальну суму 901 217,00 грн., в т.ч. за 4 кв. 2011 року в сумі 600 000,00 грн., за 1 кв. 2012 року в сумі 121 856,00 грн., за 2 кв. 2012 року в сумі 173 861,00 грн., за 3 кв. 2012 року в сумі 5 500,00 грн., що підтверджується банківськими виписками.
Згідно з довідкою № 242 від 24 липня 2013 року, за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року ТОВ «Ай Ті Фінанс» отримало на поточний рахунок гарантійні внески на загальну суму 901 217,00 грн., в тому числі: 201 217,00 грн. - від приватних підприємців згідно з договорами про гарантійні внески; 600 000,00 грн. - від ТОВ «Даваско» згідно з договором оренди та обслуговування рухомого майна (обладнання) № 01/12/11 від 01 грудня 2011 року; 100 000,00 грн. - 27 квітня 2012 року від ТОВ «Даваско» перераховано помилково, про що свідчить лист № 3 від 15 травня 2012 року, та які повернуто на поточний рахунок ТОВ «Даваско» 17 травня 2012 року.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем зроблено висновок про те, що гарантійний внесок, отриманий позивачем від приватних підприємців відповідно до договору про гарантійний внесок (заставу), є поворотною фінансовою позикою, посилаючись на ту обставину, що позивач не надавав в оренду вищезазначені термінали, а навпаки орендував такі термінали в тих самих підприємців.
Як зазначено позивачем в апеляційній скарзі, такі господарські операції, за якими він отримував від приватних підприємців грошові кошти в якості гарантійного внеску (застави), не включаються до складу доходів платника податків, оскільки такі операції не пов'язані з отриманням поворотної фінансової допомоги, з огляду на те, що не підпадають під вимоги п. 135.5.5 Податкового кодексу України, за яким передбачено обов'язок платника податку віднести до складу доходів суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку.
Крім того, у матеріалах справи наявна довідка № 260 від 22 серпня 2013 року, в якій відображено звіт про щоденні залишки по рахунку ТОВ «Ай Ті Фінанс» в ФКБ «Приватбанк» з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року (середньоденний залишок: 2167193,288 грн.), з якої вбачається, що сума грошових коштів на банківському рахунку позивача є більшою, ніж сума отриманих гарантійних внесків, що свідчить про невикористання цих коштів в господарській діяльності позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За змістом ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно зі ст. 573 ЦК України, заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.
Відповідно до п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:
доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;
інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Згідно з пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 ПК України, інші доходи включають: суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.
У разі якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.
При цьому доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, яка надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.
Положення цього пункту не поширюються на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника/учасника (в тому числі нерезидента) такого платника податку, у випадку повернення такої допомоги не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання.
Операції з отримання/надання фінансової допомоги між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, не приводять до зміни їх витрат або доходів;
Згідно з п. 137.16 ст. 137 ПК України, датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу.
За змістом п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 290 від 29 листопада 1999 року, не визнаються доходами такі надходження від інших осіб: сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів; сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо; сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг); сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг); сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором; надходження, що належать іншим особам; надходження від первинного розміщення цінних паперів; сума балансової вартості валюти.
Таким чином, колегія суддів вважає, що сума гарантійного платежу, отримана платником податку відповідно до умов договору, не включається до доходів, а тому при поверненні платник податку не враховує такі кошти у складі витрат.
Враховуючи вищевикладене, у позивача не виникло обов'язку включити суми, отримані від приватних підприємців за договорами гарантійного внеску (застави), до доходів у відповідному звітному періоді, як отриману та неповернуту поворотну фінансову допомогу.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ «Ай Ті Фінанс» згідно з договорами оренди та обслуговування рухомого майна (обладнання) № 01/12/11 від 01 січня 2011 року та № 20/04/11 від 20 квітня 2011 року, укладеними з ТОВ «Даваско» (код ЄДРПОУ 36802197), отримувало в перевіряємому періоді послуги по обслуговуванню платіжних терміналів.
За умовами укладених договорів оренди та обслуговування рухомого майна (обладнання), орендодавець передає, а орендар приймає термінали, виключно як цілісний програмно-апаратний комплекс в захисному корпусі, сторони не передають одна одній жодних майнових прав на земельні ділянки, торгові площі, приміщення та інші подібні площі, де розміщуються або можуть бути розміщені термінали. Разом із передачею у користування терміналу, орендодавець надає орендарю право встановлювати все необхідне програмне забезпечення, встановлення якого вимагає робота терміналу.
Зокрема, в перевіряємому періоді ТОВ «Даваско» надало на користь ТОВ «Ай Ті Фінанс» послуг по обслуговуванню платіжних терміналів на загальну суму 1 769 462,00 грн., в т.ч. за 2 кв. 2011 року в сумі 121 579,00 грн., за 3 кв. 2011 року в сумі 185 745,00 грн., за 4 кв. 2011 року в сумі 248 245,00 грн., за 1 кв. 2012 року в сумі 299 312,00 грн., за 2 кв. 2012 року в сумі 340 156,00 грн., за 3 кв. 2012 року в сумі 299 975,00 грн., за 4 кв. 2012 року в сумі 274 450,00 грн.
Згідно з актами здачі-прийняття робіт (послуг) до договорів оренди та обслуговування рухомого майна (обладнання) № 01/12/11 від 01 січня 2011 року та № 20/04/11 від 20 квітня 2011 року, ТОВ «Даваско» (орендодавець) передає, а ТОВ «Ай Ті Фінанс» (орендар) приймає визначені в акті платіжні термінали.
Згідно з п. 146.12 ст. 146 ПК України, сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу при визначенні об'єкту оподаткування витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання, яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас, згідно з пп. «г» п. 138.8.5 ст. 138 ПК України, до складу загальновиробничих витрат включаються: витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.
Згідно з пп. «д» п. 138.10.3 ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включаються: витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона).
Таким чином, колегія суддів вважає, що послуги, отримані від ТОВ «Даваско», безпосередньо пов'язані із забезпеченням роботи та нормального функціонування орендованого майна - платіжних терміналів, а тому включаються до складу витрат, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування.
Також, в акті перевірки відповідачем встановлено, що позивачем, в порушення вимог податкового законодавства при визначені об'єкту оподаткування податком на прибуток, а саме: пп. 1.20.2, пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1, пп. 139.1.9 п. 131.1 ст. 139, п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу України, неправомірно завищено показники у рядку «Адміністративні витрати» за господарськими операціями з ТОВ «Фінайті» щодо отримання послуг з процесінгу на загальну суму 1 857 486,00 грн., у зв'язку з чим позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 393 301,04 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач дійшов таких висновків з тих підстав, що ТОВ «Ай Ті Фінанс» та ТОВ «Фінайті» є пов'язаними особами, а відповідно до ст. 39 ПК України, до операцій між ними мають застосовуватись звичайні ціни, зокрема, відповідно до п. 39.5 ПК України, ТОВ «Ай Ті Фінанс» може включати до адміністративних витрат послуги процесінгу лише в сумі 0,1 % від загального обсягу наданих послуг по переказу коштів.
Згідно з п. 39.2 ст. 39 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) «витрати плюс»; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку.
При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).
При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.
Відповідно до п. 39.5 ПК України, згідно з методом ціни перепродажу застосовується договірна ціна товарів (робіт, послуг), визначена під час подальшого продажу таких товарів (робіт, послуг) покупцем третій особі, за вирахуванням відповідної націнки та витрат, пов'язаних із збутом.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач не надав належної оцінки тому факту, що ТОВ «Ай Ті Фінанс» відповідно до договору про надання послуг процесінгу від 01 жовтня 2011 року, укладеного з ТОВ «Фінайті», отримувало послуги із забезпечення функціонування програмно-технічного комплексу, що керує та здійснює моніторинг роботи терміналів самообслуговування, збирання, сортування, інформаційне оброблення та зберігання інформаційних та фінансових трансакцій системи.
Також, здійснення операцій з переказу грошових коштів вимагає відповідної правосуб'єктності, яка виникла у позивача - ТОВ «Ай Ті Фінанс» внаслідок отримання ліцензії Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України та внесення її до реєстру фінансових установ, що дає їй право на здійснення фінансових операцій, які позивач надавав у періоді, що перевірявся, зокрема, послуг з переказу грошових коштів.
Водночас, ТОВ «Фінайті» не має такої спеціальної правосуб'єктності, а тому взагалі не може надавати послуги з переказу грошових коштів.
За змістом п. 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.
Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.
Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.
Відповідно до п. 39.11 ст. 39 ПК України, для визначення звичайних цін на товари використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: - статистичні дані державних органів і установ; - ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; - довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; - звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; - інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.
Згідно з п. 39.14 ст. 39 ПК України, обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.
Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що метод ціни перепродажу, який було застосовано відповідачем при визначенні звичайної ціни, можна застосовувати до операцій з купівлі-продажу товарів (робіт, послуг), які є аналогічними, тобто лише у випадках надання (перепродажу) ТОВ «Ай Ті Фінанс» третім особам послуг з процесінгу.
Тому висновки відповідача щодо можливості застосування для визначення звичайної ціни за такими операціями методу ціни перепродажу є необґрунтованими та не засновані на нормах права.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пп. 153.2.2 п. 153.2 ст. 153 ПК України, витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).
При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якої процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.
Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та валових витрат, а, отже, і правомірності відображення їх у податковій звітності, оскільки первинні документи, які надані позивачем на підтвердження реальності укладених договорів з його контрагентом, колегія суддів вважає достатніми доказами у справі з урахуванням наведених законодавчих норм.
Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Фінанс» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та засновані на нормах права, що підтверджується наведеними законодавчими нормами та наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано достатньо доказів правомірності дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому не виконано обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих рішень, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України.
Тому доводи апелянта, Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Фінанс» невірно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим постанова в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нової про задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Фінанс» - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог - скасувати та ухвалити нову.
У скасованій частині адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Фінанс» - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби № 0005302230 від 05 липня 2013 року в частині основного платежу 353 846,00 грн. та штрафних санкцій - 82 382,00 грн., та № 0005292230 від 05 липня 2013 року в частині основного платежу - 594 557,00 грн. та штрафних санкцій - 104 859,25 грн.
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року - залишити без змін.
Повний текст постанови виготовлений 17 грудня 2013 року.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.Г. Хрімлі
Судді О.М. Ганечко
Н.М. Літвіна
Головуючий суддя Хрімлі О.Г.
Судді: Ганечко О.М.
Літвіна Н. М.