Справа № 2-8202/11
Провадження №2/761/814/2013
іменем України
18 листопада 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Пономаренко Н.В.
при секретарі Клим Т.О.
з участю представника прокуратури Долгорук С.М.
представників позивачів Тхорика С.М., Фрідмана О.О.
представників відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5
представників третіх осіб Наконечної Я.С., Сергієнко О.О., Меншун В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління культурної спадщини до ОСОБА_9, ОСОБА_10, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лорбук», треті особи: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна», Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання» про визнання договорів недійсними, витребування майна, зобов»язати вчинити дії та усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення та за позовом третьої особи із самостійними вимогами Всеукраїнської громадської організація Товариство «Знання» до ОСОБА_9, ОСОБА_10, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лорбук», треті особи: Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління культурної спадщини Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна» про визнання права користування та витребування майна, суд, -
перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління культурної спадщини звернувся із позовом та вподальшому відповідно до вимог ст.31 ЦПК України змінив його предмет та остаточно просив: 1)визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень з №1 по №6 групи приміщень №96, №1,2,3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв.м у будинку АДРЕСА_1, укладений 20.10.2008 року між ТОВ «Лорбук» та ОСОБА_9; 2) витребувати нежитлові приміщення з №1 по №6 групи приміщень №96, №1,2,3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв.м у будинку АДРЕСА_1 від ОСОБА_9 на користь Київської міської ради; 3) зобов»язати ОСОБА_9 звільнити нежитлові приміщення з №1 по №6 групи приміщень №96, №1,2,3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв.м у будинку АДРЕСА_1; 4) визнати недійсним договір оренди вказаних нежитлових приміщень, укладений 4.01.2011 між ОСОБА_9 та ОСОБА_10; 5) усунути перешкоди у здійсненні права власності на майно - вказану нежитлові приміщення шляхом виселеня ОСОБА_10(т.2 а.с.57-59 )
В обґрунтування позову заступник прокурора Шевченківського району м. Києва посилається на те, що перевіркою, проведеною прокуратурою, встановлено, що в результаті організованих та проведених товарною біржею торгів 16.07.2008 між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та ТОВ «Лорбук», як переможцем торгів, укладено договір купівлі-продажу вищевказаних нежитлових приміщень. А відповідно до договору купівлі-продажу від 20.10.2008 ці приміщення ТОВ «Лорбук» продало ОСОБА_9, яка 3.11.08 зареєструвало на них право власності в Київському БТІ.
Проте, рішенням Господарського суду м. Києва від 20.05.10 № 16/621, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 13.10.10, задоволено позов Товариства «Знання» до Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, ТОВ «Лорбук», та визнано недійсним аукціон з продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1, з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, №№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97 загальною площею 121,30 кв.м, оформлений протоколом № 05-05/08 від 15.07.08 про хід біржових торгів з продажу майна, відповідно до якого переможцем торгів було обрано ТОВ «Лорбук»; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення на аукціоні від 16.07.08, укладений між Управлінням з питань комунального майна приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та ТОВ «Лорбук».
У подальшому, прокуратурою було встановлено, що ОСОБА_9 відповідно до договору від 04.01.2011 спірні нежитлові приміщення передала в оренду ОСОБА_10 з терміном не менше, ніж 26 місяців.
Перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва вважає, що вказаний договір оренди укладений з порушенням ст.761 ЦК України, оскільки він укладений не власником майна, а тому підлягає визнанню недійсним. Крім того, підлягає визнанню недійсним договір купівлі-продажу вказаних нежитлових приміщень укладений 20.10.2008 між ТОВ «Лорбук» та ОСОБА_9, оскільки спірні приміщення є об»єктом культурної спадщини. Враховуючи те, що на даний час відповідачі перешкоджають позивачу в особі Київської міської ради у реалізації свого законного права власності, вказані нежитлові приміщення підлягають витребуванню від ОСОБА_9 на користь Київської міської ради, також ОСОБА_9 зобов»язана їх звільнити, а ОСОБА_10 зобов»язана усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення.
При цьому перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва посилається на ст.ст. 203, 215, 391, 761, п. 3 ч. 1 ст. 387, 1212 ЦК України та Постанову Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.09р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Крім того, із самостійними позовними вимогами на предмет спору звернулась до суду і третя особа: Товариство «Знання» , а саме: визнати за Всеукраїнською громадською організацією Товариство «Знання» право користування нежитловими приміщеннями з №1 по №6 групи приміщень №96, №1,2,3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв.м у будинку АДРЕСА_1 на умовах договору оренди №08/00 від 1.03.2000, а також витребувати на свою користь вказані приміщення від відповідачів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (т.2 а.с. 63-68, 103).
Свої вимоги вказана третя особа обґрунтовує тим, що між Державним комунальним підприємством житлового господарства Старокиївського району м. Києва та Правлінням товариства «Знання» 01.03.2000р. за №08/00 укладено договір оренди нежитлових приміщень, загальною площею 133 кв.м., зі строком до 01.01.2011 р. (з урахуванням протоколу № 1 від 11.04.2001 р.) і товариство протягом всього часу це майно використовувало. Як вже зазначалось, рішеннями господарських судів аукціон з продажу цих приміщень, а також сам договір купівлі-продажу визнані недійсними. Однак, відповідачем ОСОБА_9 відбулось, на думку 3-ої особи, самовільне заволодіння вказаними приміщеннями і вподальшому укладення договору оренди з ОСОБА_10 , - без відома власника, яким є територіальна громада міста Києва. Крім того третя особа вважає, що вказані договори купівлі-продажу від 16.07.2008 та оренди від 4.01.2011 є нікчемними і не тягнуть правових наслідків для сторін, тобто ОСОБА_9 не набувши право власності на це майно, незаконно ним заволоділа. Вважає, що ОСОБА_9 не являється добросовісним набувачем оскільки являється родичкою директора ТОВ «Лорбук» і була обізнана щодо незаконності всіх правочинів. Крім того, існує необхідність відновлення становища, яке існувало до порушення права відповідно до ст.ст. 387, 396 ЦК України, а також за умови виконання вимог Закону України «Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств, книго розповсюдження, творчих спілок» щодо заборони відчуження приміщень, в яких перебувають засоби масової інформації.
В судовому засіданні представник прокуратури Шевченківського району м. Києва -підтримав позов прокуратури та третьої особи із самостійними вимогами з підстав викладених у позовних заявах.
Представник Київської міської ради також підтримав всі вищевказані заявлені позовні вимоги.
Представник Головного управління культурної спадщини щодо позовних вимог прокуратури Шевчевського району м.Києва поклавс на розсуд суду, а проти позову третьої особи заперечував. При цьому наголосив, що вказані нежитлові приміщення на час виникнення спірних правовідносин не являлися об»єктами культурної спадщини.
Представники відповідачів ТОВ «Лорбук» та ОСОБА_9 заперечували проти всіх заявлених позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на їх безпідставність та на добросовісність набувача спірних приміщень ОСОБА_9. про що встановлено в попередньому рішенні суду про витребування у неї спірних нежитлових приміщень і яким в позові відмовлено.
Відповідач ОСОБА_10 в судове засідання не з»явилась, про день, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причину неявки суду не повідомила, свого представника в суд не направила.
Представники третьої особи Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» підтримали позов прокурора та свій з підстав викладених у позовних заявах у повному обсязі.
Представник третьої особи БТІ свого в судове засідання не з»явився, надав письмові пояснення з проханням розглянути справу у свою відсутність згідно чинного законодавства (т.1 а.с.70-72).
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини і відповідні ним правовідносини.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Разом з тим, однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно положень ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.3, ч.4 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як вбачається із матеріалів справи, а саме згідно копії рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22.04.2013р. в справі за позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі: Київської міської ради до ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа: Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання» України, про витребування майна, визнання недійсним договору оренди та виселення, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 2.10.2013 року, і це не оспорюється сторонами, встановлено наступне (т. 3 а. с. 166-168; 169-171).
Між Державним комунальним підприємством житлового господарства Старокиївського району м. Києва та Правлінням товариства «Знання» 01.03.2000 за №08/00 укладено договір оренди нежитлових приміщень, загальною площею 133 кв.м., зі строком до 01.01.2011 р. (з урахуванням протоколу № 1 від 11.04.2001 р.)
Відповідно до копії договору купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні від 16.07.2008 року Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради в особі Начальника управління Шевчука Є.Є. з однієї сторони та Товариство з обмеженою відповідальністю «Лорбук» в особі директора Краковської Елеонори Михайлівни уклали договір відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти нежилі приміщення загальною площею 121,30 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно з копії договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 20.10.2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лорбук» в особі директора Краковської Елеонори Михайлівни та громадянки ОСОБА_9 уклали договір відповідно до якого продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність нежилі приміщення загальною площею 121,30 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до договору оренди нежилих приміщень від 04.01.2011 року ОСОБА_9 надала в платне орендне користування ОСОБА_10 нежилі приміщення загальною площею 121,30 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Як вбачається з копії рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2010 року у справі № 16/621 залишеного в силі постановою Вищого господарського суду України від 13.10.10р., задоволено позов Товариства «Знання» до Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, ТОВ «Лорбук», та визнано недійсним аукціон з продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1, з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, №№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97 загальною площею 121,30 кв.м., оформлений протоколом № 05-05/08 від 15.07.08 про хід біржових торгів з продажу майна, відповідно до якого переможцем торгів було обрано ТОВ «Лорбук»; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення на аукціоні від 16.07.08, укладений між Управлінням з питань комунального майна приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та ТОВ «Лорбук».
В обґрунтування своїх позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень по АДРЕСА_2, заступник прокурора Шевченківського району м.Києва посилається на те, що вказані приміщення являються об»єктом культурної спадщини, однак відповідного погодження органу охорони культурної спадщини не отримувалось. При цьому, посилався на Наказ Комітету охорони і реставрації пам»яток історії, культури та історичного середовища від 16.05.1994 року №10, відповідно до якого будинок за адресою АДРЕСА_2 - щойно виявлений об»єкт культурної спадщини.
У відповідності до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом із тим, жодного належного і допустимого доказу віднесення будинку по АДРЕСА_2 до пам»яток архітектури, суду під час розгляду справи надано не було, оскільки тільки посилання це в повідомленнях (т.1 а.с.9), або зводі історії та культури України (т.3 а.с.195-198) - такими не являються в розумінні ст.ст. 58,59 ЦПК України.
Натомість, згідно наданої представником Управління культурної спадщини належним чином завіреної копії згаданого наказу №10 від 16.05.1994 «Про затвердження переліку ново виявлених пам»яток історії та культури Києва» (оригінал наказу вилучений згідно протоколу виїмки СВ Управління СБ України від 23.02.2011), в доданому переліку нововиявлених пам»яток архітектури м. Києва будинок по АДРЕСА_2 - не зазначений (т.3 а.с.186-194).
До того ж, тільки 25.06.2011 відповідно до наказу Головного управління охорони культурної спадщини за №10/38-11, вказаний будинок є щойно виявленим об»єктом культурної спадщини за видом містобудування, історії та архітектури (т.3 а.с.174).
Також, слід зазначити, що до відчуження спірного майна відповідачу ТОВ «Лорбук», дане майно належало на праві власності Територіальній громаді Шевченківського району м. Києва на підставі свідоцтва про право власності, виданого Територіальній громаді Шевченківського району м. Києва Головним Управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 1 квітня 2008 року, серія САВ № 869240 на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 01.04.2008 року( т.1 а.с.8).
При цьому, вказане свідоцтво про право власності не було скасовано і являється чинним, а право власності на спірні нежитлові приміщення повернулося територіальній громаді м. Києва на підставі вищевказаного рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2010 року у справі № 16/621 залишеного в силі постановою Вищого господарського суду України від 13.10.10р., яким визнано недійсним аукціон з продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1, з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, №№ 1, 2, 3 групи приміщень № 97 та визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення на аукціоні від 16.07.2008, укладений між Управлінням з питань комунального майна приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та ТОВ «Лорбук».
Отже, на момент подачі позовної заяви договір купівлі-продажу від 16.07.2008 року на підставі якого відповідач ТОВ «Лорбук» набув право власності на нежилі приміщення в будинку за адресою АДРЕСА_2 - визнано недійсним.
При цьому, суд окремо звертає увагу, що після укладення договору купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень на аукціоні від 16.07.2008 між Управлінням з питань комунального майна приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та ТОВ «Лорбук», змінився правовий статус цих приміщень, оскільки останні перестали бути об»єктом права комунальної власності, - а стали об»єктом права приватної власності.
Вищезазначеним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22.04.2013, залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 2.10.2013, ОСОБА_9 визнана добросовісним набувачем вказаного майна. Однак, у даному випадку, суд вважає за необхідне окремо зазначити, що, як зазначалося вище, оскільки нежитлові приміщення спочатку змінили статус із об»єкта права комунальної власності і набули статусу об»єкта права приватної власності, тому відповідач ОСОБА_9 була добросовісним набувачем відносно вказаних приміщень щодо майна як об»єкта приватного права власності.
Натомість, оскільки в подальшому на підставі вищезазначеного рішення господарського суду м.Києва договір від 16.07.2008 був визнаний недійсним, тому вказані приміщення повернули статус об»єкта майна комунального права власності.
Рішенням Київської міської ради від 09.09.2010 року № 7/4819 з 31.10.2010 року припинено шляхом ліквідації районні в м. Києві ради та їх виконавчі органи.
У подальшому, на виконання вказаного рішення, майно територіальних громад районів м. Києва було зараховано у власність територіальної громади м. Києва.
Саме тому повноваження щодо здійснення правомочностей власника відносно майна, яке належало територіальним громадам районів м. Києва, перейшли до Київської міської ради.
Отже, за територіальною громадою м. Києва це право поновлено.
Згідно вимог ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.
Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно ч.2 ст.328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст.236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов»язані із його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов»язана повернути другій стороні в натурі все те, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконанні роботи, наданні послуги, - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вимоги ст. 387 ЦК України передбачають право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються, зокрема, до вимоги про витребування майна власником із чужого незаконного володіння (п. 2 ч. 3 ст. 1212 ЦК України).
Зміст наведених норм передбачає, що право вимоги майна у особи, яка набула його безпідставно, належить саме власнику такого майна за умови наявності у зобов'язаної особи такого майна.
Із встановлених під час розгляду вказаної справи обставин вбачається, що у саме у позивача - Київської міської ради, поновлено право власності на спірні нежитлові приміщення.
Відповідно до аналізу наукового коментаря положень ст.1212 ЦК України, вбачається, що обов»язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, коли мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК). До відсутності правової підстави стаття відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним або коли закінчився строк дії договору, на підставі якого особа користувалася майном, тощо.
Друга частина статті 1212 ЦК України передбачає, що підставою виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення можуть бути як дії набувача майна або потерпілого, так і події. При цьому поведінка набувача майна може бути як правомірною (коли він набуває майно внаслідок помилки, без умислу зі своєї сторони), так і неправомірною (коли набувач майна свідомо подає підроблені документи для отримання пільги або здійснює якісь інші неправомірні діяння з метою отримання безпідставного збагачення).
В свою чергу, Пленум Верховного Суду України в п.10 Постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз»яснив, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма частини першої статті 216 ЦК України, не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Враховуючи те, що Київська міська рада не була стороною як спірного правочину - договору купівлі-продажу нежитлових приміщень з №1 по №6 групи приміщень №96, №1,2,3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв.м у будинку АДРЕСА_1, укладеного 20.10.2008 року між ТОВ «Лорбук» та ОСОБА_9, так і договору оренди від 4.01.2011, а тому, відповідно до вимог ст. 214, 215 ЦК України, зазначений договори не можуть бути визнані судом недійсними в рамках розгляду даної цивільної справи, в цьому випадку суд прийшов до висновку, що позивачами невірно обраний спосіб захисту порушеного права.
Між Київською міською радою та відповідачами існують речово-правові відносини щодо права на нежилі приміщення, тому способом захисту є відповідний цим правовідносинам речово-правовий - витребування майна у відповідності до вимог ст.ст. 387, 1212 ЦК України.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги та витребувати нежитлові приміщення з №1 по №6 групи приміщень №96, №1,2,3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв.м у будинку АДРЕСА_1 від ОСОБА_9 на користь Київської міської ради та зобов»язати ОСОБА_9 звільнити нежитлові приміщення з №1 по №6 групи приміщень №96, №1,2,3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв.м у будинку АДРЕСА_1.
Натомість, позовні вимоги першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва про усунення перешкод у здійсненні права власності на майно шляхом виселення ОСОБА_10 із вказаних нежитлових приміщень, не підлягають задоволенню, оскільки стороною позивача не надано жодного доказу щодо вселення та проживання (оскільки саме у такій редакції сформульовані позовні вимоги) ОСОБА_10 у вказаних нежитлових приміщеннях, як і доказів тому, яким саме чином вказана фізична особа взагалі їх займає і чи чинилися нею перешкоди щодо звільнення приміщень. В даному випадку не встановлено порушення права Київської міської ради на нежитлові приміщення вказаним відповідачем ОСОБА_10
Щодо самостійних позовних вимог третьої особи: визнати за Всеукраїнською громадською організацією Товариство «Знання» право користування нежитловими приміщеннями з №1 по №6 групи приміщень №96, №1,2,3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв.м у будинку АДРЕСА_1 на умовах договору оренди №08/00 від 1.03.2000, а також витребувати на свою користь вказані приміщення від відповідачів ОСОБА_9 та ОСОБА_10, - суд прийшов до висновку про відмову у їх задоволенні виходячи із того, що такі вимоги пред»явлені до неналежних відповідачів, оскільки, як встановлено вище, ні ОСОБА_9, і ОСОБА_10 не являються власниками цього майна і у них відсутні повноваження щодо розпорядження приміщеннями.
Крім того, задоволення позовних вимог Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва щодо витребування нежитлових приміщень з №1 по №6 групи приміщень №96, №1,2,3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв.м у будинку АДРЕСА_1 від ОСОБА_9 на користь Київської міської ради, - виключають можливість задовольнити самостійні позовні вимоги вказаної третьої особи щодо витребуваня на свою користь (Товариства «Знання») вказані приміщення від відповідачів ОСОБА_9 та ОСОБА_10, - оскільки такі позовні вимоги по суті являються взаємовиключними. До того ж, Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання» не позбавлена права самостійно звернутись до власника нежитлових приміщень - Київської міської ради щодо вирішення питання договору оренди.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 215, 216, 257, 261, 387, 392, 1212 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57, 58, 59, 60, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд
позовні вимоги Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління культурної спадщини до ОСОБА_9, ОСОБА_10, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лорбук», треті особи: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна», Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання» про визнання договорів недійсними, витребування майна, зобов»язати вчинити дії та усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення - задовольнити частково.
Витребувати нежитлові приміщення з №1 по №6 групи приміщень №96, №1,2,3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв.м у будинку АДРЕСА_1 від ОСОБА_9 на користь Київської міської ради.
Зобов»язати ОСОБА_9 звільнити нежитлові приміщення з №1 по №6 групи приміщень №96, №1,2,3 групи приміщень №97 загальною площею 121,30 кв.м у будинку АДРЕСА_1.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
В задоволенні позовних вимог третьої особи із самостійними вимогами Всеукраїнської громадської організація Товариство «Знання» до ОСОБА_9, ОСОБА_10, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лорбук», треті особи: Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління культурної спадщини Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна» про визнання права користування та витребування майна - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя :