Справа № 760/7961/13-ц
Провадження № 2-2912/13 р.
13 грудня 2013 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді - Лазаренко В.В.
при секретарі - Пономарьові М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, що діють в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, Солом'янський районний відділ Державної міграційної служби України у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»», третя особа: ОСОБА_2, про визнання недійсним кредитного договору, -
11.04.2013 року позивач ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 07.08.2013 року, просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №166-07-И/09 від 03.07.2007 року в загальному розмірі 852605,68 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом надання ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» права продажу від свого імені будь-якій особі покупцеві за початковою ціною 340850,00 грн., з наданням позивачу всіх повноважень продавця, необхідних для здійснення продажу, а саме:
право підпису договору купівлі-продажу; право на отримання від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 дублікату договору купівлі-продажу квартири від 03.07.2007 року та при необхідності у відповідних установах організаціях, підприємствах незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату правовстановчих документів на предмет іпотеки (в т.ч. технічний паспорт) та довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у квартиру АДРЕСА_1 осіб; право отримувати в Реєстраційній службі Головного управління юстиції у м. Києві витяг з Державного реєстру прав на предмет іпотеки; право подавати від імені іпотекодавця ОСОБА_1 в Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві необхідні документи для здіснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, згідно отриманих дублікатів правовстановлючих документів та отримувати останні, а також подавати відповідні заяви, документи та отримувати інші документи від імені іпотекодавця, які пов'язані з оформленням права власності; право здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмету іпотеки.
Також позивачем заявлено вимоги про виселення з квартири АДРЕСА_1 відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, малолітньої ОСОБА_3 та зняття їх з реєстраційного обліку; передачу предмету іпотеки - квартири АДРЕСА_1, - в управління позивача; стягнення з відповідача судових витрат - судового збору у розмірі 3441,00 грн., сплаченого за позовні вимоги майнового характеру, та судового збору у розмірі 114,70 грн., сплачений за позовні вимоги немайнового характеру.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наступні обставини.
03.07.2007 року між Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ, в особі філії «Київське регіональне управління» Банку «Фінанси та Кредит», ТОВ, правонаступником якого щодо всіх прав та зобов'язань є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №166-07-И/09.
За умовами даного договору банк надав відповідачу в тимчасове користування кредитні кошти в сумі 92000,00 дол. США під 10,8% річних з кінцевим терміном повернення до 02.07.2027 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки за його користуванням.
В забезпечення зобов'язань відповідача за кредитним договором між Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ, в особі філії «Київське регіональне управління» Банку «Фінанси та Кредит», ТОВ, правонаступником якого щодо всіх прав та зобов'язань є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір від 03.07.2007 року., за яким відповідач передав позивачу в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до даного договору позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою, вони не будуть виконані. Іпотекою забезпечуються зобов'язання відповідача щодо повернення кредитних коштів за кредитним договором №166-07-И/09 від 03.07.2007 року, сплати процентів за користування кредитом, з урахуванням збитків завданих прострочкою, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки, в повному обсязі.
Відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплаті відсотків за користування кредитом належним чином не виконує, у зв'язку з чим має прострочену заборгованість.
Таким чином з урахуванням умов кредитного та іпотечного договорів, положень Законів України «Про заставу» та «Про іпотеку» позивач вважає, що він набув права звернути стягнення на предмет іпотеки, та просить захисти його порушене право в зазначений спосіб.
19.07.2013 року відповідач ОСОБА_1 подав суду зустрічну позовною заяву до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», яка ухвалою суду від 19.07.2013 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до журналу судового засідання, прийнята до спільного розгляду з первісним позовом.
В зустрічній позовній заяві відповідач просив визнати недійсним кредитний договір №116-07-И/09 від 03.07.2013 року, обґрунтовуючи вказану вимогу тим, що він укладений з порушенням вимог щодо письмової форми правочину, а саме, в порушення вимог ч. 2 ст. 207 ЦК України не скріплений печаткою юридичної особи та підписаний від її імені особою, яка не мала для цього відповідних повноважень.
Відповідач ОСОБА_1 також вважає, що кредитний договір порушує принципи добросовісності, справедливості та рівності сторін. Зокрема, в порушення ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитний договір містить умову - п. 2.1 договору, яка на думку відповідача є несправедливою та тягне за собою його недійсність.
Крім того, відповідач звертає увагу на те, що позивачем не надано достатніх доказів, які свідчили б про наявність у банку повноважень на здійснення кредитних операцій.
Вказані обставини, на думку відповідача ОСОБА_1, відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» та ст.ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання кредитного договору №116-07-И/09 від 03.07.2013 року недійсним.
24.09.2013 року ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до журналу судового засідання, до участі у справі в якості третьої особи залучено орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації.
В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги заявлені в первісному обсязі та просила їх задовольнити. Проти зустрічного позову заперечувала, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність заявлених в ньому вимог.
Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом не визнала, зустрічний позов підтримала в повному обсязі.
Заперечуючи проти первісного позову зазначила, що банком не підтверджено розмір заборгованості за кредитним договором. При цьому надала суду власний розрахунок заборгованості, з якого, на її думку, слідує, що розмір заборгованості значно менший ніж вартість предмету іпотеки, а тому з урахуванням положень ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», вимога банку про звернення стягнення на заставлене майно є передчасною.
Також зазначає, що вимога позивача про виселення заявлена без дотримання вимог законодавства, зокрема, ст. 40 Закону України «Про іпотеку». Крім того, в спірній квартирі, яка є предметом іпотеки, зареєстрована та проживає малолітня ОСОБА_3, тому задоволення вимоги позивача про виселення, порушить її права, гарантовані ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» та Конвенцією про права дитини.
Представник органу опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації Кравченко Л.Л. в судовому засіданні 10.10.2013 року проти вимог позивача щодо виселення неповнолітньої дитини зі спірної квартири заперечила.
Обґрунтовуючи свою позицію, пояснила, що ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» дітям, які є членами сім'ї власника житлового приміщення, надано право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником. При цьому Кравченко Л.Л. вважає, право дитини на користування житлом, що належить її батькам, виникає з моменту виникнення такого права у самих батьків, зокрема, у відповідності до ст. 319 ЦК України з моменту набуття батьками права власності на це житло.
Посилаючись на ст. 5 Закону України «Про іпотеку», Кравченко Л.Л. зазначила, що іпотечний договір може бути укладений лише після набуття особою права власності на майно, яке є предметом іпотеки, і як наслідок, після набуття особою та членами його сім'ї права користування цим майном. При цьому відповідно до ст. 177 СК України та ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації.
При цьому зазначила, що згоди на укладення договору іпотеки від 03.07.2007 року орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації не надав, у зв'язку з чим вона вважає, що даний договір є нікчемним відповідно до ст. 224 ЦК України.
З урахуванням наведених міркувань, а також посилаючись на те, що задоволення вимог позивача порушить житлові права малолітньої ОСОБА_3, просила відмовити в задоволенні первісного позову, зустрічний - задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання 12.12.2013 року не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, з заявою про розгляд справи у її відсутності та клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не зверталась, про причини своєї неявки не повідомила.
Треті особи - орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Реєстраційна служба ГУЮ у м. Києві, Солом'янський РВ ДМС України у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, в судове засідання 12.12.2013 року не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
З урахуванням положень ст. 169 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідачки ОСОБА_2 та третіх осіб.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 03.07.2007 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит», в особі філії «Київське регіональне управління» Банку «Фінанси та Кредит», правонаступником якого щодо всіх прав та зобов'язань є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №166-07-И/09 (Т.1, а.с. 31-35).
Згідно п.п. 2.1, 2.3, 3.1 даного кредитного договору банк надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси у сумі 92000,00 дол. США з сплатою по процентній ставці 10,8% річних. Кредитні ресурси отримані позичальником за цим договором використовуються за цільовим призначенням для придбання однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Видача кредитних ресурсів проводиться на підставі заяви позичальника, за погодженням з банком.
Пунктом 3.2 кредитного договору на відповідача ОСОБА_1 покладено обов'язок повністю повернути кредитні ресурси до 02.07.2027 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок.
Цим же пунктом договору сторони погодили, що позичальник зобов'язується щомісяця, в термін з « 1» по « 10» кожного місяця, здійснювати погашення заборгованості по кредитних ресурсах у складі щомісячного ануїтетного платежу, розмір якого становить 948,84 дол. США, в складі якого також сплачуються проценти за користування кредитними ресурсами.
Відповідно до п. 4.7 кредитного договору, позичальник щомісяця, в термін з « 1» по « 10» число (включно) кожного місяця, сплачує комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 882,74 грн.
03.07.2007 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до позивача з завою про отримання кредиту (Т.1, а.с. 47). Того ж дня ОСОБА_1 отримав через касу банку кошти в сумі 92000,00 дол. США, що підтверджується заявою на видачу готівки від 03.07.2007 року №2 (Т.1, а.с. 48).
Таким чином позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором №166-07-И/09 03.07.2007 року щодо надання відповідачу кредитних ресурсів належним чином.
Відповідач ОСОБА_1 в порушення умов кредитного договору, а саме п.п. 3.2, 4.7 та ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим має перед позивачем прострочену заборгованість.
З положень ст.ст. 1050, 1054 ЦК слідує, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту. Зазначене право позивача передбачене і п. 3.4 кредитного договору.
У зв'язку з порушенням ОСОБА_1 умов кредитного договору та з метою реалізації права на дострокове повернення кредиту позивачем 30.10.2012 року направлено лист за №9-242200/10271 з вимогою дострокового повернення кредиту у зв'язку з порушенням істотних умов кредитного договору та надано 30-денний строк для повернення кредиту, відсотків та нарахованих штрафних санкцій (Т. 1, а.с. 51). Вказана вимога відповідачем не виконана.
Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, відповідно до п. 6.1 кредитного договору, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.
Відповідно до розрахунку доданому до позовної заяви (Т.1, а.с. 59-64) розмір заборгованості ОСОБА_1 перед «Банк «Фінанси та Кредит» за кредитним договором №166-07-И/09 від 03.07.2007 року станом на 10.12.2012 року становить: за основним боргом - 85674,94 дол. США, що еквівалентно 684799,80 грн. в національній валюті; по нарахованих відсотках за користування кредитними коштами - 10463,79 дол. США, що еквівалентно 83637,07 грн. в національній валюті; по нарахованій щомісячній комісії - 8075,62 грн.; по пені за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків за користування кредитними коштами, щомісячної комісії - 76093,19 коп.; загальна сума заборгованості в гривнях - 852605,68 грн.
У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. В супереч вимог даної статті представником відповідача не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату кредиту в більшому розмірі ніж зазначено у розрахунку наданому позивачем або вказували на допущені в ньому помилки. У зв'язку з цим суд вважає доведеним факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у вказаному вище розмірі.
Судом встановлено, що у відповідності до п. 2.3 кредитного договору відповідачем ОСОБА_1 придбано за кредитні кошти на підставі договору купівлі продажу від 03.07.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1
З метою забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором, вказана квартира передана в іпотеку позивачу згідно іпотечного договору від 03.07.2007 року укладеного між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит»,в особі філії «Київське регіональне управління» Банку «Фінанси та Кредит», правонаступником якого щодо всіх прав та зобов'язань є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
За змістом ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Відповідно до ст. 575 ЦК України, окремим видом застави є іпотека.
Згідно ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно п. 4 іпотечного договору, за рахунок предмету іпотеки забезпечуються зобов'язання відповідача ОСОБА_1 щодо повернення кредитних ресурсів в сумі 92000,00 дол. США наданих за кредитним договором від 03.07.2007 року №166-07-И/09, сплати процентів за користування кредитними ресурсами, виходячи з процентної ставки 10,8% річних, комісійної винагороди за кредитним договором, неустойки за кредитним договором та договором іпотеки, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів та відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення вимог.
Пунктом 8.4.3 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою, вони не будуть виконані.
Даним правом позивач наділений і в силу ст. 33 Закону України «Про іпотеку».
Так, за змістом ст. 33 Закону України «Про іпотеку» невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Пунктом 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
Враховуючи, що судом встановлено порушення основного зобов'язання за кредитним договором з боку ОСОБА_1, при чому розмір заборгованості відповідача перед позивачем значно перевищує вартість іпотечного майна, суд вважає вимогу позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки обґрунтованою та такою, що відповідає умовам договору та положенням закону і підлягає задоволенню.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 33, ч. 1 ст. 38 та ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом продажу від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
Крім того, стаття 39 даного Закону уповноважує суд у разі задоволення позову про предмет іпотеки, зазначити заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні.
Згідно ст. 34 Закону України «Про іпотеку», після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.
Таким чином суд вважає можливим задовільними вимогу позивача про реалізацію предмету іпотеку в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», з наданням ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» права на продаж предмету іпотеки будь-якій особі-покупцеві шляхом укладання між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і покупцем договору купівлі продажу, та зв'язку з цим предмет іпотеки передати в управління позивача.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 39 цього ж Закону, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Відповідно ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Згідно висновку від 02.11.2012 року №1086-1112 (Т. 1, а.с. 54-58), ринкова вартість предмету іпотеки становить 401000,00 грн. Водночас ліквідаційна вартість відповідно до цього ж висновку складає 340850,00 грн. Враховуючи, дану обставини, та те, що вказана ціна на момент виконання рішення може не відповідати рівню реальних цін на подібне майно, з метою недопущення порушення прав та інтересів як позивача так і відповідача, суд вважає за необхідне визначити початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Згідно з частиною 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» , одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Суд вважає, що вимоги позивача про виселення відповідачів з залежною від них неповнолітньою дитиною зі спірної квартири підлягають задоволенню. При цьому доводи відповідачів та представника третьої особи не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» визначено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Частина 3 статті 109 Житлового кодексу України передбачає, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
При цьому частина 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України застосована при одночасному розгляді вимог про виселення і про звернення стягнення на предмет іпотеки, застосована бути не може, оскільки регулює порядок виселення мешканців при зверненні стягнення у позасудовому порядку на умовах іпотечного договору.
З урахуванням наведеного суд відхиляє доводи представника відповідача ОСОБА_1 щодо необґрунтованості вимоги позивача про виселення з підстав недотримання вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку».
Суд не приймає до уваги і доводи представника органу опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про те, що задоволення вимоги позивача про виселення відповідачів та малолітньої ОСОБА_3 призведе до порушенням житлових прав останньої та щодо нікчемності іпотечного договору з підстав визначених ст. 224 ЦК України, з огляду на положення п. 44 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5.
Вказаним пунктом, зокрема роз'яснено, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.
Як вбачається з довідки форми 3 виданої ВСП «Індустріальний» від 19.07.2013 року №1423 в квартирі, що є предметом іпотеки, малолітня ОСОБА_3 зареєстрована з 15.01.2013 року.
Таким чином, враховуючи що на момент укладення іпотечного договору від 03.07.2007 року, малолітня ОСОБА_2 не набула права користування предметом іпотеки, а також те, що позивач не надавав згоди на її реєстрацію у спірній квартирі, суд приходить до висновку про безпідставність доводів представника органу опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації та представника відповідача ОСОБА_1 про порушення житлових прав малолітньої ОСОБА_2, у разі задоволення вимоги позивача про виселення, та вважає можливим її задовольнити.
Щодо вимог позивача про надання йому права підпису договору купівлі-продажу; права на отримання від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 дублікату договору купівлі-продажу квартири від 03.07.2007 року та при необхідності у відповідних установах організаціях, підприємствах незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату правовстановчих документів на предмет іпотеки (в т.ч. технічний паспорт) та довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у квартиру АДРЕСА_1 осіб; права отримувати в Реєстраційній службі Головного управління юстиції у м. Києві витяг з Державного реєстру прав на предмет іпотеки; права подавати від імені іпотекодавця ОСОБА_1 в Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві необхідні документи для здіснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, згідно отриманих дублікатів правовстановлючих документів та оримувати останні, а також подавати відповідні заяви, документи та отримувати інші документи від імені іпотекодавця, які пов'язані з оформленням права власності; права здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмету іпотеки - суд приходить до наступного.
Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у способи, визначені цією статтею.
Між тим спосіб захисту обраний позивачем в цій частині позовних вимог, який полягає у наданні суб'єктивного права ст. 16 ЦК України не передбачений. При цьому правових підстав на яких ґрунтуються вказані вимоги позивачем не наведено.
Суд також виходить з того, що в разі задоволення вимоги позивача про передачу предмету іпотеки в його управління, останній відповідно до положень глави 70 ЦК України набуває всі необхідні права для реалізації предмету іпотеки.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо вимог про визнання недісним кредитного договору №166-07-И/09 заявлених відповідачем ОСОБА_1 в зустрічному позові, то суд не знаходить підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, 03.07.2007 року 03.07.2007 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит», в особі філії «Київське регіональне управління» Банку «Фінанси та Кредит», правонаступником якого щодо всіх прав та зобов'язань є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №166-07-И/09 (а.с. 31-35).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину за змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частина 4 ст. 203 ЦК України встановлює, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Стаття 1055 ЦК України передбачає, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Вимоги до письмової форми правочину визначені ст. 207 ЦК України, зокрема, згідно ч. 2 даної статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
В судовому засіданні судом досліджено оригінал кредитного договору №166-07-И/09 від 03.07.2007 року, наданий представником позивача. При цьому встановлено, що вказаний договір підписаний відповідачем ОСОБА_1 та посадовою особою Банку «Фінанси та Кредит» Шпак Н.Д., скріплений печаткою юридичної особи, як того вимагає ст. 207 ЦК України.
Крім того, представником позивача долучена до матеріалів справи довіреність від 30.05.2007 року видана ТОВ Банк «Фінанси та Кредит», якою уповноважено Шпак Н.Д. укладати і підписувати від імені банку договори, пов'язані зі здісненням Філією банківський операцій, зокрема кредитні договори з фізичними особами (Т.2, а.с. 19).
Наведене спростовує твердження відповідача ОСОБА_1 про те, що кредитний договір №166-07-И/09 не був укладений в письмовій формі та має бути визнати недійсним з цих підстав.
Пунктом 2.1 кредитного договору №166-07-И/09 передбачено, що банк надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси у сумі 92000,00 дол. США.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).
З матеріалів справи вбачається, що на момент укладання кредитного договору ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» мав відповідний дозвіл та ліцензію НБУ (Т. 2, а.с. 20-24), що в свою чергу спростовує твердження відповідача ОСОБА_1 про відсутність у позивача повноважень на укладання кредитного договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.
За змістом ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Водночас, ч. 3 ст. 10 ЦПК України, встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем ОСОБА_1 не доведено, що п. 2.1 кредитного договору встановлює істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, а також те, що визнання вказаного пункту недійсним зумовлює зміну інших положень договору, у зв'язку з чим підстави для визнання кредитного договору відповідно до вище вказаних положень Закону України «Про захист прав споживачів», на які посилається відповідач, відсутні.
З урахуванням викладеного в задоволенні зустрічного позову відповідача ОСОБА_1 має бути відмовлено.
Керуючись Законами України «Про іпотеку», «Про банки та банківську діяльність», «Про охорону дитинства», ст.ст. 3, 12-15, 20, 192, 203-204, 207, 215, 509, 525-527, 536, 546, 549-552, 572, 575, 610-611, 625, 627, 629, 1049, 1050, 1054ЦК України, ст.ст. 5, 6, 10, 11, 57-58, 60, 88, 208-209, 212-215 ЦПК України, суд, -
Позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»» - задовольнити частково.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 116-07-И/09 від 03 липня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит»» та ОСОБА_1, в загальному розмірі 852 605 (вісімсот п'ятдесят дві тисячі шістсот п'ять) гривень 68 копійок, яка включає: 85 674,94 долари США, що за курсом НБУ еквівалентно 684 799,80 грн., - сума заборгованості за основним боргом; 10 463,79 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 83 637,07 грн. - сума заборгованості по нарахованих відсотках за користування кредитними коштами; 8 075,62 грн. - сума заборгованості по нарахованій щомісячній комісії; 76 093,19 грн. - сума заборгованості по пені, звернути стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 шляхом надання права Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та Кредит»» на продаж від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» з початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 передати в управління Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»» на період до його реалізації.
Виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
В задоволенні інших позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»» - відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»», третя особа: ОСОБА_2, про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: