ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/4940/13-ц
провадження № 2/753/3721/13
"09" грудня 2013 р. Дарницький районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Шклянки М.П.,
при секретарі Яківчук К.А., Сокуренко Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, який вчинено особою під впливом насильства та відшкодування збитків і моральної шкоди,
Позивачка звернулась до суду з позовом про визнання правочину недійсним, який вчинено особою під впливом насильства та відшкодування збитків і моральної шкоди, при цьому в позові посилалась на те, що між нею та відповідачкою було укладено 04.02.2007 року договір оренди житлового приміщення, згідно якого відповідачка надала для проживання в тимчасове користування квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності. Термін дії договору по 20.11.2007 року. З боку позивача умови договору виконувались належним чином, без будь-яких порушень. В порушення законодавства, відповідачка в односторонньому порядку, в жовтні 2007 року змінила умови договору в сторону збільшення орендної плати, а коли позивач відмовилась від такого збільшення почала застосовувати погрози, вчиняти психічний та психологічний тиск з метою розірвання договору оренди. Коли в листопаді 2007 року договір було автоматично пролонговано, як вважала позивачка, відповідачка почала погрожувати їй та її сім'ї, вимагала звільнення позивачкою та її сім'єю займаної ними житлової площі, почала навмисно перешкоджати проживанню позивачу в орендованому приміщенні, відключала електро- та водопостачання, зверталась до суду про стягнення з позивачів матеріальної та моральної шкоди, підселяла до орендованого приміщення сторонніх осіб. Такими своїми діями вимусила позивачку та членів її сім'ї виїхати з орендованої площі. Такі дії відповідачки, позивачка вважає неправомірними, оскільки про розірвання договору оренди та про зміну умов договору оренди вона повинна була повідомити заздалегідь, а саме за три місяці. Своїми умисними діями, а саме погрозами, перешкоджанням проживати у вказаному приміщенні, відповідачка завдала позивачу значної матеріальної шкоди, оскільки вона з сім'єю вимушена була нашвидкуруч шукати інше житлове приміщення для проживання та переплачувати орендну плату. В зв'язку з цим просить визнати правочин, а саме розірвання договору оренди житлового приміщення недійсним, та таким, що вчинений під впливом погрози або насильства та стягнути з відповідачки збитки в розмірі 14260,06 грн. та моральну шкоду в розмірі 8000 грн. Крім того, позивачка просила прийняти позовну заяву з урахуванням п.5 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України» та не враховувати строк позовної давності.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити на підставах, наведених у позові.
Відповідачка в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала в повному обсязі, пояснила, що вона дійсно заключила з позивачкою договір оренди, належної їй квартири АДРЕСА_1. В кінці серпня 2007 року, вона попередила орендарів, що хоче збільшити орендну плату, однак вони відмовились сплачувати в більшому розмірі. В листопаді вона звернулась до позивачки та її чоловіка з проханням про звільнення квартири, оскільки вона не мала наміру в подальшому здавати її. Однак вони у вказаний строк квартиру не залишили та залишились проживати в квартирі ще до березня 2008 року. Весь цей час вона попереджала їх про звільнення житлової площі, та на початку березня 2008 року подала до суду позов про виселення, який в подальшому просила залишити без розгляду, оскільки позивачка з сім'єю виїхали з її квартири. Заперечувала, щодо вчинення будь-якого фізичного чи психологічного тиску на позивачку.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову просила в позові відмовити застосувавши строки позовної давності.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, свідків, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що між сторонами був укладений договір оренди житлового приміщення на період з 20.11.2006 року по 20.11.2007 року. П.4 договору встановлено, що орендар, що сумлінно виконував умови договору має переважне право на продовження договору оренди. Договір може бути розірваним у випадку порушення однієї із сторін умов даного договору або у випадку згоди сторін, про що сторони зобов'язані сповістити один одного.
Відповідно до ст.810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла передає другій стороні житло для проживання в ньому на певний строк за плату.
Відповідно до ст.822 ЦК України, у разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк. Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк.
Як встановлено в судовому засіданні, відповідачкою ОСОБА_3 не було дотримано строків, встановлених ст.822 ЦК України, щодо попередження наймача про відмову в укладенні договору оренди на новий строк. Однак, з пояснень сторін випливає, що відповідачка попередила позивача про відсутність наміру на продовження договірних відносин з ним в листопаді 2007 року, однак фактичне звільнення позивачкою квартири відбулось в березні 2008 року, що перевищує тримісячний строк, встановлений ст.822 ЦК України.
Ст.202 ЦК України, визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
В судовому засіданні представник позивачки, який був допитаний за його клопотанням в якості свідка, а також свідок ОСОБА_6 - дочка позивачки пояснили, що після фактичного закінчення терміну дії договору оренди позивачка з сім'єю проживали ще до березня 2008 року. Відповідачка ОСОБА_3 чинила перешкоди в їх проживанні в орендованому приміщенні: відключала світло, воду, міняла замки. Своїми злочинними діями під впливом психологічного тиску змусила позивачку разом з сім'єю шукати інше житлове приміщення. Однак суд не бере до уваги ці свідчення оскільки дані особи є зацікавленими особами у розгляді справи.
Покази свідка ОСОБА_8, яка була сусідкою позивачки, не підтверджують однозначності вчинення відповідачкою психологічного тиску на «сім'ю ОСОБА_6», з метою їх виселення.
Для визнання правочину недійсним, через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину.
Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Такий спосіб захисту застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов його дійсності. Метою звернення до суду з таким позовом є застосування наслідків його недійсності, тобто реституції, відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої укладенням такого правочину.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд приходить до висновку, що в даному випадку позивачка та її представник вибрали неправильний спосіб захисту своїх законних прав та інтересів.
В той же час, в судовому засіданні встановлено, що події, на які посилається позивачка та, на думку позивачки, порушення її прав виникло саме після розірвання договору, а саме в листопаді 2007 року. Представник відповідачки в судовому засіданні просила відмовити у позові посилаючись на пропущення строків позовної давності.
Ст.265 ЦК України наголошує, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Представник позивача посилався в своєму позові на п.5 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 року, відповідно до якого протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Однак ч. 2 п.5 даного розділу передбачає, що стосовно таких вимог, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України ( 435-15 ), що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом. Оскільки даний закон набрав чинності в січні 2012 року, а події оскаржувані позивачкою та її представником тривали з листопада 2007 року по березень 2008 року, позивачка в будь-якому випадку пропустила строк позовної давності. Тому, суд вважає за необхідне відмовити в позові на підставі пропущення строків позовної давності.
На підставі викладеного, керуючись ст.13,16,215,216,231,261,265,821,822 ЦК України, п.5 розділу ІІ прикінцевих і перехідних положень ЗУ від 20.12.2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 208,212, 213, 215, 367 ЦПК України, суд,
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, який вчинено особою під впливом насильства та відшкодування збитків і моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: