Справа № 368/1115/13-к Головуючий у І інстанції Іванюта Т.Є.
Провадження № 11-кп/780/550/13 Доповідач у 2 інстанції Орел
Категорія 19 23.12.2013
Іменем України
18 грудня 2013 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Орла А.І.
суддів Рудніченко О.М., Загоруйка В.В.
при секретарі Журавель К.Б.
з участю прокурора Скрипки І.М.
захисника ОСОБА_2
представника потерпілих ОСОБА_3
обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи, на вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 03.09.2013 року, яким виправдано за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України:
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого у АДРЕСА_2, українця, громадянина України, освіта середня, неодруженого, непрацюючого;
та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженку с. Лебедівка, Вишгородського району Київської області, українку, громадянку України, освіта - неповна середня, жительку АДРЕСА_1, непрацюючу.
Вироком вирішене питання про речові докази по справі.
Колегія суддів, -
Як зазначено у вироку суду, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвинувачуються в тому, що вони 02.04.2013 року, близько 15 години перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходилися в будинку, що належить ОСОБА_4 та його сестрі ОСОБА_6 в АДРЕСА_2, де між ними та їх квартирантами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виникла сварка з приводу розрахунку за використану електроенергію в будинку. В ході даної сварки, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, діючи за попередньою змовою про відкрите викрадення чужого майна, відкрито, допомагаючи один одному, в присутності ОСОБА_7 та ОСОБА_9 викрали їх спільне майно, а саме: телевізор «Самсунг» вартістю 150 грн., мікрохвильову піч «Самсунг» вартістю 80 грн. та системний блок до комп'ютера «MSI», вартістю 100 грн., застосувавши до останніх насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілих в момент заподіяння, а саме ОСОБА_4 спочатку наніс удар правою рукою в лівий висок ОСОБА_9 від чого остання впала на ліжко, потім ОСОБА_5 зіштовхнула з системного блоку ОСОБА_7, від чого останній впав на підлогу, де ОСОБА_4 наніс останньому удар правою ногою в область лівого коліна.
Згідно висновку експерта у ОСОБА_7 виявлено тілесне ушкодження у вигляді невизначеної форми синця в ділянках передньо-внутрішньої і внутрішньої поверхонь лівого колінного суглоба, яке відносить до легких тілесних ушкоджень та виникло в результаті дії тупого предмету з обмеженою травмуючою поверхнею і могло утворитися в результаті нанесення потерпілому сторонньою особою удару ногою в ділянку лівого колінного суглоба та відповідає даті спричинення - 02.04.2013 року.
Після цього, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з викраденим з місця події зникли та розпорядились викраденим на власний розсуд, завдавши своїми злочинними діями ОСОБА_7, та ОСОБА_8 матеріальних збитків на загальну суму 330 грн.
Судом було встановлено, що будинок № 12 по вул. Будівельників в м. Кагарлику належить ОСОБА_4 та ОСОБА_6. В липні 2012 року за пропозицією ОСОБА_5, на яку погодилися ОСОБА_4 та ОСОБА_6, у вказаний будинок поселилися ОСОБА_7 та ОСОБА_8, яким не було де жити. Договір оренди житла не укладався, але умовою проживання була сплата коштів за користування електроенергією. Будинок на час вселення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був відключений від газопостачання та електропостачання за борги. На час вселення ОСОБА_8 борг по будинку за електроенергію становив 1646 грн. 42 коп., з яких 17.07.2012 року було сплачено 370 грн., 13.07.2012 року було сплачено 272 грн. 56 коп. При поселенні ОСОБА_8 дали ОСОБА_4 300 грн., які він вніс на рахунок РЕМ та у вересні 2012 року електропостачання будинку було відновлено. Станом на квітень місяць 2013 року сума боргу за спожиту електроенергію по будинку становила 5177 грн. 85 коп..
Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 03.09.2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виправдано обох за ст. 186 ч.2 КК України за відсутністю в їх діянні складу кримінального правопорушення. Обґрунтовуючи вирок , суд зазначив, що в діях ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, так як прямого умислу на безоплатне викрадення чужого майна з корисливих мотивів, а саме з метою збагачення за рахунок цього майна та за попереднім зговором групою осіб у обвинувачених не було, поскільки вони самоправно, в супереч установленому законом порядку, вилучили у потерпілих їх майно. Суд зазначив у вироку, що не вбачає складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, поскільки обвинувачені хоч і в супереч установленому законом порядку, вилучили у потерпілих їх майно на загальну суму 330 грн., але не заподіяли їм значної шкоди, а шкода, яку заподіяли потерпілі обвинуваченому ОСОБА_4 є набагато більшою за шкоду в 330 грн. Не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні спричинення потерпілому ОСОБА_7 тілесних ушкоджень у вигляді невизначеної форми синця в ділянках передньо-внутрішньої і внутрішньої поверхонь лівого колінного суглоба, так як свідок - слідча ОСОБА_1 пояснила в суді, що тілесних ушкоджень на потерпілих не було видно. Потерпіла ОСОБА_8 в поясненнях від 21.05.2013 року пояснила, що бачила, як ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звалили її сина на підлогу та наносили удари кулаками, і тільки потерпілий ОСОБА_7 пояснив, що ОСОБА_4 ударив його ногою по лівому коліну .
В апеляційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України та призначити йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку 3 роки та покласти обов'язки, визначені п.п. 2 ,3 ,4 ст.76 КК України; ОСОБА_5 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України та призначити їй покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнити її від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку 3 роки та покласти обов'язки, визначені п.п. 2, 3, 4 ст.76 КК України. Мотивуючи свої вимоги вказує, що судом невірно встановлено наявність обставин, що мають значення для кримінального провадження. В порушення вимог п.1 ч. З ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку не зазначено підстави для виправдання обвинувачених з зазначенням мотивів, з яких відкинуто докази обвинувачення.
На думку прокурора, в ході досудового розслідування та судового розгляду провадження вину ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України повністю доведено зібраними по провадженню доказами, які досліджено в судовому засіданні. Зокрема прокурор зазначає, що 22.07.2013 року при допиті обвинуваченого ОСОБА_4 встановлено, що ним вину у вчиненні грабежу 02.04.2013 року визнано частково в частині заволодіння майном. З пояснень обвинуваченого вбачається, що між ним та потерпілими виник конфлікт з приводу погашення заборгованості за електроенергію та 02.04.2013 року вранці він звернувся до дільчого інспектора міліції за допомогою, але той не вирішив це питання. Близько 15 год. нього ж дня він, за попередньою домовленістю з обвинуваченою ОСОБА_5, після спільного вживання алкогольних напоїв, приїхали на таксі до домоволодіння, де проживали потерпілі з метою заволодіння їх майном. Показання обвинуваченого підтверджено його співмешканкою ОСОБА_5 та доповнено щодо зіштовхування нею потерпілого ОСОБА_7 з системного блоку, в результаті чого він впав на підлогу в будинку. В ході судового розгляду обвинувачені неодноразово змінювали показання з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Під час допиту у кримінальному провадженні вони систематично порушували поведінку в судовому засіданні та здійснювали тиск на потерпілих. Показання потерпілих про поведінку ОСОБА_8 та ОСОБА_7 від 22.07.213 року повністю підтверджені в судовому засіданні зібраними доказами. Судом не враховано при ухваленні рішення характеризуючі дані на обвинувачених та те, що ОСОБА_4 неодноразово судимий за корисливі злочини проти власності. Крім того, в порушення вимог ст. 343 КПК України секретарем судового засідання не повідомлено про здійснення повного фіксування судового розгляду, а також про умови фіксування судового засідання. Судом в порушення ст.36, п.6 ч.2 ст.374 КПК України, у вироку не зазначено прокурора, що брав участь в розгляді кримінального провадження Калайду Ю.О. Крім того, у резолютивній частиш вироку не зазначено рішення щодо заходів забезпечення кримінальною провадження, щодо процесуальних витрат, строк і порядок набрання вироком законної сили, порядок отримання копій вироку.
Заслухавши суддю доповідача, думку прокурора, яка частково підтримала подану апеляційну скаргу та просить вирок суду скасувати, постановити вирок апеляційним судом, яким визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 355 КК України поскільки дійсно в їх діях відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 186 КК України, однак наявний склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 355 КК України; представника потерпілих адвоката ОСОБА_3, який покладається на розсуд суду; захисника ОСОБА_2 та обвинувачених ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги та вимог прокурора при апеляційному розгляді, вислухавши виступи учасників судового розгляду в судових дебатах та обвинувачених з останнім словом, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Колегія суддів знаходить безпідставним посилання в апеляційній скарзі прокурора на відсутність в мотивувальній частині вироку посилання на підстави виправдання обвинувачених. Так, у вироку суду зазначено, що поскільки в судовому засіданні не доведено вину ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, їх слід виправдати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України - за відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення.
Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі стосовно визнання вини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні 22.07.2013 року, суперечать матеріалам справи. Зокрема, під час допиту в судовому засіданні 22.07.2013 року( саме на цю дату посилається прокурор ), обвинувачені визнали, що вони забрали майно потерпілих, однак своєї вини у вчиненні інкримінованого їм злочину не визнали, пояснивши при цьому, що забрали майно з метою змусити потерпілих сплатити борг за використану електроенергію в сумі 4500 грн..
Доводи прокурора про неврахування судом першої інстанції показів обвинувачених, які їх неодноразово змінювали та характеризуючи даних на їх особи, колегія суддів знаходить безпідставними. Судом в повній мірі досліджені всі надані сторонами кримінального провадження докази в їх сукупності і їм суд дав належну юридичну оцінку. До того ж, колегія суддів зазначає, що позиція обвинувачених під час судового розгляду щодо обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого вони обвинувачувалися, не мінялася. Вони заявляли, що речі потерпілих забрали з метою змусити останніх сплатити борг за спожиту електроенергію під час проживання в будинку ОСОБА_4. Стосовно доводів прокурора про не врахування судом першої інстанції матеріалів, що характеризують особу обвинувачених, то вони, на думку колегії суддів, не можуть бути взяті до уваги, як підстави для скасування вироку суду першої інстанції, поскільки матеріали, що характеризують особи обвинувачених не доводять наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення.
Безпідставними колегія суддів також знаходить посилання в апеляційній скарзі, як на підставу скасування судового рішення, на не зазначення у вироку про рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат, поскільки згідно обвинувального акту та доданого до нього реєстру, заходи забезпечення кримінального провадження досудовим слідством не застосовувались та процесуальні витрати по справі відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги прокурора, як то : не повідомлення секретарем судового засідання про здійснення повного фіксування судового засідання та не зазначення у вироку порядку набрання вироком законної сили та порядку отримання копії вироку, хоч і заслуговують на увагу, однак не можуть бути підставою для скасування вироку суду з постановления вироку апеляційним судом. Статтею 420 КПК України визначений вичерпний перелік підстав для скасування вироку суду першої інстанції з постановлениям вироку апеляційним судом, однак зазначені прокурором підстави у даному переліку відсутні.
Доводи, висловлені прокурором під час апеляційного розгляду про необхідність апеляційним судом скасування виправдувального вироку суду першої інстанції та постановления вироку апеляційним судом з визнанням обвинувачених винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 355 КК України, на думку колегії суддів є не обґрунтованими та безпідставними.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, згідно з вимогами ч. 4 ст. 404 КПК України, не має права розглядати обвинувачення, що не було висунуте в суді першої інстанції. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 стороною обвинувачення не висувалося обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 355 КК України.
Посилання прокурора при апеляційному розгляді на необхідність застосування апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 337 КПК України про можливість та необхідність в даному випадку вийти за межі висунутого обвинувачення та визнати винними ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 355 України та відповідно засудити їх за вказаною нормою закону, колегія суддів знаходить безпідставними та такими, що суперечать діючому законодавству.
Частиною 3 ст. 337 КПК України передбачено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Зазначена вище норма закону може бути застосована судом лише в разі, якщо це покращує становище обвинуваченого. В даному випадку ч. З ст. 337 КПК України не може бути застосована, оскільки вона може бути застосована виключно у випадках, коли це покаращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Прохання прокурора про скасування виправдувального вироку з ухваленням вироку за ч. 2 ст. 355 КК України не є покаращенням становища особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_4 та ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. До такого висновку колегія суддів приходить внаслідок аналізу всіх наданих сторонами кримінального провадження доказів, які були досліджені в суді першої інстанції. З цим також погодилася і прокурор, яка приймала участь у апеляційному розгляді справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції та вимоги прокурора, що приймала участь у розгляді справи в апеляційному суді та вважає за необхідне вирок суду першої інстанції залишити без змін.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів , -
Вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 03.09.2013 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без змін.