Справа № 381/4983/13-ц Головуючий у І інстанції Бутенко В.О.
Провадження № 22-ц/780/7352/13 Доповідач у 2 інстанції Яворський
Категорія 29 20.12.2013
Іменем України
17 грудня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Воробйової НС.,
при секретарі: Бобку О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції, Фастівського управління державного казначейства у Київській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій посадовою особою,-
У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому у відповідності до норм ст. 1174 ЦК України просила стягнути з ВДВС Фастівського МРУЮ на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 57350 грн. та судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що рішенням Фастівського міськрайонного суду від 15 січня 2009 року з неї на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у солідарному порядку стягнуто 93522,90 грн.
Під час вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні, внаслідок неправомірних дій державного виконавця відділу ДВС Фастівського МРУЮ, який при виконанні допустив грубі порушення ЗУ «Про виконавче провадження», які пов'язані з несвоєчасним повідомленням боржника у виконавчому провадженні ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження по виконанню рішення суду та наданні їй відповідної постанови та з винесенням постанови від 16 березня 2010 р. про накладення штрафу у зв'язку з невиконанням вимог державного виконавця, внаслідок чого тривалий час позивачка переносила нервові переживання, моральні страждання та інші негативні наслідки, тому вважає, що їй заподіяно моральну шкоду в розмірі 57250 грн.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник позивачки подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення міськрайонного суду як незаконне і необґрунтоване та ухвалити нове по суті позовних вимог, посилаючись на те, що судом не повно досліджено обставини справи та не надано належної правової оцінки, тому вважає, що норми процесуального та матеріального права порушено, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасуванню рішення суду та ухвалення у справі нового рішення виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції при розгляді вказаної справи встановлено, що рішенням Фастівського міськрайонного суду від 15.01.2009 р. з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у солідарному порядку стягнуто 93522,90 грн.
Постановою державного виконавця відділу ДВС Фастівського МРУЮ від 06.05.2009 р. відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №2-08/09 від 15.01.2009 р. виданого Фастівським міськрайонним судом.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2009 року визнано дії державного виконавця відділу ДВС Фастівського МРУЮ щодо не направлення копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 06 травня 2009 року неправомірними та зобов'язано ВДВС Фастівського МРУЮ повідомити боржника у справі ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі та надати їй відповідну постанову (а.с. 6).
Також судом встановлено, що 16 березня 2010 року начальником ВДВС Фастівського МРУЮ було винесено постанову про притягнення боржника у справі ОСОБА_1 до відповідальності за ухилення від виконання рішення суду у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду від 25.05.2010 р. визнано дії начальника відділу ДВС Фастівського МРУЮ при винесенні постанови про накладення штрафу від 16.03.2010 р. неправомірними та її скасування (а.с.8-9).
Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції послався на відсутність правових підстав відшкодування моральної шкоди в розмірі 57350 грн.
Колегія суддів вважає посилання суду про відсутність правових підстав для вирішення вказаного спору помилковим, виходячи з наступного.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Ст. ст. 1166, 1167 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю ї вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу», державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, у розумінні цієї норми державний виконавець не є окремим суб'єктом, а є представником влади, який здійснює свої повноваження від імені держави в системі органів державної влади - державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Також порядок, встановлений ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», який вказує на те, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, з урахуванням наведеного, а також ст. 1173 ЦК України, ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження» відшкодування шкоди, завданої діями державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.
Тому висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за спричинену моральну шкоду є помилковим, а тому рішення суду про відмову у задоволенні позову з вказаних підстав не може бути залишено без змін.
Разом із тим, оцінюючи заявлені позивачкою позовні вимоги в сукупності із наданими на підтвердження цього доказами, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями ПП ВСУ від 25 травня 2001 р.) обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог про відшкодування моральної шкоди позивачка посилається на неправомірність дій начальника відділу ДВС Фастівського МРУЮ під час виконавчого провадження за рішенням Фастівського міськрайсуду від 15.01.2009 р., що підтверджується ухвалами Фастівського міськрайсуду від 13.11.2009 р. та 25.05.2010 р. (а.с.6, 8-9).
Однак ОСОБА_1, у відповідності до норм ст.60 ЦПК України не надала суду достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що їй було заподіяно моральної шкоди діями відповідача, а тому колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 60, 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції, Фастівського управління державного казначейства у Київській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій посадовою особою відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: М.А.Яворський
судді: Т.Ц.Кашперська
Н.С.Воробйова