ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
в порядку письмового провадження
м. Київ
16 грудня 2013 року № 826/11641/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомДержавної архітектурно-будівельної інспекції України
до Територіальної державної інспекції з питань праці у місті Києві, Державної інспекції України з питань праці
провизнання протиправними дій, скасування Акту №26-06-35/ та протоколу №26-06-35 від 12.07.2013 р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі № 826/11641/13-а за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - позивач, Держархбудінспекція України) до Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві (далі - відповідач 1), Державної інспекції України з питань праці (далі - відповідач 2), в якому позивач з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 27.08.2013 р. та уточнення в судовому засіданні просить:
1. визнати неправомірними усі дії відповідача з проведення позапланової перевірки додержання вимог законодавства про зайнятість та працевлаштування інвалідів у Державній архітектурно-будівельній інспекції України, в тому числі, складення Акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 26-06-35/ та протоколу про адміністративне правопорушення від 12.07.2013 р. №26-06-35/,
2. визнати нечинним доручення Держпраці України, яке було підставою для проведення позапланової перевірки додержання вимог законодавства про зайнятість та працевлаштування інвалідів у Державній архітектурно-будівельній інспекції України,
3. визнати нечинними наказ Територіальної державної інспекції з питань праці у місті Києві від 01.07.2013 р. № 705 та направлення на проведення перевірки від 01.07.2013 р. №779.
В судове засідання 09.12.2013 р. представники сторін прибули.
З урахуванням вимог ст. ст. 41, 122 Кодексу адміністративного судочинства України, за клопотанням представників сторін в судовому засіданні суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Позивач позовні вимоги вмотивовує тим, що Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», на підставі якого було проведено позапланову перевірку позивача, не визначає порядок здійснення державного нагляду (контролю) щодо центральних органів виконавчої влади, а лише щодо суб'єктів господарювання. Крім того, позивач вважає, що були відсутні підстави для проведення позапланової перевірки, а зазначена в направленні на проведення перевірки суб'єкта господарювання від 01.07.2013 р. №779 підстава для здійснення позапланової перевірки позивача - доручення Держпраці України - не відповідає вимогам ч. 1 ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Позивач також звертає увагу на порушення відповідачем законодавства при підписанні направлення на проведення перевірки та не врахування останнім під час складення Акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 26-06-35/1 вжиття Держархбудінспекцією України заходів щодо працевлаштування інвалідів згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Відповідач 1 проти позову заперечує з підстав, викладених в письмових запереченнях від 08.10.2013 р., зазначає, що при проведенні перевірки відповідач 1 діяв в межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством. Звертає увагу суду, що акт перевірки додержання законодавства про працю не є по своїй суті рішенням суб'єкта владних повноважень, так як не містить ніяких норм та приписів управлінського характеру щодо здійснення певних дій або утримання від їх здійснення.
Відповідач 2 також заперечує проти позову та зазначає, що на позивача як на центральний орган виконавчої влади поширюються вимоги ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Як на підставу проведення перевірки вказує звернення Фонду соціального захисту інвалідів від 24.05.2013 р. № 1/6-170/02-01, яким надано перелік центральних органів виконавчої влади, в яких наявні порушення законодавства про працевлаштування інвалідів.
Дослідивши наявні матеріали справи, суд встановив, що на підставі доручення Держпраці України від 19.09.2013 р. № 32-04/01-22/01-1168 щодо проведення перевірки додержання вимог законодавства про зайнятість та працевлаштування інвалідів в органах виконавчої влади, на підприємствах, установах та організаціях, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, Наказу від 01.07.2013 р. № 705 відповідачем 1 підготовлено Направлення на проведення перевірки від 01.07.2013 р. № 779 на предмет додержання вимог законодавства з питань праці у Держархбудінспекції України. Питання, що підлягають контролю, в направленні визначено наступні: додержання вимог законодавства про зайнятість та працевлаштування інвалідів в органах виконавчої влади.
За результатами перевірки відповідачем 1 складено Акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 26-06-35/ та протоколу про адміністративне правопорушення від 12.07.2013 р. №26-06-35/706, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Зазначено, що для перевірки не надано наказів про прийом на роботу та інших підтверджуючих документів щодо роботи осіб зі статусом (інвалідів) у Держархбудінспекції України протягом 2012 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про задоволення позову частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Закону України від 21 березня 1991 року N 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця (ч. 1).
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2).
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (ч. 3).
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним (ч. 5).
Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 7).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування (ч. 8).
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів (ч. 9).
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку (ч. 10).
При розгляді справи судом встановлено, що позивач зареєстрований як роботодавець у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів згідно Довідки від 13.04.2012 р. № 391/8589, подавав 15 лютого 2013 р. Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 р.
Таким чином, суд вважає помилковими твердження позивача, що на нього не розповсюджуються вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо працевлаштування інвалідів.
Щодо підстав та проведення перевірки суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст.259 КЗпП України нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.
Указом Президента України від 06.04.2011 № 386/2011 затверджено Положення про Державну інспекцію України з питань праці (далі-Положення).
Згідно п.1 Положення Державна інспекція України з питань праці входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Держпраці України відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд та контроль за дотриманням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі громадськими організаціями інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, законодавства про зайнятість та працевлаштування інвалідів у частині:
реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів;
подання звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів;
виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів (підпункт 4 п. 4).
Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (п.7 Положення).
Згідно п. 2, 3 Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Мінсоцполітики України від 02.07.2012 № 390, право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.
Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
В силу статті 2 Закону України від 5 квітня 2007 року N 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно із ч. 3 статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
Підставами для здійснення позапланових заходів відповідно до ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» є:
подання суб'єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;
виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов'язкової звітності, поданих суб'єктом господарювання;
перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю);
звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення;
неподання у встановлений термін суб'єктом господарювання документів обов'язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів;
настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов'язано з діяльністю суб'єкта господарювання.
Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).
При цьому, відповідно до ч. 2, 3 ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного документа.
Таким чином, саме таким нормативно-правовим актом, як закон, або міжнародним договором України має визначатись підстава проведення позапланового заходу.
Однак, відповідачем 2 всупереч ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено підставу для проведення перевірки у Направленні на проведення перевірки органу виконавчої влади від 01.07.2013 р. № 779 - доручення Держпраці України.
Також суд не погоджується з твердженням відповідачів, що звернення заступника директора Фонду соціального захисту інвалідів від 24.05.2013 р. слід вважати як визначену законом підставу, а саме як звернення юридичної особи про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства. Адже в направленні на проведення перевірки чітко вказано саме доручення вищестоящого органу.
Крім того, щодо визначення результатів перевірки та встановлення порушення позивачем ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, колегія суддів звертає увагу, що згідно статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань (ч. 2 ст. 181).
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Так, постановою Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2013 р. по справі № 757/16701/13-п за результатами розгляду Протоколу від 12.07.2013 р. №26-06-35/706-258, складеного головним державним інспектором праці Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві Сажієнком Віталієм Валерійовичем стосовно вчинення адміністративного правопорушення головою Державної архітектурно-будівельної інспекції України ОСОБА_2 за статтею 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження по справі закрито за відсутності події та складу адміністративного правопорушення. В мотивувальній частині постанови, яка набрала законної сили, встановлено, що в матеріалах справи відсутні дані щодо дій ОСОБА_2, спрямованих на неприйняття на роботу інвалідів.
Отже, при вчиненні дій щодо призначення позапланової перевірки Держархбудінспекції України відповідач 1 діяв протиправно, а тому позовні вимоги про визнання неправомірними усіх дій головного державного інспектора праці Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві Сажієнка Віталія Валерійовича з проведення позапланової перевірки додержання вимог законодавства про зайнятість та працевлаштування інвалідів у Державній архітектурно-будівельній інспекції України, в тому числі, складення Акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 26-06-35/ та протоколу про адміністративне правопорушення від 12.07.2013 р., підлягають задоволенню в частині визнання протиправними дій Територіальної державної інспекції з питань праці у місті Києві щодо призначення позапланової перевірки позивача на предмет додержання вимог законодавства про зайнятість та працевлаштування інвалідів в органах виконавчої влади та встановлення порушення позивачем ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими в цій частині та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання нечинними доручення Держпраці України, яке було підставою для проведення позапланової перевірки додержання вимог законодавства про зайнятість та працевлаштування інвалідів у Державній архітектурно-будівельній інспекції України, наказу Територіальної державної інспекції з питань праці у місті Києві від 01.07.2013 р. № 705 та направлення на проведення перевірки від 01.07.2013 р. №779, суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні.
Так, дорученням Держпраці України від 19.06.2013 р. № 32-04/01-22/01-1168 начальнику територіальної державної інспекції з питань праці в місті Києві доручено провести в межах повноважень перевірки додержання вимог законодавства про зайнятість та працевлаштування інвалідів в органах виконавчої влади, на підприємствах, установах та організаціях, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком 1. Зокрема, у п. 45 додатку 1 визначено Державну архітектурно-будівельну інспекцію України.
Наказом начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у місті Києві від 01.07.2013 р. № 705 направлено головного державного інспектора праці на проведення перевірки додержання законодавства про працю у Державній архітектурно-будівельній інспекції України.
Направлення на проведення перевірки органу виконавчої влади від 01.07.2013 р. № 779 оформлено на підставі наказу від 01.07.2013 р.
Юрисдикція адміністративних судів відповідно до п. 1 ч. 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Кодекс адміністративного судочинства України не містить визначення термінів нормативно-правовий акт та правовий акт індивідуальної дії. В теорії права нормативно-правовий акт - це виданий суб'єктом владних повноважень документ, який встановлює, змінює чи припиняє дію обов'язкових правил поведінки, обмежених в часі, просторі та за колом осіб, та призначений для неодноразового застосування. Правовий акт індивідуальної дії - виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту/актів/ щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта /суб'єктів/, якому він адресований.
Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта /суб'єктів/, дотримання якої забезпечується правовими механізмами.
Таким чином, доручення Держпраці України від 19.06.2013 р. № 32-04/01-22/01-1168, Наказ начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у місті Києві від 01.07.2013 р. № 705 та направлення на проведення перевірки органу виконавчої влади від 01.07.2013 р. № 779 не мають юридичного характеру для позивача, оскільки безпосередньо не стосуються прав і обов'язків позивача, не містять обов'язкових для нього приписів, а відтак не є правовими актами індивідуальної дії та не можуть бути оскаржені до адміністративного суду. Ці акти не породжують, не змінюють або не припиняють прав та обов'язків позивача у сфері публічно-правових відносин.
В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені Відповідачем саме в спірних публічно-правових відносинах.
Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог про визнання нечинними доручення Держпраці України, яке було підставою для проведення позапланової перевірки додержання вимог законодавства про зайнятість та працевлаштування інвалідів у Державній архітектурно-будівельній інспекції України, наказу Територіальної державної інспекції з питань праці у місті Києві від 01.07.2013 р. № 705 та направлення на проведення перевірки від 01.07.2013 р. №779.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, доводи викладені в адміністративному позові в обґрунтування позовних вимог є такими, що відповідають обставинам справи та обґрунтовані положеннями чинного законодавства частково.
Керуючись статтями 2, 69-71, 94, 158, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Територіальної державної інспекції з питань праці у місті Києві щодо призначення позапланової перевірки Державної архітектурно-будівельною інспекції України на предмет додержання вимог законодавства про зайнятість та працевлаштування інвалідів в органах виконавчої влади та встановлення невиконання Державною архітектурно-будівельною інспекцією України порушення ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України. Постанова відповідно до частини першої ст. 254 КАС України набирає законної сили.
Головуючий суддя Л.О.Маруліна
Судді О.В. Пісоцька
Т.І. Шейко