Справа: № 2318/34/12 (2-а/2318/55/12) Головуючий у 1-й інстанції: Прокулевич В.С.
Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
Іменем України
07 листопада 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,
при секретарі: Бойку А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уманської міської ради Черкаської області, Міськрайонного управління держкомзему в м. Умані та Уманського району Черкаської області, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту, договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку, -
У січні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з адміністративним позовом до Уманської міської ради Черкаської області, Міськрайонного управління держкомзему в м. Умані та Уманського району Черкаської області, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту, договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку. Свої вимоги обгрунтовує тим, що ОСОБА_4 неправомірно зареєструвала за собою право власності на всю земельну ділянку, що була надана в користування для обслуговування будинку, в той час як вона вже не була власницею даного будинку, його частина перебувала у власності інших осіб.
Постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09 жовтня 2012 року задоволено вказаний позов. Скасувано рішення Уманської міської ради Черкаської області № 3.17-50/5 від 22 вересня 2009 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 582 кв.м., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1. Визнано неправомірними дії посадових осіб Міськрайонного управління держкомзему в м. Умані та Уманському районі Черкаської області, щодо оформлення права власності на земельну ділянку площею 0,0582 га на ім'я ОСОБА_4. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0582 га серії ЯИ № 991871 з призначення «Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» по АДРЕСА_1, виданий 11 грудня 2009 року Міськрайонним управлінням держкомзему в м. Умані та Уманському районі на ім'я ОСОБА_4. Скасувано державну реєстрацію права власності за громадянкою ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0582 га з призначення «Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» по АДРЕСА_1. Визнано неправомірними дії приватного нотаріуса Уманського міського округу Черкаської області ОСОБА_5 щодо посвідчення 13 липня 2011 року договору дарування земельної ділянки площею 0,0582 га ОСОБА_4 ОСОБА_2 (державний акт виданий 11 грудня 2009 року серії ЯИ № 991871 з призначення «Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» по АДРЕСА_1). Скасовано договір дарування ОСОБА_4 ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0582 га (державний акт серії ЯИ № 991871 з призначення «Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» по АДРЕСА_1, виданий 11 грудня 2009 року) посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського округу Черкаської області ОСОБА_5 13 липня 2011 року та зареєстрований за № 1266.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та залишити даний позов без розгляду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 4 ст. 198, ч. 1 ст. 203 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.
Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції було встановлено наступне.
Мати позивача ОСОБА_4, будучи єдиним власником будинку АДРЕСА_1, звернулася з письмовою заявою до Уманської міської ради Черкаської області з проханням безоплатно передати їй у приватну власність земельну ділянку площею 582 кв.м. для обслуговування згаданого вище будинку та господарських споруд.
Вказана заява відповідачки була розглянута і у відповідності з рішенням Уманської міської ради Черкаської області № 3.17-50/5 від 22 вересня 2009 року їй було надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки площею 582 кв.м. для обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1.
В подальшому відповідачка ОСОБА_4 згідно договору дарування частини будинку серії ВМК № 987502 від 21 жовтня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі № 2314, подарувала 83/250 частини будинку АДРЕСА_1 позивачу ОСОБА_3.
Право власності на згадану частину будинку ним було зареєстровано 25.10.2009 року в Уманському відділку ЧООБТІ.
На час придбання частини згаданого будинку у власність, земельна ділянка для його обслуговування була не приватизована і знаходилася в державній власності.
На підставі рішення Уманської міської ради № 3.17-50/5 від 22 вересня 2009 року, 11 грудня 2009 року міськрайонне управління держкомзему в м. Умань та Уманському районі Черкаської області виготовило та провело реєстрацію державного акту серії ЯИ № 991871 на земельну ділянку площею 0,0582 га, з призначенням «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд» по АДРЕСА_1 за громадянкою ОСОБА_4, яка на цей час власником всього будинку вже не була.
В подальшому відповідачка ОСОБА_4 відчужила всю земельну ділянку, на яку вона отримала право власності, громадянину ОСОБА_2, за договором дарування земельної ділянки №1264 від 13.07.2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Уманського міського округу ОСОБА_5, за яким земельна ділянка площею 0,0582 га з призначенням «Для будівництві та обслуговування жилого будинку, господарський будівель та споруд» по АДРЕСА_1.
Вважаючи зазначені вище дії відповідачів такими, що порушують його право на отримання у власність земельної ділянки для обслуговування належного йому об'єкту нерухомості, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є обгрунтованими.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необгрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або руду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Частиною 4 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Відповідно до ст.ст. 386, 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні можливості захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 153 Земельного кодексу України передбачено, що власник не може бути позбавлений права на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими Зконами України.
Згідно зі ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, а також спори щодо межування.
Згідно ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Крім того, згідно ст. 378 Цивільного кодексу України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Фактично позивач звернувся до суду 14.12.2011 року, тобто із значним пропуском строку позовної давності.
Суд першої інстанці не звернув увагу на твердження відповідача ОСОБА_2 та визнання ОСОБА_3 факту того, що позивач особисто допомагав своїй мамі, відповідачу по справі ОСОБА_4, в 2009 році вчиняти дії щодо приватизації спірної земельної ділянки, вказані дії він вчиняв до того, як вона подарувала йому 83/250 частини будинку.
Дана обставина не заперечувалась сторонами, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України є такою, що встановлена і підстав для сумніву не викликає, а тому доказуванню не підлягає.
Крім цього, відповідно до пояснень приватного нотаріуса Уманського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в п. 13 Договору Дарування позивачу ОСОБА_3 вона роз'яснила про необхідність звернення до місцевої ради для врегулювання земельних відносин та визначення правового статусу земельної ділянки відповідно до вимог ст.ст. 116, 120, 122, 123, 124 ЗК України, ст. 377 ЦК України (друга сторінка договору дарування частини житлового будинку серії ВМК № 987502 від 21 жовтня 2009 року).
Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач, розуміючи всі ці обставини, ставши співвласником будинку АДРЕСА_1 та маючи всі можливості для внесення відомостей про себе як нового співвласника та подання заяви про участь у приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1, вказаних дій не вчинив, виразивши таким чином свою волю щодо небажання участі у приватизації земельної ділянки.
На думку колегії суддів ОСОБА_3 повинен був знати про приватизацію земельної ділянки по АДРЕСА_1 і в той момент, коли мати йому подарувала частину будинку згідно договору дарування від 21 жовтня 2009 року, оскільки такі правочини вимагають державної реєстрації в силу вимогу закону.
Більше того, позивач ОСОБА_3, здійснивши на другому поверсі самочинну добудову в подарованій йому частині будинковолодіння по АДРЕСА_1, знаючи, що вчиняє таке не на своїй, а на чужій земельній ділянці, звернувся до суду з відповідним позовом.
Судовим рішенням від 30 вересня 2010 року в справі № 2-2316-2010 р. за позивачем ОСОБА_3 визнано право власності на самочинну забудову: мансарда 9,3 х 9,9 кв.м., що складається із вітальні - 27,5 кв.м., кімнати - 19,3 кв.м., кімнати - 18,9 кв.м., ванної кімнати - 5,2 кв.м. із облаштованим окремим входом.
Відомості про те, що самочинна забудова знаходиться на чужій земельній ділянці зазначені ОСОБА_3 у позовній заяві, ним же додано копію державного акта про право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_4 Серії ЯИ № 991871, виданого згідно Рішення Уманської міської ради № 3.17-50/5 від 22.09.2009 року.
Дана позовна заява та рішення Уманського міськрайонного суду від 30 вересня 2010 року міститься в матеріалах справи.
В силу ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, що встановлені судовим рішенням не доказуються при розгляді інших справ.
При цьому колегія суддів зауважує, що позивач не ставить питання про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та не вказує про порушення його права.
Отже, суд першої інстанції безпідставно не надав оцінки вказаним обставинам та не прийняв до уваги докази, що їх підтверджують.
Також з матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що позивачем заявлено позов про скасування акту на право власності на земельну ділянку та рішень суб'єктів владних повноважень, на підставі яких він був виданий, а саме: скасування державної реєстрації права власності на дану земельну ділянку та договору дарування спірної земельної ділянки, визнання неправомірними дії приватного нотаріуса щодо посвідчення договору дарування земельної ділянки.
Колегія суддів зазначає, що вказані вимоги позову фактично носять приватноправовий характер, тобто існує спір про право, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що виключає розгляд даної справи в порядку адміністративного судочинства з огляду на наступне.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з нормами чинного законодавства України та принципів здійснення судочинства ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції не враховано те, що даний спір в цій частині не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, оскільки стосується права власності на земельну ділянку фізичних осіб, між якими існує конфлікт.
Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин і з огляду на положення ст. 15 ЦПК України та ст. 17 КАС України не перевірив в порядку якого судочинства підлягає розгляду дана справа.
Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскільки судом першої інстанції під час розгляду даної справи було порушено вказані норми законодавства України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином згідно ч. 1 ст. 203 КАС України постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених ч. 1 ст. 157 цього Кодексу.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині вимог про скасування акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та договору дарування спірної земельної ділянки, визнання неправомірними дій приватного нотаріуса щодо посвідчення договору дарування земельної ділянки підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
В іншій частині колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову.
За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню частково.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду - скасуванню.
Керуючись ст. ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 203, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09 жовтня 2012 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Уманської міської ради Черкаської області, Міськрайонного управління держкомзему в м. Умані та Уманського району Черкаської області, ОСОБА_4, ОСОБА_2 в частині вимог про скасування рішення Уманської міської ради Черкаської області, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання дій посадових осіб Міськрайонного управління держкомзему в м. Умані та Уманського району Черкаської області - відмовити.
Провадження в частині позовних вимог щодо скасування договору дарування земельної ділянки, скасування реєстрації права власності та визнання неправомірними дій приватного нотаріуса - закрити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Т.М. Грищенко
В.Е. Мацедонська
Головуючий суддя Мельничук В.П.
Судді: Грищенко Т.М.
Мацедонська В.Е.