ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/20775/13 10.12.13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спар-Центр»
про стягнення 83 355,48 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: Хіральдо Рамірес Михайло Максимо Вальтерович за довіреністю № 22-А
від 04.10.2013 р.;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спар-Центр» (далі - відповідач) про стягнення 84 331, 66 грн., з яких: 77 385,41 грн. основного боргу за Договором поставки № 97 від 27.08.2009 р., 5 940, 26 грн. пені та 1 005,99 грн. інфляційних втрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2013 р. порушено провадження у справі № 910/20775/13, розгляд справи призначено на 19.11.2013 р.
19.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі, а також детальний розрахунок пені та інфляційних втрат, відповідно до якого пеня складає 5 970,07 грн., інфляційні втрати 0,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2013 р. розгляд справи було відкладено на 10.12.2013 р.
10.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про відкладення розгляду справи і продовження строку розгляд спору.
У судовому засіданні 10.12.2013 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.
Представник відповідача в судове засідання 10.12.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, судом залишено без задоволення подане через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Так, слід зазначити про те, що як на тому наголошено в п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 10.12.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
27.08.2009р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 97 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором поставляти окремими партіями та передавати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язався приймати товар та оплачувати його на встановлених договором умовах.
Згідно з п. 7.1. Договору оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника через 30 днів з моменту приймання-передачі товару та підписання накладної про прийняття товару, якщо інше не передбачено Договором.
Відповідно до п. 7.2. Договору, якщо день сплати платежів співпадає з вихідним, святковим або неробочим днем, то оплата здійснюється наступного банківського дня.
Договір вступає в дію з дати його підписання і діє до 31.12.2009 р., а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань до повного виконання.
Строк дії договору автоматично продовжується на наступний календарний рік на аналогічних умовах, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про розірвання договору до закінчення його дії (п.п.10.1, 10.2).
Оскільки сторонами до 01.12.2009 р. та 01.12.2010 р. не було заявлено про свій намір розірвати договір, строк дії останнього, у відповідності до п. 10.2 Договору, було автоматично продовжено на наступні 2010, 2011 календарні роки.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору, протягом липня-грудня 2011 року останній поставив, а відповідач прийняв товар за наступними видатковими накладними: №39395 від 26.07.2011р. на суму 848,04 грн., №39397 від 26.07.2011р. на суму 1 121,52 грн., №40667 від 30.07.2011р. на суму 1 767,96 грн., №40668 від 30.07.2011р. на суму 1 031,64 грн., №40669 від 30.07.2011р. на суму 740,64 грн., №41323 від 02.08.2011р. на суму 689,22 грн., №41340 від 02.08.2011р. на суму 362,88 грн., №41343 від 02.08.2011р. на суму 282,00 грн., №41346 від 02.08.2011р. на суму 424,44 грн., №41866 від 04.08.2011р. на суму 544,20 грн., №41885 від 04.08.2011р. на суму 289,20 грн., №41886 від 04.08.2011р. на суму 128,64 грн., №41887 від 04.08.2011р. на суму 527,88 грн., №42228 від 06.08.2011р. на суму 317,40 грн., №42231 від 06.08.2011р. на суму 498,00 грн., №42232 від 06.08.2011р. на суму 892,08 грн., №42442 від 06.08.2011р. на суму 226,20 грн., №42443 від 06.08.2011р. на суму 475,56 грн., №42867 від 09.08.2011р. на суму 665,04 грн., №42869 від 09.08.2011р. на суму 518,52 грн., №43304 від 11.08.2011р. на суму 507,84 грн., №43305 від 11.08.2011р. на суму 1 415,22 грн., №43453 від 11.08.2011р. на суму 1 058,28 грн., №43454 від 11.08.2011р. на суму 707,88 грн., №43455 від 11.08.2011р. на суму 605,04 грн., №43809 від 13.08.2011р. на суму 491,28 грн., №43810 від 13.08.2011р. на суму 240,00 грн., №43811 від 13.08.2011р. на суму 181,44 грн., №44455 від 16.08.2011р. на суму 2 087,88 грн., №44457 від 16.08.2011р. на суму 289,20 грн., №44458 від 16.08.2011р. на суму 1 414,98 грн., №44476 від 16.08.2011р. на суму 457,08 грн., №45105 від 18.08.2011р. на суму 988,68 грн., №45106 від 18.08.2011р. на суму 817,44 грн., №45107 від 18.08.2011р. на суму 289,20 грн., №45108 від 18.08.2011р. на суму 356,40 грн., №45481 від 20.08.2011р. на суму 1 332,72 грн., №45482 від 20.08.2011р. на суму 517,80 грн., №45483 від 20.08.2011р. на суму 289,20 грн., №45484 від 20.08.2011р. на суму 517,44 грн., №46065 від 23.08.2011р. на суму 790,44 грн., №46068 від 23.08.2011р. на суму 517,20 грн., №46070 від 23.08.2011р. на суму 673,15 грн., №46091 від 23.08.2011р. на суму 592,50 грн., №47142 від 27.08.2011р. на суму 1 055,16 грн., №47143 від 27.08.2011р. на суму 289,20 грн., №47144 від 27.08.2011р. на суму 651,12 грн., №47145 від 27.08.2011р. на суму 1 342,80 грн., №47638 від 30.08.2011р. на суму 1 381,32 грн., №47639 від 30.08.2011р. на суму 687,60 грн., №47640 від 30.08.2011р. на суму 755,28 грн., №48230 від 01.09.2011р. на суму 449,88 грн., №48230 від 01.09.2011р. на суму 449,88 грн., №48231 від 01.09.2011р. на суму 289,20 грн., №48232 від 01.09.2011р. на суму 292,08 грн., №48814 від 05.09.2011р. на суму 3 341,22 грн., №48816 від 05.09.2011р. на суму 289,20 грн., №48817 від 05.09.2011р. на суму 1 705,86 грн., №48819 від 05.09.2011р. на суму 235,20 грн., №48821 від 05.09.2011р. на суму 370,08 грн., №48822 від 05.09.2011р. на суму 226,20 грн., №46412 від 07.09.2011р. на суму 207,36 грн., №48254 від 07.09.2011р. на суму 180,48 грн., №48970 від 07.09.2011р. на суму 262,44 грн., №48977 від 07.09.2011р. на суму 151,20 грн., №49285 від 07.09.2011р. на суму 151,20 грн., №49793 від 08.09.2011р. на суму 580,80 грн., №49796 від 08.09.2011р. на суму 235,20 грн., №49800 від 08.09.2011р. на суму 281,40 грн., №49801 від 08.09.2011р. на суму 235,20 грн., №49802 від 08.09.2011р. на суму 1 018,08 грн., №49806 від 08.09.2011р. на суму 289,20 грн., №50156 від 10.09.2011р. на суму 440,40 грн., №50157 від 10.09.2011р. на суму 289,20 грн., №50735 від 14.09.2011р. на суму 495,60 грн., №50736 від 14.09.2011р. на суму 203,04 грн., №50737 від 14.09.2011р. на суму 1 100,40 грн., №51485 від 17.09.2011р. на суму 240,00 грн., №51486 від 17.09.2011р. на суму 248,88 грн., №51487 від 17.09.2011р. на суму 266,88 грн., №52560 від 22.09.2011р. на суму 478,80 грн., №52561 від 22.09.2011р. на суму 709,08 грн., №52564 від 22.09.2011р. на суму 524,40 грн., №52566 від 22.09.2011р. на суму 271,20 грн., №55103 від 06.10.2011р. на суму 971,28 грн., №55104 від 06.10.2011р. на суму 524,40 грн., №55105 від 06.10.2011р. на суму 914,28 грн., №56350 від 13.10.2011р. на суму 2 223,25 грн., №56365 від 13.10.2011р. на суму 320,40 грн., №56367 від 13.10.2011р. на суму 3 891,17 грн., №56382 від 13.10.2011р. на суму 582,00 грн., №56389 від 13.10.2011р. на суму 1 595,82 грн., №56390 від 13.10.2011р. на суму 261,60 грн., №57695 від 20.10.2011р. на суму 1 330,56 грн., №57699 від 20.10.2011р. на суму 210,60 грн., №59990 від 03.11.2011р. на суму 937,71 грн., №59991 від 03.11.2011р. на суму 633,06 грн., №59992 від 03.11.2011р. на суму 571,69 грн., №61274 від 10.11.2011р. на суму 452,52 грн., №62438 від 17.11.2011р. на суму 604,80 грн., №62702 від 18.11.2011р. на суму 537,30 грн., №64658 від 01.12.2011р. на суму 3 078,00 грн., №64659 від 01.12.2011р. на суму 1 730,88 грн., №64660 від 01.12.2011р. на суму 350,28 грн., №65727 від 08.12.2011р. на суму 1 005,30 грн., №65728 від 08.12.2011р. на суму 1 066,32 грн., №67013 від 15.12.2011р. на суму 1 226,52 грн.
Крім того, на підтвердження факту здійснення поставки товару за договором, позивачем надано суду копії відповідних податкових накладних.
Згідно з поясненнями позивача, товар загальною вартістю 831,62 грн. відповідачем було повернуто, у зв'язку з чим борг з оплати поставленого товару складає 77 385,41 грн.
Здійснивши обрахунок вартості поставленого позивачем товару за спірними накладними, судом встановлено, що арифметично вірний розмір здійсненої позивачем поставки товару з 26.07.2011 р. по 15.12.2011 р. становить 78 574,81 грн., а сума вартості повернутого відповідачем товару, у відповідності до наданого суду розрахунку позовних вимог, становить 823,62 грн. Таким чином, арифметично вірний розмір заборгованості відповідача за договором становить 77 751,19 грн., а не 77 385,41 грн. як помилково вважає позивач.
Разом з тим, оскільки суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог, суд при вирішенні даного спору, зважаючи на відсутність відповідного клопотання позивача, розглядає позовні вимоги в частині основного боргу відповідача перед позивачем саме у розмірі 77 385,41 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.
Сторони передбачили, що оплата за товар здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника через 30 днів з моменту приймання-передачі товару та підписання накладної про прийняття товару, якщо інше не передбачено Договором.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, борг в сумі 77 385,41 грн. має бути стягнутий з нього в судовому порядку.
Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 5 940, 26 грн. пені та 1 005,99 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.
Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Слід звернути увагу на те, що неустойка є різновидом забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань.
Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
В даному випадку, як слідує зі змісту укладеного між сторонами Договору, він не містить приписів про встановлення відповідальності відповідача за порушення взятих ним на себе грошових зобов'язань у формі пені.
У свою чергу, норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не встановлюють пені, яка має застосовуватись у випадку порушення грошових зобов'язань, а лише обмежує її розмір, який сторони визначають при укладенні Договору.
Таким чином, оскільки між сторонами не було узгоджено можливості застосування пені до спірних правовідносин, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Позивачем нараховано відповідачу 1 005,99 грн. інфляційних втрат, розрахунок яких є невірним, оскільки він не враховує індексів інфляції, які становлять менше 100 (періоди дефляції).
Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Згідно з розрахунком інфляційних втрат протягом обраного позивачем періодів нарахувань сукупний індекс інфляції за такі періоди складає менше від 100, у зв'язку з чим інфляційні втрати становлять від'ємне значення, а отже вони не підлягають стягненню.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спар-Центр» (01004, місто Київ, вул. Рогнідинська, 4А, код ЄДРПОУ 36148976) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь» (03179, місто Київ, проспект Перемоги, 148/1, код ЄДРПОУ 32106398) 77 385 (сімдесят сім тисяч триста вісімдесят п'ять) грн. 41 коп. основного боргу та 1 597 (одну тисячу п'ятсот дев'яносто сім) грн. 27 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 16.12.2013 р.
Суддя В.С. Ломака