79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"16" грудня 2013 р. Справа № 907/600/13
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Якімець Г.Г.,
суддів: Кордюк Г.Т.,
Кравчук Н.М.,
при секретарі Олійник І.О.,
за участю представників:
від позивача - Кобко О.Л.
від відповідача (Батівської селищної ради) - Корінь А.В.
від відповідача (ФОП ОСОБА_5) - ОСОБА_5
від третьої особи - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень", вих.№283 від 05.08.2013 року
на рішення господарського суду Закарпатської області від 25.07.2013 року (підписане 29.07.2013 року), суддя Ващиліна Н.М.
у справі № 907/600/13
за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень", м. Ужгород
до відповідача Батівська селищна рада, смт. Батьово Закарпатської області
до відповідача Фізична особа - підприємець ОСОБА_5, с. Свобода Закарпатської області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міськрайонне Управління Держкомзему у м. Берегове та Берегівському районі Закарпатської області, м. Берегове
про визнання незаконним рішення Батівської селищної ради від 09.04.2010 року №470 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення" та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 25.07.2013 року по справі № 907/600/13 відмовлено в позові ДТГО "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" про визнання незаконним рішення Батівської селищної ради від 09.04.2010 року № 470 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення" та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
Суд у рішенні посилаючись на положення ст.ст.19, 68, 84, 116, 125, 126 Земельного кодексу України, ст.23 Закону України «Про транспорт», вказуючи на те, що суду не подано доказів надання у визначеному законодавством порядку спірної земельної ділянки позивачу чи іншим підприємствам залізничного транспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єкта транспорту, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДТГО "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 25.07.2013 року по справі № 907/600/13, прийняти нове рішення, яким позов задоволити, вказуючи на порушення судом норм матеріального права. Зокрема, скаржник вказує на те, що судом першої інстанції не взято до уваги план полоси відводу лінії Лавочне-Батєво-Чоп Львівської залізниці від 1984 року та план землекористування від 1989 року. Крім того, апелянт посилається на те, що судом безпідставно при прийнятті рішення не враховано законодавство СРСР, яке існувало при облаштуванні залізничного полотна та смуги відведення по ст. Батьово і яким обґрунтовувалася приналежність спірної земельної ділянки до земель залізниці.
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 року склад судової колегії змінено.
Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала, просила скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 25.07.2013 року та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги.
Представник Батівської селищної ради та фізична особа - підприємець ОСОБА_5 в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, з підстав, наведених у запереченні на апеляційну скаргу (вих.№274 від 30.08.2013 року) та відзиві на апеляційну скаргу (від 04.09.2013 року), оскаржуване рішення залишити без змін, вказуючи на безпідставність доводів апелянта.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. Від третьої особи надійшов лист (факсограма) за вих.№5440 від 22.11.2013 року, в якому останній просить про розгляд справи, призначеної на 16.12.2013 року, без участі свого представника.
Від Головного управління Держземагенства у Закарпатській області 27.09.2013 року надійшов лист (факсограма) від 24.09.2013 року за вих.№ №43, в якому останнє інформує, що державний акт на право постійного користування позивачем землею на території Батівської селищної ради відсутній та вказує, що проти позову заперечує.
Оскільки явка представника третьої особи не визнавалась обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням двадцятої сесії п'ятого скликання Батівської селищної ради від 09.04.2010 року за №470 надано дозвіл фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 на викуп земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,01 га, на якій знаходиться будівля магазину „ІНФОРМАЦІЯ_1" для ведення підприємницької діяльності, яка розташована на території селищної ради за адресою: АДРЕСА_1.
Право власності фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,0099 га в АДРЕСА_1 посвідчено державним актом на право власності серії ЯЛ №073992, виданим міжрайонним управлінням Держкомзему у м. Берегове та Берегівському районі Закарпатської області на підставі договору купівлі-продажу №01-206 від 13.07.10. Вказаний державний акт зареєстровано за №212040001000031 20.01.11.
Позивач посилаючись на те, що вказана земельна ділянка знаходиться в смузі відведення залізниці по відокремленому підрозділу „Ужгородська дирекція залізничних перевезень", тобто відноситься до земель залізничного транспорту, та що, останнє є належним землекористувачем земельної ділянки, посилаючись на копії плану полоси відводу лінії Лавочне-Батєво-Чоп Львівської залізниці від 1984 року та плану землекористування від 1989 року, просить визнати незаконним зазначене вище рішення селищної ради та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку.
Пунктом 12 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до статті 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонногоколійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Статтею 65 Земельного кодексу України передбачено, що землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям .
Частиною 2 статті 4 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996 визначення територіальних меж залізниць здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).
У відповідності до ст. 126 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття спірного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання.
Як уже зазначено вище, згідно ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Однак, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи станом на момент прийняття спірного рішення та на даний час у позивача відсутнє зареєстроване у встановленому законом порядку право користування спірною земельною ділянкою - відсутній державний акт на право постійного користування земельною ділянкою із зазначенням меж земельної ділянки, що останнім не заперечується.
Щодо посилання скаржника (позивача) на план полоси відводу лінії Лавочне-Батєво-Чоп Львівської залізниці від 1984 року та план землекористування від 1989 року, судом апеляційної інстанції відзначено, що такі плани не є належними доказоми, що підтверджують його право користування спірною земельною ділянкою.
З огляду на наведене, встановивши відсутність у позивача права на спірну земельну ділянку, відсутнє порушення оспорюваним рішенням селищної ради прав або інтересів позивача у справі, а відтак судом правомірно відмовлено в позові щодо визнання незаконним спірного рішення.
Оскільки позовна вимога про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку є похідною від вимоги про визнання незаконним рішення Батівської селищної ради від 09.04.2010 року за № 470, висновок суду про відмову у цій частині позову є правомірним.
За таких обставин, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.
Доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.
Судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду, в порядку ст.49 ГПК України покладається на скаржника.
Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст.101,103,105 ГПК України, суд,
постановив:
Рішення господарського суду Закарпатської області від 25.07.2013 року по справі №907/600/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі Відокремленого підрозділу "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.
Судді: Кордюк Г.Т.
Кравчук Н.М.