17.12.2013 року Справа № 904/7064/13
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. - доповідач
суддів: Білецької Л.М., Тищик І.В.
при секретарі судового засідання: Гаврилову О.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Хрідочкіна А.А., представник за довіреністю б/н від 02.09.2013 р.
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорбуд» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2013 р. у справі № 904/7064/13 (суддя Мартинюк С.В.)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрохімбуд», м. Дніпродзержинськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорбуд», м. Дніпропетровськ
про стягнення заборгованості, -
06 листопада 2013 року рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/7064/13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрохімбуд» задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 57 000,00 грн. основного боргу, 11 084,59 грн. пені, 5 836,50 грн. штрафу, 15 174,90 грн. відсотків річних та 1 809,22 грн. витрат по сплаті судового збору.
В частині стягнення 1 365,00 грн. основного боргу провадження у справі припинено.
Непогоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Апеляційна скарга мотивована незгодою відповідача з рішенням господарського суду Дніпропетровської області через порушення останнім норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції у своєму рішенні посилаючись на те, що за своєю правовою природою 24% річних не є штрафними санкціями, а лише визначений сторонами відсоток за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 536 ЦК України, не прийняв до уваги посилання відповідача на неможливість одночасного стягнення 24% річних та пені.
На думку скаржника, визначені умовами п. 6.3. договору поставки № 1605ДХС від 16.05.2012 р. річні за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати товару підпадають під визначення пені, наведене у частині 549 ЦК України, оскільки мають таку ознаку як триваючий характер, яка б визначала порядок їх обчислення. Тобто, умовами договору передбачено нарахування річних відсотків за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, скаржник вважає, що застосування місцевим господарським судом п. 6.2. договору (пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ) разом з п. 6.3. договору (процентів за користування чужими грошовими коштами) є дублюванням пені.
21.11.2013 р. ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прийнято до провадження і призначено до розгляду в судове засідання на 17.12.2013 р. о 10:30 год.
Представник відповідача (скаржник) у судове засідання не з'явився, участь у судовому засіданні свого представника не забезпечив, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином (а. с. 75).
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2013 р. у справі № 904/7064/13 без змін.
17.12.2013 р. у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Судова колегія, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що рішення господарського суду слід змінити, а апеляційну скаргу залишити без задоволення за наступних підстав.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпрохімбуд" (далі-позивач, або продавець) та Товариствам з обмеженою відповідальністю "Добруд" (далі-відповідач, або покупець) укладено договір поставки № 1605ДХС від 16.05.2012 р. (далі-договір), згідно якого (п. 1.1.) продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар (бітум) в асортименті, кількості та по цінам, які вказані в накладних, які супроводжують партію товару.
Згідно п. 3.1. договору, датою поставки кожної партії вважається дата оформлення відвантажувальних документів.
Ціна за одиницю товару встановлюється в національній валюті України, являється договірною і визначається в супровідних документах (п. 4.1. договору).
Платіж за товар, що постачається здійснюється на підставі рахунку - фактури продавця шляхом перерахування 100 % грошових коштів протягом 2 календарних днів з моменту отримання товару покупцем на розрахунковий рахунок продавця (п. 5.1. договору).
Строк дії договору встановлюється з моменту підписання до повного виконання сторонами всіх зобов'язань, але не більше, ніж до 31.12.2012 р. (п. 10.1. договору).
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 441 223,00 грн., що підтверджується видатковими та товарно-транспорними накладними (а. с.11-14).
Між тим, відповідач за поставлений позивачем товар розрахувався частково, сплативши лише 387 875,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи (а. с.15-18).
Частину суми у розмірі 5 017,00 грн. (по першій поставці) позивач повернув на рахунок відповідача, як зайво отримані, що підтверджується банківською випискою по рахунку (а. с. 19).
Таким чином, з урахуванням часткової оплати та повернення зайво отриманих коштів у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з оплати поставленого товару у розмірі 48 331,00 грн. (441 223,00 грн. - 387 875,00 грн. - 5 017,00 грн. = 48 331,00 грн.).
Крім того, відповідач, після порушення провадження у справі, сплатив 1 365,00 грн. основного боргу, що підтверджується платіжним дорученням № 114 від 20.09.2013 р. (а. с. 62).
Відповідно до п. 1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет позову.
Згідно з п. 4.4. Постанови пленуму ВГСУ України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду зробленим у рішенні відносно припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 365,00 грн. на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Отже, сума основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 46 966,00 грн.
Доказів повної оплати заборгованості відповідачем не надано.
У зв'язку з несплатою відповідачем суми боргу за договором поставки, позивач направив на адресу відповідача претензію 06.08.2013 р. № 006, яка залишена відповідачем без відповіді (а. с. 41, 44-46).
Правовідносини, які склалися між сторонами в даній справі, породжують права та обов'язки пов'язані з поставкою товару.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічна правова норма міститься у ст. 655 ЦК України.
Згідно ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Тобто стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у пункті 6.3. договору поставки у розмірі 24 % річних від несплаченої суми (постанова Верховного Суду України від 12.12.2011 р. у справі № 07/238-10).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі у вигляд обов'язку сплатити неустойку.
Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктами 6.1.-6.3. договору сторони погодили, що у разі порушення строків оплати передбачених в п. 5.1. договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У разі довгострокової неоплати товару протягом більше ніж 3 місяці, покупець сплачує продавцю штраф в розмірі 10 % від вартості товару за невиконання умов договору.
Згідно ст. 536 ЦК України, ч. 4 ст. 232 ГПК України, в разі несвоєчасної оплати товару, за користування грошовими коштами продавця, покупець зобов'язаний сплатити 24 % річних від несплаченої суми.
На підставі зазначених вище умов договору, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 11 084,59 грн., штраф у розмірі 5 836,50 грн. та 24 % річних у розмірі 15 174,90 грн., які підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
З огляду на наявні в матеріалах справи видаткові накладні від 18.05.2012 р. № 1805 на суму 232 858,00 грн. та від 06.07.2012 р. № 0607 на суму 208 365,00 грн. ТОВ «Дорбуд» замовило і прийняло товар (бітум) в асортименті на загальну суму 441 223,00 грн., однак позивач підсумовуючи загальну суму поставок допустився арифметичної помилки та нарахував по двом поставкам 446 210,00 грн. Судом першої інстанції не досліджено ці обставини справи, що призвело до неправильного прийняття рішення і являється підставою для його зміни в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу та фінансових санкцій.
З урахуванням вищезазначеного колегією суддів здійснено власний розрахунок 10% штрафу та 24% річних, згідно якого з відповідача на користь позивача слід стягнути:
- 10 % штрафу у сумі 4 833,10 грн.
- 24 % річних у сумі 12 616,38 грн. за 13 (тринадцять) місяців з 10.07.2012 р. по 10.08.2013 р.
Розрахунок фінансових санкцій колегією здійснено колегією суддів з урахуванням суми основного боргу у розмірі 48 331,00 грн. без урахування часткової оплати 1365,00 грн., здійсненої відповідачем після порушення провадження у справі.
Розрахунок пені у сумі 11 084,59 грн. за період з 10.07.2012 р. по 10.01.2013 р. наданий позивачем, з яким погодився суд першої інстанції, відповідає матеріалам справи.
З огляду на вищезазначене, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2013 р. у справі № 904/7064/13 слід змінити стягнувши з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 46 966,00 грн., пеню у сумі 11 084,59 грн., штраф у сумі 4 833,10 грн. та 24 % річних у сумі 12 616,38 грн.
В частині стягнення 1 365,00 грн. основного боргу провадження по справі підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Колегією суддів відхиляються доводи апелянта на неможливість одночасного стягнення 24 % річних та пені, оскільки, як правильно зазначено судом першої інстанції за своєю правовою природою 24 % річних не є штрафними санкціями, а лише визначений сторонами відсоток за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 536 ЦК України.
Посилання апелянта на те, що п. 6.3. договору передбачено нарахування річних відсотків за кожен день прострочення виконання зобов'язань є помилковим, оскільки за змістом п. 6.3. договору не передбачено нарахування річних відсотків за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
З урахуванням вищезазначеного доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу колегії суддів, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорбуд» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2013 року у справі № 904/7064/13 змінити, виклавши абзац перший та другий резолютивної частини рішення у наступній редакції:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбуд" (49081, м. Дніпропетровськ, вул. Артільна, 6 Б, ідентифікаційний код 32835809, р/р 260090131878 в АТ «Сбербанк России», МФО 320627 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрохімбуд" (51937, м. Дніпродзержинськ, пр. Перемоги, 1-107, ідентифікаційний код 36568717, р/р 260058061 в ПАТ «ФКБ Банк», МФО 380009) заборгованість у сумі 46 966,00 грн., пеню у сумі 11 084,59 грн., 10 % штрафу у сумі 4 833,10 грн., 24 % річних у сумі 12 616,38 грн. та судовий збір у сумі 1 537,30 грн.
Доповнити резолютивну частину рішення абзацом четвертим у наступній редакції:
В іншій частині позову відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Доручити господарському суду видати відповідний наказ.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 19.12.2013 р.
Головуючий Ю.Б. Парусніков
Судді Л.М. Білецька
І.В. Тищик