Справа №340/749/13-ц
Провадження №22ц/779/3193/2013
Категорія 45
Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Р.І.
Суддя-доповідач Шишко А.І.
18 грудня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Шишка А.І.,
суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.,
секретаря Мельник О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, до Ільцівської сільської ради про визнання недійсним рішення сільської ради, зобов'язання прийняти рішення за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Верховинського районного суду від 20 листопада 2013 року,-
Рішенням Верховинського районного суду від 20 листопада 2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, до Ільцівської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення Ільцівської сільської ради від 19.08.2013 року, яким відхилено заяву ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,0471 га для ведення особистого селянського господарства в с. Ільці, присілок Центр, зобов'язання Ільцівської сільської ради у місячний строк прийняти на сесії рішення про надання такого дозволу та передати ділянку йому у власність.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні та недоведеності судом обставин, що мають значення для справи і які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи. У зв'язку з цим, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.
Представник апелянта свої вимоги обґрунтовує тим, що 20.09.2012 року ОСОБА_2 отримав державні акти на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування будинку та земельну ділянку площею 0,0813 га для ведення особистого селянського господарства у с. Ільці. Дані земельні ділянки знаходяться поруч, давно огороджені та є фактично однією спільною земельною ділянкою, на якій знаходяться житловий будинок та господарські споруди. У березні 2013 року, після неодноразових конфліктів з посадовими особами та депутатами Ільцівської сільської ради, виявилось, що вищевказані земельні ділянки розділені дорогою загального користування.
Як вбачається з технічного звіту по підготовці до видачі державного акту, площа земельної ділянки, призначеної для ведення особистого селянського господарства, яка передавалась у власність ОСОБА_2 становить 0,1284 га. Однак, у державному акті на право власності площа отриманої земельної ділянки становить 0,0813 га. В акті встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування ОСОБА_2, суміжниками спірної земельної ділянки є ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_2. Ільцівська сільська рада, як суміжник не вказана, що підтверджує відсутність дороги. У цьому ж акті, а також акті прийому-передачі межових знаків власнику на зберігання, а також у завданні на виконання робіт початкова площа земельної ділянки була змінена шляхом виправлень та дописок на зовсім іншу площу, яка у первісному вигляді становила 0,1284 га. Жодної заяви про вилучення частини земельної ділянки ОСОБА_2 чи його батько не писали. Так само, Ільцівська сільська рада не приймала рішення, яким би земельна ділянка вилучалась з користування громадян.
У зв'язку з цим, ОСОБА_2 звернувся до Ільцівської сільської ради з заявою про передачу у власність земельної ділянки площею 0,0471 га, яка з невідомих причин, не ввійшла в площу земельної ділянки, переданої йому у власність, однак, входила до загальної площі земельної ділянки, яка перебувала у користуванні його сім'ї, що стверджується випискою з погосподарської книги та довідкою сільської ради. Однак, рішенням сільської ради від 19.08.2013 року його заяву було неправомірно відхилено у зв'язку з тим, що дана земельна ділянка, згідно з земельно-кадастровим планом, є дорогою що сполучає присілок Центр та присілок Великий Затінок села Ільці.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував, що генеральним планом с. Ільці не передбачено дороги, яка б з'єднувала присілок Центр та присілок Великий Затінок. Не надав представник відповідача і земельно-кадастровий план села, оскільки його не існує. Відсутність дороги підтверджується також довідкою, наданою відділом містобудування та архітектури Верховинського району та планом Ільцівської ЗОШ, виготовленим НДІ "Агропроект", на підставі якого здійснювалось будівництво школи. До того ж, на території школи, з якою межують земельні ділянки, розділені дорогою, є очисні споруди, які є зоною санітарної охорони, а тому, дорога через таку зону прокладатись не могла.
Вислухавши суддю-доповідача, доводи представників апелянта ОСОБА_5 та ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості.
Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.
Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що Ільцівська сільська рада рішення від 19.08.2013 року правомірно відмовила заявнику у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,0471 га в с. Ільці, присілок Центр, оскільки згідно наявних схем землеустрою спірна земельна ділянка є під'їзною дорогою загального користування, яка не може передаватись у приватну власність.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ст.12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок.
Відповідно до ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону.
У відповідності до ст.122 ЗК України, підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель, адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно ст.125, 126 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Таким документом є державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.
Як встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 на підставі рішення Ільцівської сільської ради від 14.03.2012 року набув право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 0,0813 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться поруч у с. Ільці, присілок Центр. На дані земельні ділянки позивачу Ільцівською сільською радою 06.09.2012 року було видано відповідні державні акти серія ЯМ №638332 та серія ЯМ №638333, якими підтверджено його право власності. Згідно договору купівлі-продажу від 16.11.2012 року, ОСОБА_2 продав належні йому земельні ділянки ОСОБА_3
Дані земельні ділянки хоча і знаходяться поруч, проте розташовані по різні боки під'їзної дороги загального користування. Такі обставини справи підтверджуються державними актами на право власності на земельні ділянки серія ЯМ №638332 та серія ЯМ №638333, виданими ОСОБА_2 сільською радою. Так на звороті державних актів зокрема передбачена наявність земель запасу Ільцівської сільської ради (проїзду), який щодо земельної ділянки площею 0,25 га проходить від точки В до Г та щодо земельної ділянки площею 0,0813 га - проходить від точки А до Г (а.с.9-10). Таким чином, дані земельні ділянки знаходяться паралельно одна одній і між ними проходить дорога. Факт наявності дороги між земельними ділянками площею 0,25 га та площею 0,0813 га підтверджується також земельно-кадастровим планом (а.с.67-68). При цьому, розмір ділянки, її межі та наявність під'їзної дороги були погоджені: начальником управління Держкомзему Верховинського району, Ільцівським сільським головою, районним архітектором та ОСОБА_2, як власником земельних ділянок. А тому, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 знав про розмір земельних ділянок та те, що між ними проходить дорога загального користування, оскільки підтвердив це власним підписом.
Враховуючи вищенаведене, не заслуговують на увагу доводи представника апелянта про те, що земельні ділянки завжди були одним цілим і ОСОБА_2 користувався ними без будь-яких обмежень. Крім того, при продажі позивачем земельних ділянок ОСОБА_3, були продані саме дві земельні ділянки площею 0,25 га та площею 0,0813 га, а не земельна ділянка, як одне ціле.
Що стосується доводів представника апелянта про те, що при підготовці до видачі державного акту, площа земельної ділянки, призначеної для ведення особистого селянського господарства, яка передавалась у власність ОСОБА_2 становила 0,1284 га, то вони являються голослівними.
Згідно вимог земельного законодавства, єдиним документом, який засвідчує право власності на землю є держаний акт на право власності на земельну ділянку. Саме при підготовці передачі земельних ділянок Ільцівською сільською радою позивачу, було з'ясовано, що частина земельної ділянки не може бути передана ОСОБА_2, оскільки являється землею загального користування (дорога). На підставі цього, рішенням Ільцівської сільської ради від 14.03.2012 року ОСОБА_2 було передано у власність земельні ділянки площею 0,0813 га та 0,25 га. (а.с.20), з чим позивач погодився та отримав на ці земельні ділянки відповідні державні акти.
Враховуючи, що земельна ділянка площею 0,0471 га являється під'їзною дорогою загального користування, яка, згідно вимог Земельного Кодексу України, не може передаватись у приватну власність, то Ільцівська сільська рада своїм рішенням від 19.08.2013 року правомірно відхилила заяву ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,0471 га. Таким чином, Ільцівська сільська рада діяла в межах своєї компетенції та дотрималась вимог земельного законодавства.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав стверджувати, що спірна земельна ділянка має належати саме ОСОБА_2 і що рішенням сільської ради було порушено його право на отримання у приватну власність саме цієї земельної ділянки.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, обґрунтованості якого доводи апеляційної скарги не спростовують.
Керуючись ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Верховинського районного суду від 20 листопада 2013 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий А.І. Шишко
Судді: О.Ю. Беркій
О.В. Пнівчук