Справа № 554/120/13- к
Номер провадження 11/786/633/2013
Категорія: ч.1 ст. 365 КК України - С.Т.З.
Головуючий у 1-й інстанції Струков О.М.
Доповідач ап. інст. Захожай О. І.
31 жовтня 2013 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого судді: Захожай О.І.
суддів: Тараненка Ю.П., Харлан Н.М.
з участю
прокурора: Расюка В.В.
захисника: адвоката ОСОБА_2
засудженої :ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві матеріали кримінальної справи за апеляціями заступника начальника відділу прокуратури Полтавської області Расюка В.В., засудженої ОСОБА_3
на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 30 липня 2013 року, -
Цим вироком
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Полтави, українку, громадянку України, з вищою освітою, вдову, працюючу в.о. начальника інспекції з питань захисту прав споживачів в Полтавській області, проживаючу АДРЕСА_1, раніше не судиму,
засуджено за ст.ст. 365 ч.1, 69 КК України на 2 роки позбавлення волі без позбавлення права обіймати посади чи займатися діяльністю пов'язаною з виконанням адміністративно-управлінських або організаційно-розпорядчих функції. Звільнена від основного покарання на підставі пункту «г» статті 1, статей 6, 9 та 10 Закону України «Про амністію» від 8 липня 2011 року.
Стягнуто з ОСОБА_3 судові витрати.
Вирішено питання про речові докази.
Згідно вироку суду, ОСОБА_3 інкримінувалось скоєння злочинів:
(епізод №1) 09 грудня 2010 року працівниками Управління в справах захисту прав споживачів у Полтавській області (далі - Управління) проведено відповідну перевірку господарської діяльності магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», що по АДРЕСА_2, за результатами якої було виявлено порушення вимог діючого законодавства та складено протоколи № 001143 та № 001137 від цієї ж дати про скоєння адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.155 та ст.167 КУпАП відповідно, відносно фізичних осіб-підприємців ОСОБА_5 та ОСОБА_6
21 грудня 2010 року за скоєння вказаних правопорушень постановами начальника Управління ОСОБА_3 на вказаних вище осіб було накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 1496 грн. кожній та зазначені постанови вручено правопорушникам. Наприкінці грудня 2010 року чоловік ОСОБА_6, ОСОБА_7, який довгий час був у близьких стосунках з підсудною, звернувся до неї з метою отримання роз'яснення щодо порядку та строків сплати штрафів, а також з'ясування стосунків з приводу, як на його думку, упередженого ставлення підсудної до членів його родини із-за тих стосунків, які існували між ним і останньою.
В ході розмови, яка відбувалася між ним і підсудною і носила приватний характер, ОСОБА_3, діючи умисно, зловживаючи своїм службовим становищем та перевищуючи надані їй службові повноваження, пообіцяла йому змінити обидві постанови про накладення адміністративного стягнення в галузі захисту прав споживачів та застосувати до його родичів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 мінімальний штраф - 170 грн., обумовивши свої дії також поверненням ОСОБА_7 боргу, який він мав перед підсудною і повернення якого вона від нього вимагала, зважаючи на тривалість його існування та попередню домовленість повернення його частинами.
19 січня 2011 року близько 11 год. 45 хв., ОСОБА_7, перебуваючи у власному автомобілі марки «Вольксваген Туарег» д. н. з. НОМЕР_1, припаркованому поблизу Управління по вул. Пушкіна, 16 у м. Полтаві, під час зустрічі, про яку вони заздалегідь домовились, передав ОСОБА_3 3000 грн., прийняті нею як борг, а остання надала йому підписані нею і скріплені печаткою Управління бланки постанов без зазначення суми штрафу та вказала йому на можливість самостійно вписати в зазначені постанови суму штрафу в розмірі 170 грн. через відсутність у неї ручки, а коли вийшла із автомобіля ОСОБА_3 була затримана працівниками міліції.
(Епізод №2)
Також, органами досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що вона, обіймаючи посаду начальника Управління в справах захисту прав споживачів у Полтавській області, будучи керівником, якому згідно посадової інструкції, затвердженої 14 травня 2010 року надано право призначати на посади та звільняти з посад працівників Управління, установлювати посадові оклади працівникам та розпоряджатися коштами в межах затвердженого кошторису, вирішила протягом 2010-2011 років незаконно збагатитися шляхом отримання від підлеглих працівників хабарів з нарахованих та виплачених їм сум заробітної плати за залишення останніх на займаних посадах.
Втілюючи свій злочинний умисел, спрямований на систематичне отримання хабарів від підлеглих працівників, ОСОБА_3 в кінці травня 2010 року дала вказівку головному бухгалтеру Управління в справах захисту прав споживачів у Полтавській області ОСОБА_9 взяти у заступника начальника Управління в справах захисту прав споживачів у Полтавській області ОСОБА_10 як хабар за залишення на займаній посаді грошові кошти в сумі 2 тис. грн. та передати їй, про що ОСОБА_9, перебуваючи в прямій службовій залежності від ОСОБА_3, як керівника Управління, повідомила ОСОБА_10, яка маючи на утриманні неповнолітню дитину, не бажаючи втратити посаду державного службовця та стабільну заробітну плату, після її отримання в кінці травня 2010 року (точної дати та часу досудовим слідством не встановлено) передала ОСОБА_9 в її службовому кабінеті, для послідуючої передачі ОСОБА_3 хабар в сумі 2 тис. грн. за залишення на займаній посаді, яка в той же день передала останній в її службовому кабінеті розташованому за адресою м. Полтава вул. Пушкіна, 16, якими ОСОБА_3 розпорядилась на власний розсуд.
У липні 2010 року ОСОБА_3 викликала до свого службового кабінету головного бухгалтера Управління ОСОБА_9, якій запропонувала передати їй хабара у сумі 5 тис. грн. для подальшої роботи на обійманій посаді, на що остання погодилась. Після отримання заробітної плати в кінці липня 2010 року (точної дати та часу досудовим слідством не встановлено) в службовому кабінеті начальника Управління в стравах захисту прав споживачів у Полтавській області, передала хабар у сумі 5 тис. грн., а ОСОБА_3 отримала та розпорядилась ним на власний розсуд.
З 21 травня 2010 року до виконання обов'язків завідуючого сектором юридичного забезпечення Управління в справах захисту прав споживачів у Полтавській області приступив ОСОБА_11, якому наприкінці липня 2010 року ОСОБА_3, у службовому кабінеті, запропонувала передати їй як хабар за залишення на займаній посаді грошові кошти в сумі 5 тис. грн. Не бажаючи втратити посаду державного службовця та стабільну заробітну плату, перебуваючи в прямій службовій залежності від ОСОБА_3, як керівника Управління, ОСОБА_11 погодився на вимогу останньої і після отримання заробітної плати в кінці липня 2010 року (точної дати та часу досудовим слідством не встановлено) в службовому кабінеті начальника Управління в стравах захисту прав споживачів у Полтавській області передав хабар у сумі 5 тис. грн., а ОСОБА_3 отримала та розпорядилась ним на власний розсуд.
Наприкінці вересня 2010 року ОСОБА_3, дала вказівку головному бухгалтеру Управління в справах захисту прав споживачів у Полтавській області ОСОБА_12 взяти у заступника начальника Управління в справах захисту прав споживачів у Полтавській області ОСОБА_10 як хабар за залишення на займаній посаді кошти в сумі 2 тис. грн. та передати їй, про що ОСОБА_12 повідомила ОСОБА_10, а остання з вище вказаних підстав, після отримання заробітної плати в кінці вересня 2010 року (точної дати та часу досудовим слідством не встановлено) передала ОСОБА_12 в її службовому кабінеті для послідуючої передачі ОСОБА_3 хабар в сумі 2 тис. грн., які того ж дня ОСОБА_12 передала начальнику Управління ОСОБА_3 в її службовому кабінеті, остання отримала та розпорядилась ним на власний розсуд.
Наприкінці листопада 2010 року ОСОБА_3 у своєму службовому кабінеті дала вказівку головному бухгалтеру Управління в справах захисту прав споживачів у Полтавській області ОСОБА_12 взяти у провідного спеціаліста контрольно-аналітичного відділу Управління в справах захисту прав споживачів у Полтавській області ОСОБА_13 як хабар за залишення на займаній посаді кошти в сумі 2 тис. грн. та передати їй, про що ОСОБА_12, перебуваючи у прямій службовій залежності від ОСОБА_3, як керівника Управління, повідомила ОСОБА_13, яка будучи вагітною, не бажаючи втратити посаду державного службовця та стабільну заробітну плату, після її отримання в кінці листопада 2010 року (точної дати та часу досудовим слідством не встановлено) передала ОСОБА_12 для послідуючої передачі ОСОБА_3 хабар в сумі 2 тис. грн. за залишення на займаній посаді. Кошти, які того ж дня ОСОБА_12 передала начальнику Управління ОСОБА_3 в її службовому кабінеті, якими остання розпорядилась на власний розсуд.
Аналогічним чином в кінці грудня 2010 року ОСОБА_3 через головного бухгалтера Управління ОСОБА_12 отримала від ОСОБА_13 хабара в сумі 1000 грн., які прийняла як хабар та розпорядилася ними на власний розсуд.
Внаслідок недоведеності вини ОСОБА_3 в отриманні хабарів від підлеглих працівників за обставин, які їй інкримінуються органами досудового слідства, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність виключення вказаних епізодів з обвинувачення підсудної.
Відповідно дії ОСОБА_3 перекваліфіковано за ст. 365 ч.1 КК України,- перевищення службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, які завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, а також державним інтересам , що виразилось в підриві авторитету та престижу органів державної влади.
В своїй апеляції прокурор ставить питання про скасування вироку суду у зв'язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання ступені тяжкості злочину внаслідок м'якості. Тому просить постановити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України та призначити покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування строком на 3 роки, з конфіскацією майна, що належить їй на праві власності. Відповідно до ст. 54 КК України позбавити 7 рангу державної служби.
Засуджена ОСОБА_3 в своїй апеляції просить вирок суду скасувати та постановити виправдувальний вирок, оскільки вважає, що в судовому засіданні нею повністю спростовані факти отримання хабарів від підлеглих.
Крім того вважає , що в її діях також відсутній склад злочину передбачений ст. 365 ч.1 КК України внаслідок відсутності доказів його скоєння.
Заслухавши доповідача, думку прокурора в підтримку своєї апеляції та заперечення проти апеляції засудженої, засуджену ОСОБА_3 та її захисника, які прохали задовольнити апеляцію в її інтересах, перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій згідно їх меж, колегія суддів вважає, що надані апеляції задоволенню не підлягають за наступних підстав.
Суд вірно встановив фактичні обставини скоєних злочинів та обґрунтовано визнав винною ОСОБА_3 у скоєнні злочину за який вона засуджена. Винуватість засудженої доведена сукупністю доказів, зібраних та перевірених у відповідності до чинного законодавства, достовірність яких не викликає сумніву.
Судова колегія вважає, що суд дав належну оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про винність ОСОБА_3 у вчиненні зазначених у вироку дій із відповідною їх кваліфікацією.
Дії засудженої ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 365 КК України кваліфіковані вірно та по суті підтверджуються сукупністю доказів, досліджених у ході судового слідства. Підстав для скасування вироку, відповідно до апеляцій прокурора та засудженої ОСОБА_3, колегія суддів не вбачає.
Даних про те, що у справі допущені порушення кримінально - процесуального чи матеріального закону, які б могли бути підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
Рішення суду першої інстанції про те, що під час досудового слідства були зібрані не достовірні докази вини ОСОБА_3 у скоєнні інкримінованого злочину передбаченого ст. 368 ч. 2 КК України колегія суддів вважає абсолютно вірними. Вказане повністю було підтверджено під час судового слідства, в ході якого вказані у вироку свідки, підлеглі по службі засудженій, повністю відмовились від своїх викривальних показань, даних ними під моральним тиском під час досудового слідства, зважаючи на те, що під час досудового слідства ОСОБА_3 перебувала під вартою. Інкриміновані засудженій злочини за ст. 368 ч.2 КК України, до останнього епізоду від 19.01.2011 року за участю свідка ОСОБА_7, не фіксувались за допомогою відео та аудіо спостереження, інші данні про проведення оперативного спостереження або наявності достовірної оперативної інформації з вказаного приводу в матеріалах кримінальної справи відсутні. Твердження обвинувачення, що вказані свідки під час досудового слідства особисто та добровільно з*явилися з явками з повинною до органів досудового слідства про вчинений ними злочин, стосовно надання хабара своєму колишньому керівнику, який тримався під вартою, є наявно абсурдними та такими, що не витримують ні якої критики, навіть за наявності пред*явленого обвинувачення засудженій під час досудового слідства. Згідно обвинувачення засудженій вбачається, що підлеглі надавали головному бухгалтеру ОСОБА_9 грошові кошти у вигляді безпідставно нарахованих премій для послідуючої передачі начальнику управління в справах захисту прав споживачів у Полтавській області ОСОБА_3, яка являлась керівником вказаних свідків. Вказана посада є номенклатурою Державної адміністрації Полтавської області, згідно наданої згоди на призначення засудженої на вказану посаду. Вбачається, що кошти, які передавалися вказаними у обвинуваченні свідками, головному бухгалтеру були безпідставно їм нараховані і відповідно в реальному побуті отримання їх особами для власних нужд було нереальним. Питання про безпідставність нарахування премій в обвинуваченні взагалі не ставилося. Таким чином вбачається, що явка значної кількості свідків у даній справі з добровільною явкою з повинною до органу досудового слідства, є наявно абсурдною, про що прямо вказував захисник засудженої в судовому засіданні в апеляційній інстанції. Доводи досудового слідства про те, що головний бухгалтер ОСОБА_9 передавала грошеві кошти в якості хабара від підлеглих керівнику ОСОБА_3 взагалі відсутні та спростовуються показаннями самого вказаного свідка, яка під час судового слідства надала спростовуючи показання. Посилання в апеляції прокурора, про те що вказаний свідок підтвердив факт надання нею коштів від ОСОБА_10 засудженій в якості хабара, не відповідає дійсності згідно протоколу судового засідання ( а.с. 95 т.5). В судовому засіданні ОСОБА_9 навпаки, послідовно та детально вказує на моральний тиск, який чинився над нею під час досудового слідства, в тому рахунку і з боку працівників прокуратури, з метою примусового узгодження її показань з показаннями свідка ОСОБА_10. Також ОСОБА_9 конкретно вказує на те, що ОСОБА_10 діяла в інтересах своїх знайомих в прокуратурі, які переймалися гучністю вказаної справи та відповідного контролю за її результатами. ОСОБА_9 зазначила і про факт фальсифікації від її імені заяви до прокуратури по даній справі, яку, як вона переконливо вважає, навмисно скоїв свідок ОСОБА_11 із власних неприязних спонукань до засудженої. Зауважень на вказані дані протоколу судового засідання від прокуратури не надходило і дані протоколу судового засідання відповідно є дійсними. У колегії суддів відсутні будь-які сумніви в достовірності вказаного протоколу судового засідання.
За вказаних обставин обвинувачення про отримання хабарів від підлеглих засудженою вже є достовірно не доведеним та не підтвердженим, тобто голослівним, як про це і зазначено у вироку суду.
Крім того з матеріалів кримінальної справи та апеляційної скарги засудженої, достовірно вбачається, що свідок ОСОБА_11, який не змінив свої показання в судовому засіданні, данних ним під час досудового слідства про надання ним 30.07.2011 року хабара засудженій, був допитаний по справі під час досудового слідства 27.01.2011 року відповідно до надання ним явки з повинною за вказаною датою (а.с. 7 т.3). З матеріалів справи та пред*явленного обвинувачення засудженій вбачається, що 21 травня 2010 року до виконання обов'язків завідуючого сектором юридичного забезпечення Управління в справах захисту прав споживачів у Полтавській області приступив ОСОБА_11, якому нібито ОСОБА_3, у службовому кабінеті, наприкінці липня 2010 року запропонувала передати їй як хабар за залишення на займаній посаді грошові кошти в сумі 5 тис. грн.. Тобто згідно обвинувачення засуджена, яка нагороджена значними державними орденами та працююча достатньо тривалий час на вказаній посаді та відповідно маюча значний життєвий досвід, через надзвичайно незначний час, запропонувала малознайомій людині та ще і підлеглому, вчинити тяжкій злочин з корупційними ознаками. Сама по собі вказана подія є вже мало реальною та можливість її відбуття спростовується матеріалами кримінальної справи, відповідно до яких ( а.с.187 т. 3), вбачається, що після отримання нею вказаного хабара, засуджена, фактично через незначний проміжок часу, 14.10.2011 року ініціювала стосовно ОСОБА_11 службове розслідування, а 18.10.2010 року звільнила останнього на підставі п.3, п.4 ст. 40 КЗпП України, хоча згідно вимог діючого законодавства підставою для звільнення може бути вказана тільки одна обставина. З наведеного слідує, що ніяких стосунків між вказаними особами, крім достовірно неприязних та службових не малося. Після арешту ОСОБА_3 та усунення із займаної посади, вказаний свідок у справі зайняв її посаду та, фактично відразу, сам був викритий у скоєнні аналогічного злочину за ст. 368 КК України, а кримінальна справа стосовно ОСОБА_11 знаходиться на даний час на розгляді в апеляційному суді Полтавської області. За наведення вказаних двох неспростовних фактів, основний свідок обвинувачення ОСОБА_11 мав особливу зацікавленість в усуненні засудженої із займаної посади внаслідок бажання її зайняття, що і відбулось в подальшому та наявно мав неприязні стосунки із нею внаслідок свого звільнення, але це приховав від органів досудового слідства та суду. Тобто внаслідок особистої наявної зацікавленості вказаного свідка ОСОБА_11, маючого значну матеріальну зацікавленість у вигляді отримання значного посадового окладу в результаті зайняття посади засудженої та особистої моральної зацікавленості внаслідок трудового конфлікту в настанні негативних наслідків щодо ОСОБА_3 в результаті вказаної кримінальної справи, колегія суддів вважає показання свідка ОСОБА_11, данні ним під час досудового та судового слідства недостовірними та такими, які не можуть враховуватися як доказ внаслідок їх правової неспроможності.
Крім того, колегія суддів враховує, той факт, що ОСОБА_11 зайняв посаду засудженої та його відповідне негативне ставлення до ОСОБА_3 також впливало на свідомість колишніх підлеглих засудженої, які продовжували працювати у вказаній установі та відповідно потім кардинально змінювали свої показання данні ними під час досудового слідства, із вказівкою на тиск здійснений на них під час досудового слідства, на протилежні під час судового слідства.
Внаслідок вказаного, висновок суду першої інстанції про відсутність доказів про вчинення злочину передбаченого ч.2 ст. 368 КК України ОСОБА_3 за інкримінованим епізодом отримання нею хабарів від підлеглих, колегія суддів вважає вірним та таким, що повністю ґрунтується на даних судового слідства, які не викликають ніяких сумнівів в їх достовірності у колегії суддів.
Враховуючи тривалість часу з моменту скоєння вказаного інкримінованого злочину до апеляційного розгляду даної справи та будь-якої документальної та матеріально - доказової можливості відновити та іншим шляхом встановити вказану доказову частину інкримінованого злочину засудженій неможливо, вбачається, що рішення суду про необхідність виключення даного епізоду з обвинувачення ОСОБА_3 є вірним.
Під час судового слідства в суді першої інстанції також було достеменно встановлено, що інший свідок обвинувачення - ОСОБА_7, який надавав викривальні показання стосовно інкримінованого ОСОБА_3 злочину за його участю, був надзвичайно зацікавленою особою в тому щоб, засуджена знаходилась під вартою, через настання внаслідок цього послідуючої відповідної можливості не повертати останній борг, який складав 10000 доларів США та являється значним. Вказаний факт був належно та достовірно встановлений в судовому засіданні. Крім того ОСОБА_7 крім матеріальних спонукань, мав ще і особисті інтимні мотиви, на ґрунті неприязних стосунків, для помсти та наговору стосовно засудженої і провокації її дій за його особистою участю, для скоєння підстав інкримінованого злочину. Як достовірно встановлено ОСОБА_7 співмешкав тривалий час із засудженою, проживав з нею в одній квартирі та відповідно вів сумісне господарство та неодноразово відпочивав разом в санаторіях, співмешканка надавала йому допомогу в придбанні для нього престижного та коштовного автомобіля в ОАЕ, але ОСОБА_3 припинила вказані стосунки та видворила ОСОБА_7 із власної квартири. В погашення боргу перед ОСОБА_3 навіть ставилось питання про передачу дачі ОСОБА_7 у власність засудженій. Крім того магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2» належний родині ОСОБА_7 в м. Полтаві є відомим та значним продуктово-торговельним закладом (відповідно до тривалості часу його існування, розташування фактично в центральній частині міста, візуальності його габаритів, розміру торгівельної зали та кількості найманих працівників), що в сукупності з наявністю у власності у ОСОБА_7 автомобіля марки «Вольксваген Туарег» д.н.з. НОМЕР_1 вказує на наявність у вказаного свідка значних статків. Тобто, добровільне звернення ОСОБА_7 в правоохоронні органи про вимагання колишньою співмешканкою, начальницею управління в справах захисту прав споживачів у Полтавській області, у нього незначної (внаслідок вище вказаного) суми 3000 грн. в якості хабара, є наперед сумнівним.
На підставі викладеного, колегія суддів також вважає показання свідка ОСОБА_7, данні ним під час досудового та судового слідства не достовірними та такими, які не можуть враховуватися як доказ, внаслідок їх правової неспроможності та негідності дій ОСОБА_7.
Відповідно до вказаного, апеляційні твердження прокурора про існуючу попередню домовленість між свідком ОСОБА_7 та засудженою про отримання останньою хабара є неспроможними та достовірно не підтвердженими.
Крім того, дані стенограми оперативного відеозапису ( а.с. 124-126 т.1), на які посилається прокурор в наданій ним апеляції, ніяким чином не дозволяють зробити однозначний висновок, за що засуджена отримала 3000 грн. від свого колишнього співмешканця ОСОБА_7. А саме не можливо достовірно з*ясувати та їх однозначно толкувати, - чи це достовірно був хабар, або це було часткове повернення боргу - частковий платіж за 2011 рік. Крім того на пропозицію ОСОБА_7 засуджена категорично вказує - «запомни одно у тебя все равно сумму 3000 грн. (інкримінований розмір хабара засудженій), надо заплатить государству». На пропозицію ОСОБА_7 - «хай воно тобі буде», засуджена категорично надає заперечення у формі відповіді - «у меня есть где их заработать, то что мне надо ты мне и так отдаш», з чим погоджується свідок - «это твои дела». Враховуючи дані судового слідства про значний борг ОСОБА_7 перед засудженою, факт їхнього колишнього співмешкання, внаслідок якого ОСОБА_3 розмовляла зі свідком не криючись, як з близького людиною, та навпаки встановлену особисту зацікавленість ОСОБА_7 в здійсненні провокації стосовно засудженої, відповідно до елементарної логіки, вбачається, що під час даної розмови засуджена, як раз і бажає повернення її колишнім співмешканцем саме боргу, а не отримання хабара, як і зазначено в апеляції засудженої. Вказана обставина як раз була відповідно до вимог діючого законодавства судом першої інстанції трактована на користь ОСОБА_3.
Апеляційні твердження засудженої та її захисника про намагання сприяти близькій людині - ОСОБА_7 в реструктуризації штрафу членам його родини, колегія суддів визнає методом захисту з метою уникнення покарання за злочин, за який вона засуджена, оскільки стягненням адміністративних штрафів та поняттям реструктуризації займається виключно державна виконавча служба, яка для цього і була створена. Неспроможність вказаних апеляційних вимог спростовуються вказаною стенограмою оперативного відеозапису, згідно якого ОСОБА_3- начальник Управління в справах захисту прав споживачів у Полтавській області, особисто допускає зафіксовані протиправні маніпуляції з офіційними бланками постанов про накладення штрафів, в яких маються державні реквізити - офіційна державна печатка та підпис керівника управління обласного рівня. Крім того всупереч вимогам держави та служби, займаній посаді, особисто незаконно зазначає про вчинення дій, які прямо суперечать вимогам діючого законодавства в особистих інтересах про навмисну нею ізоляцію торгового закладу сім*ї ОСОБА_7 від здійснення законних перевірок з боку прокуратури та управління в справах захисту прав споживачів.
Відповідно, судом першої інстанції, згідно ознак злочину, внаслідок їх недоведеності, передбаченого ст. 368 ч. 2 КК України, дії ОСОБА_3 були вірно за вказаним епізодом перекваліфіковані на ст. 365 ч. 1 КК України та відповідно вірно визначено покарання згідно вимог ст. 65, 69 КК України з підстав зазначених у вироку суду. Правомірність застосування ЗУ «Про амністію» від 08.07.2011 року також вбачається правомірним з підстав наведених у вироку та особистого підтвердження засудженої про згоду на це під час апеляційного розгляду справи.
Апеляційні вимоги прокурора про те, що вказана перекваліфікація судом дій засудженої відбулась безпідставно та незаконно не заслуговують на увагу з врахуванням вищевказаного.
Перекваліфікація відбулась в інтересах засудженої відповідно до встановлених фактичних обставин скоєного злочину, за який вона засуджена, з більш тяжкого злочину, на менш тяжкій, згідно санкцій вказаних статей КК України, що якраз і є обов*язком суду згідно вимог діючого законодавства, не зважаючи на об*єм та межі пред*явленого обвинувачення.
Посилання в апеляції прокурора про достовірно невстановлену суму завданої шкоди спричиненою засудженою, зі місту якої вбачається, що 3000 грн. не достатньо для визнання кваліфікуючої ознаки у вигляді істотної шкоди за ст. 365 ч. 1 КК України та відповідною необхідністю скасування вироку, також не заслуговують на увагу. Поняття «істотна шкода» в матеріальних складах службових злочинів передбачає, ще і ознаку у вигляді підриву авторитету та престижу органів державної влади, про яку якраз і було вірно вказано у сформульованому судом обвинуваченні під час вимушеної перекваліфікації дій засудженої. З підстав вказаної ознаки, під час досудового слідства, в пред*явленому ОСОБА_3 обвинуваченні якраз і були вірно зазначені всі її злочинні дії та фактичні обставини скоєного злочину, але їм була надана невірна кваліфікація внаслідок невірного тлумачення отримання засудженої 3000 грн. та відповідної невірної кваліфікації її дій за ст. 368 ч. 2 КК України. Описова частина фактичних обставин скоєння вказаного епізоду (порядку, послідовності, кількості дій та їх сігменту, скоєних зазначеними особами) ідентичні, як в пред*явленному обвинуваченні із врахуванням внесених змін так і у вироку суду і не мають розбіжностей по суті, за виключенням кваліфікації дії засудженої із обставин вище наведених. Таким чином твердження прокурора про невірність визначеного засудженій обвинувачення також не відповідають дійсності.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим .
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів апеляційного суду, -
апеляції: заступника начальника відділу прокуратури Полтавської області Расюка В.В. та засудженої ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 30 липня 2013 року, стосовно ОСОБА_3, залишити без змін.
Судді:
___________ ___________ ____________
Захожай О.І. Тараненко Ю.П. Харлан Н.М.