8
Справа № 0907/6841/2012
Провадження № 22ц/779/2212/2013
Категорія 6
Головуючий у І інстанції: Максимчин Ю.Д.
Суддя-доповідач: Ковалюк Я.Ю.
12 грудня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Ковалюка Я.Ю.
суддів: Девляшевського В.А., Шалаути Г.І.
секретаря Петріва Д.Б.-Турів О.М.
з участю: відповідача ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3, третьої особи ОСОБА_4 і його представника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_4, про знесення самочинно збудованого гаражу на земельній ділянці по АДРЕСА_1, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 10 липня 2013 року,-
Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про знесення самочинно збудованого ОСОБА_2 гаражу на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та самовільно прибудованого до гаражу, що належить на праві власності ОСОБА_4
Ухвалою суду від 06.02.2013 року залучено до участі в справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_4
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 липня 2013 року позов інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_4 про знесення самочинно збудованого гаражу - задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_2 знести гараж самостійно прибудований до гаражу, що належить на праві власності ОСОБА_4 на земельній ділянці, що знаходиться в АДРЕСА_1.
На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апелянт зазначає, що судом не взято до уваги те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише коли використані усі передбачені законодавством заходи реагування та притягнення до відповідальності. В даному випадку гараж, про який йде мова, складається з двох боксів, будівництво яких було здійснено ще у 2001 році. Спільною для обох гаражів у будівлі є внутрішня цегляна стіна, а згідно звіту проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта від 15.09.2012 року, виконаного ТзОВ «Український інженерно-технічний центр» підтверджено відповідність гаража вимогам надійності, безпечної експлуатації і можливість його подальшої безпечної експлуатації, тощо.
Крім цього, судом не враховано роз'яснень п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» №6 від 30.03.2012 року, про те, що згідно з вимогами ст. 376 ЦК України, право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади так і органи місцевого самоврядування.
Апелянт також вказує, що поза увагою суду залишилась і та обставина, що обидва гаражі: його і ОСОБА_4 є самочинно побудовані на належній їм у спільній власності земельній ділянці і згода ОСОБА_4 на спорудження гаража була надана і відповідно його право не порушене.
Вважає, що відсутність проектно-кошторисної документації на будівництво гаража не може бути безумовною підставою для знесення самочинно збудованого об'єкта нерухомості.
На думку апелянта, суд даним обставинам не дав належної оцінки та ухвалив рішення з порушенням вимог закону.
З вище наведених підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апелянт та його представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали в повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час й місце розгляду справи, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.
Третя особа та в її інтересах представник доводи апеляційної скарги заперечили, вважають її безпідставною, а рішення суду законним і обґрунтованим, яке просили залишити в силі.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін,перевіривши відповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та правильність застосування цим судом норм матеріального і процесуального права при вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Проте, вказаним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Частково задовольняючи позов інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області, суд першої інстанції виходив з того, що гараж ОСОБА_2 прибудований ним самочинно до гаража ОСОБА_4, чим порушено інтереси останнього, як співвласника земельної ділянки, без розроблення та затвердження проектної документації, з порушенням протипожежних вимог.
Проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може із-за їх помилковості, неповної оцінки наявних у справі доказів та порушення норм матеріального права .
Відповідно до статей 3, 59, 60 ЦПК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 13.08.2001 року, що зареєстрований за №8322, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 належить на праві спільної сумісної власності земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1.
На вказаній земельній ділянці знаходиться двоквартирний житловий будинок та самочинно побудований гараж, який складається з двох боксів.
Самочинність будівництва гаража ОСОБА_4 підтверджується постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013р.(а.с.95-98)у адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до міського голови м. Івано-Франківська Анушкевичуса В.А., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 про скасування розпорядження міського голови (збудований без згоди ОСОБА_2 як співвласника земельної ділянки).
01.06.2011 року ОСОБА_4 звернувся до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області із заявою про самочинне будівництво ОСОБА_2 гаражу.
Постановою інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області №422 від 06 липня 2011 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за порушення вимог статті 25 Закону України «Про основи містобудування», а саме: будівництво гаражу без погодження та затвердженого проекту. Цього ж дня порушнику видано припис про усунення порушень у сфері містобудування, яким ОСОБА_2 запропоновано усунути порушення шляхом узаконення в тридцятиденний термін самовільно спорудженого гаражу (а.с.11).
У відповідності до пункту 1.1 розділу 1 »Порядку про прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж» встановлено спрощену процедуру та умови прийняття в експлуатацію збудованих в період з 05 серпня 1992 до 12 березня 2011 року будівель на виконання будівельних робіт та механізм проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж.
Опитуванням сторін в судовому засіданні встановлено, що будівництво своїх гаражів вони здійснювали самочинно в 2001 році на спільній земельній ділянці.
Згідно пункту 3.1 розділу ІІІ вищезгаданого Порядку прийняття в експлуатацію об'єктів, зазначених у пункті 1.1 розділу 1 цього Порядку, здійснюється безоплатно територіальними органами Держархбудінспекції України протягом 10 робочих днів з дня подання власниками(користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені такі об'єкти , за результатами технічного обстеження цих об'єктів, шляхом реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Як вбачається з відмітки про реєстрацію вхідного документа, 13.10.2011 року ОСОБА_2 звернувся до позивача із заявою про прийняття в експлуатацію об'єкта до якої додано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації (а.с.184-189), однак отримав відмову в прийнятті із-за відсутності письмової згоди співвласника земельної ділянки ОСОБА_4
Однак, висновок суду першої інстанції щодо відсутності згоди ОСОБА_4 на будівництво гаражу, у зв'язку з чим порушено права останнього не в повній мірі відповідає дійсності та спростовується як письмовою заявою ОСОБА_4 про надання дозволу на будівництво цегляного гаражу попередньому землекористувачу ОСОБА_7, так і наданими останнім в суді апеляційної інстанції поясненнями, що між ним та ОСОБА_2 була усна домовленість про спільну забудову земельної ділянки гаражами.
Дійсність даної обставини сторонами не заперечувалася.
Висновок суду про прибудову відповідачем гаража до гаража ОСОБА_4 спростовується матеріалами технічної інвентаризації Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації та експертним висновком Івано-Франківської торгово-промислової палати №С-118 від 20.11.2012р.(а.с.53-59), яким суд першої інстанції не надав правової оцінки. Вказані докази підтверджують одночасність будівництва двох гаражів.
Звітом про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта від 15.09.2012 року, виконаного ТОВ «Український інженерно-технічний центр» підтверджено відповідність гаража вимогам надійності, безпечної експлуатації і можливість його подальшої безпечної експлуатації.
Щодо висновку місцевого суду про будівництво гаражу з порушенням протипожежних норм, то він не підтверджується матеріалами справи та додатково спростовується листом Івано-Франківського міського відділу ДСНС від 01.10.2013 року №631/14-05(а.с.190).
Крім того, згідно примітки 7 дод.3.1 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», мінімальні протипожежні розриви між житловими будинками і господарськими будівлями у межах однієї присадибної ділянки не нормуються.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до ч.4 ст.376 ЦК України, якщо власник(користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила(здійснює самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Згідно із ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Отже, чинне законодавство не визнає самочинне будівництво об'єктом правового захисту, крім передбаченого ч. 3 ст. 376 ЦК України випадку, а тому правовими наслідками самочинного будівництва в разі звернення до суду з позовом відповідного органу є або знесення такого будівництва або проведення відповідної його перебудови. Право на звернення до суду з таким позовом закон надає, зокрема, і відповідному органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді коли використані усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення до відповідальності. Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна.
Частково задовольняючи позов на підставі ч. 1 ст. 369 ЦК України, суд першої інстанції не врахував того, що у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Виходячи із змісту даної правової норми власник повинен довести не наявність порушень забудовником державних норм та правил, а факт існування перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження його майном
Аналізуючи документи, які містяться в даній справі, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не надав належні та допустимі докази того, які перешкоди створює співвласнику земельної ділянки ОСОБА_4 гараж ОСОБА_2
Згідно роз'яснень, що містяться в п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 " Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)", знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову.
В матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач в силу вимог ч. 7 ст. 376 ЦК України порушував питання щодо можливості здійснення ОСОБА_2 відповідної перебудови зведеного ним гаражу , відповідно до державних норм та будівельних правил та відмову останнього від такої перебудови.
Крім того, судом не здобуто і належних доказів про те, що здійснене відповідачем будівництво порушує будівельні норми і правила, права третьої особи у той спосіб, що тягне за собою саме знесення будівництва, та чи можливе усунення цих перешкод в інший спосіб, що є обов'язковою передумовою для пред'явлення вимоги про знесення гаражу.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув і таким чином дійшов помилкового висновку про необхідність знесення гаражу ОСОБА_2
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 218, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 10 липня 2013 скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_4 про знесення самочинно збудованого гаражу на земельній ділянці по АДРЕСА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Я.Ю. Ковалюк
Судді: В.А. Девляшевський
Г.І. Шалаута
Згідно з оригіналом
Суддя Я.Ю. Ковалюк