04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"10" грудня 2013 р. Справа№ 910/15687/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Баранця О.М.
Пашкіної С.А.
при секретарі Царук І. О.
За участю представників:
від позивача: Мохонько О. А. - представник за довіреністю № 45-53-Д від 02.10.2012
від відповідача: Калашнюк О. С. - представник за довіреністю від 01.07.2013
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2»
на рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2013
у справі № 910/15687/13 (суддя Чинчин О. В.)
за позовом Комунального підприємства «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2»
про стягнення заборгованості по оплаті послуг диспетчерського зв'язку за договором № 7-356 т
Позов, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 149-152), заявлено про стягнення з відповідача основного боргу за надані в період з жовтня 2008 по липень 2013 включно за договором про надання послуг диспетчерського зв'язку № 7-356 т від 01.11.2004, але неоплачені послуги в сумі 25 873,12 грн., пені в сумі 1 333,55 грн., збитків від інфляції в сумі 2 181,01 грн. та 3 % річних в сумі 2 227,78 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.10.2013, повний текст якого підписаний 10.10.2013, у справі № 910/15687/13 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 17 379,56 грн. грн. основного боргу, 1 447,79 грн. збитків від інфляції та 1 530,82 грн. 3 % річних, в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріалами справи доведений факт невиконання відповідачем своїх обов'язків по оплаті наданих позивачем за спірним договором послуг саме в сумі 17 379,56 грн., з огляду на що й позовні вимоги про стягнення 3 % річних та збитків від інфляції підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду.
Відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення пені ґрунтується на тому, що, положеннями статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, в той час як період заборгованості відповідача починається з жовтня 2008 року, а позивач нараховує пеню з січня по червень 2013 року.
Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2013 по справі № 910/15687/13 в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при вирішення спору по суті не прийнято до уваги той факт, що відповідно до п. 3.2 спірного договору відповідач має право відмовитись від послуг позивача у разі невиконання або систематичного неякісного надання послуг, обґрунтувавши причини такої відмови та попередивши позивача, що у відзиві на позовну заяву від 11.09.2013 та безпосередньо в судовому засіданні відповідачем було заявлено про те, що позивачем фактично передбачені спірним договором послуги не надавались.
Відповідач зазначив, що про відмову від послуг позивача свідчить те, що фактично з травня 2012 року сторони припинили правовідносини та не укладали актів виконаних робіт.
Крім того, відповідач вказав на те, що позивачем не було надано підтверджень надання відповідачу платіжних вимог-доручень на оплату спірних послуг, в той час як відповідно до п. 4.2 спірного договору плата за послуги диспетчерського зв'язку перераховується відповідачем на рахунок позивача відповідно до платіжної вимоги-доручення останнього, а отже, за відсутності платіжної вимоги-доручення відповідач не мав підстав для перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача, що свідчить про відсутність порушень зі сторони відповідача по виконанню зобов'язань за договором.
Також відповідач зауважив на тому, що позивач не надав підтверджень того, що є правонаступником або здійснив зміну реквізитів (найменування), та, відповідно, того, що він має право заявляти вимоги, право на які передбачено спірним договором за КП «Управління житлового господарства» Дарницького району м. Києва.
В апеляційній скарзі відповідач послався на те, що позивач не надав доказів того, що ним були належним чином надані спірні послуги, та, відповідно, не обґрунтував суму заборгованості згідно здійснених ним розрахунків.
Ухвалою від 11.11.2013 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представник позивача проти її задоволення заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.
01.11.2004 Комунальне підприємство «Управління житлового господарства» Дарницького району м. Києва як виконавець та відповідач як замовник уклади договір про надання послуг диспетчерського зв'язку (далі Договір), предметом якого є надання послуг оперативного диспетчерського зв'язку для житлового будинку за адресою: вул. А. Ахматової, 3.
Відповідно до п. 1.1 рішення Київської міської ради VIII сесії VІ скликання № 201/6417 від 06.10.2011 «Про деякі питання діяльності комунальних підприємств та установ, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передаються до сфери управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації» (а.с. 22-23) змінено найменування Комунальне підприємство «Управління житлового господарства» Дарницького району м. Києва на Комунальне підприємство «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва.
Отже, посилання відповідача на те, що позивач не надав підтверджень того, що є правонаступником або здійснив зміну реквізитів (найменування), та, відповідно, того, що він має право заявляти вимоги, право на які передбачено Договором за КП «Управління житлового господарства» Дарницького району м. Києва, спростовуються наявними в матеріалах справи документальними доказами.
Відповідно до пункту 2.2. Договору позивач зобов'язується безперервно цілодобово надавати послуги диспетчерського зв'язку, а саме: приймати, реєструвати та передавати за призначенням для виконання заявки, інформацію, прохання мешканців; контролювати технічний стан інженерного обладнання будинку, підключеного до диспетчерського пульту; згідно з графіком проводити дистанційне управління освітленням під'їздів і сходових клітин, при необхідності вмикати та вимикати електрозабезпечення ліфтів.
Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що Договір набуває чинності з 01.11.2004 і діє до 01.11.2005.
Додатковими угодами № 142 від 01.11.2005, № 334 від 01.11.2006, № 684 від 21.08.2008 (а.с. 16-18) сторонами вносились зміни до п. 5.1 Договору, згідно з якими строк дії Договору був продовжений до 01.11.2009.
Згідно з п. 5.3 Договору він підлягає пролонгації, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодна з сторін не заявить про намір його припинення.
Матеріали справи не містять жодних доказів висловлення будь-якою з сторін наміру припинити Договір, з огляду на що, відповідно до п. 5.3 Договору відбулась автоматична його пролонгація.
Згідно з п. 4.1 Договору розмір плати за послуги диспетчерського зв'язку визначається згідно калькуляції на щомісячне технічне обслуговування диспетчерського зв'язку та кошторису витрат на утримання диспетчерської служби, які додаються.
З доданих позивачем до позовної заяви належним чином засвідчених копій підписаних сторонами Розрахунків вартості послуг оперативного диспетчерського зв'язку (ОДЗ) (Додаток № 1 до Договору) (а.с. 19-20) слідує, що станом на 01.09.2008 вартість послуг оперативного диспетчерського зв'язку на місяць становила 929,50 грн., починаючи з 01.04.2011 - 1193,89 грн.
Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, послався на те, що в період з жовтня 2008 року по липень 2013 року ним було надано послуг відповідачу на загальну суму 61 313,92 грн., додавши відповідний розрахунок.
При цьому, як слідує з матеріалів справи, вартість спірних послуг позивач розраховує виходячи з встановленої Розрахунками вартості послуг оперативного диспетчерського зв'язку (ОДЗ) (Додаток № 1 до Договору) щомісячної вартості спірних послуг, що, на думку колегії суддів, є правомірним.
Про факт надання позивачем відповідачу послуг за Договором протягом 2008 - 2013 років свідчать копії витягу з Журналу реєстрації і виконання заявок населення на ремонт інженерного обладнання (а.с. 101-145).
З огляду на наявні в матеріалах справи документальні докази, враховуючи умови Договору щодо вартості послуг, згоди щодо якої досягли сторони, колегія суддів вважає доведеним факт надання позивачем відповідачу протягом жовтня 2008 року - липня 2013 року послуг за Договором, та те, що загальна вартість наданих послуг становить 61 313,92 грн., які відповідач має сплатити позивачу за умовами Договору.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 4.2 Договору встановлено, що плата за послуги диспетчерського зв'язку перераховується відповідачем на рахунок позивача відповідно до платіжної вимоги-доручення останнього.
Відповідач в заперечення проти позовних вимог посилається на те, що позивачем не підтверджено факт надання йому платіжних вимог-доручень на оплату спірних послуг, за відсутності яких відповідач не мав підстав для перерахування коштів, що свідчить про відсутність порушень зі сторони відповідача з виконання зобов'язань за Договором.
Проте, матеріали справи містять як копії оплачених відповідачем платіжних вимог-доручень, так і копії актів, складених позивачем, про відмову відповідача прийняти від позивача платіжні вимоги-доручення.
Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Жодного доказу на підтвердження законності дій відповідача з відмови у прийнятті обумовлених Договором платіжних вимог-доручень позивача матеріали справи не містять.
Враховуючи, що ненадання позивачем відповідачу платіжних вимог-доручень пов'язано з власними неправомірними діями останнього, відповідач не може посилатися як на підставу відсутності в нього договірного зобов'язання сплатити надані позивачем послуги з посиланням на факт надання ним платіжних вимог-доручень на оплату цих послуг.
Водночас пунктом 2.3 Договору сторони домовились, що відповідач зобов'язується на першу вимогу позивача, але не пізніше 20-го числа поточного місяця, сплачувати вартість послуг диспетчерського зв'язку згідно укладеного Договору.
Зі змісту п. 2.3 Договору слідує, що відповідач в будь-якому випадку, тобто незалежно від вручення або невручення позивачем відповідних платіжних вимог-доручень, зобов'язаний спірні послуги оплатити в строк до 20-го числа поточного місця.
При цьому, як слідує з наявних в матеріалах справи копій виписок з банківського рахунку позивача, із зазначенням як підстави платежу договору № 7-356т від 01.11.2004 відповідач в рахунок оплати спірних послуг перерахував позивачеві 33 581,80 грн.
Отже, як слідує з матеріалів справи, неоплаченими залишились послуги на загальну суму 27 732,12 грн. (61 313,92-33 581,80).
Втім, позивачем до стягнення заявлено основний борг в сумі 25 873,12 грн., що на 1 859 грн. менше за заборгованість, яка підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що є правом позивача.
За таких обставин, колегія суддів вважає доведеним, що неоплаченими відповідачем залишились послуги, надані позивачем за Договором, на загальну суму 25 873,12 грн.
Щодо періоду, за який рахується вказана сума боргу, слід зазначити таке.
З наданого позивачем на виконання вимог апеляційного суду розрахунку слідує, що різниця в сумі неоплачених послуг в 1 859 грн. виникла через врахування позивачем цієї суми в рахунок оплати послуг, наданих в жовтні - листопаді 2008 року.
З наявних в матеріалах справи виписок з банківського рахунку позивача вбачається, що послуги, надані у лютому і березні 2009 року, також позивачем оплачені 26.03.2009 та 29.04.2009 відповідно.
Крім того, слід зазначити про таке.
З наявних в матеріалах справи виписок з банківського рахунку позивача слідує, що, відповідач, оплачуючи спірні послуги, кожного разу зазначав, послуги за який саме місяць ним оплачуються.
При цьому, з вказаних документальних доказів вбачається, що послуги, які надані позивачем в червні та грудні 2010 року, відповідач оплатив двічі, а саме: за червень 2010 року відповідача перерахував по 929,50 грн. 22.03.2011 та 28.02.2012, а за грудень 2010 року - по 929,50 грн. - 17.05.2010 та 07.10.2011.
Крім того, в рахунок оплати наданих в червні 2011 року послуг відповідач 14.03.2012 перерахував 1 722,68 грн., що на 528,79 грн. більше за їх вартість.
Отже, сплачені відповідачем 07.10.2011, 28.02.2012 та 14.03.2012 грошові кошти на загальну суму 2 387,79 грн. (929,50+929,50+528,79) не можуть бути прийнятими як такі, що сплачені за послуги, надані в червні, грудні 2010 року та в червні 2011 року.
Колегія суддів щодо вказаних обставин вважає за необхідне зазначити про таке.
Аналіз чинного законодавства говорить про те, що питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому послуги надані чи товар переданий, законодавством не регламентовано. Тому такий період, згідно з роз'ясненням Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України (лист № 06-10/10-1215 від 29.10.2004) має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином:
1. Якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору;
2. Якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
За таких обставин, кошти на загальну суму 2 387,79 грн., перераховані відповідачем 07.10.2011, 28.02.2012 та 14.03.2012 без зазначення періоду, в якому вказані послуги були надані, підлягають зарахуванню в рахунок погашення заборгованості, яка виникла раніше, а саме за грудень 2008 року і січень 2009 року у повному обсязі - по 929,50 грн., та за квітень 2009 року - частково, в сумі 528,79 грн.
З огляду на викладене, вирішенню підлягає спір щодо стягнення з відповідача на користь позивача 25 873,12 грн. основного боргу за послуги, надані за Договором в період з квітня 2009 року по липень 2013 року.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про стягнення основного боргу частково, в сумі 17 379,56 грн., без зазначення підстав стягнення з відповідача саме такої суми основного боргу.
Проте, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає належним чином доведеним і відповідачем не спростованим факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за надані останнім згідно з Договором в період з квітня 2009 року по липень 2013 року послуги саме на заявлену до стягнення суму, тому вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 25 873,12 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.
При цьому, щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення основного боргу за надані в період з жовтня 2008 року по липень 2010 року послуги слід зазначити таке.
Фактично, як встановлено судом з матеріалів справи, заявлені до стягнення 25 873,12 грн. становлять заборгованість відповідача перед позивачем за послуги, надані за Договором в період з квітня 2009 року по липень 2013 року.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5).
Отже, до правовідносин щодо стягнення основного боргу застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, і враховуючи, що за умовами Договору (п. 2.3) відповідач зобов'язаний спірні послуги оплатити в строк до 20-го числа поточного місця, та те, що з позовом позивач звернувся до суду 14.08.2013, щодо заборгованості за послуги, надані в період з квітня 2009 року по липень 2010 року, станом на дату звернення позивача до суду трирічний строк позовної давності мав закінчитися.
Проте, слід зазначити наступне.
Частиною 1 ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Згідно з п. 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:
- визнання пред'явленої претензії;
- зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;
- письмове прохання відстрочити сплату боргу;
- підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;
- письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;
- часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Як вбачається з матеріалів справи, послуги, що їх було надано позивачем за Договором у червні 2010 року, відповідачем сплачені 28.02.2012, що, з урахуванням приписів ст. 264 ЦК України, згідно з якою після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується, свідчить про те, що відповідач, сплативши 28.02.2012 позивачу 929,50 грн. за послуги, надані в червні 2010, фактично визнав заборгованість за період, на якій розповсюджується загальна позовна давність щодо заборгованості за квітень 2009 - липень 2010, що зумовило відповідне переривання перебігу позовної давності, який 29.02.2012 розпочався заново.
Як слідує з матеріалів справи, а саме з вхідного штампу відділу загального документального забезпечення господарського суду міста Києва, з позовом до суду позивач звернувся 14.08.2013, тобто без порушення вставленого законодавством трирічного строку позовної давності.
Щодо посилань відповідача в заперечення проти позову на те, що судом першої інстанції при вирішення спору по суті не прийнято до уваги той факт, що відповідно до п. 3.2 спірного договору відповідач має право відмовитись від послуг позивача у разі невиконання або систематичного неякісного надання послуг, обґрунтувавши причини такої відмови та попередивши позивача, що у відзиві на позовну заяву від 11.09.2013 та безпосередньо в судовому засіданні відповідачем було заявлено про те, що позивачем фактично передбачені спірним договором послуги не надавались.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами:
- письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;
- поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Згідно ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що
- у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо (ч. 1);
- акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі (ч. 3);
- акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій (ч. 4).
Таким чином, для реалізації права споживача на зменшення розміру плати за ненадані або за надані не в повному обсязі або неналежної якості житлово-комунальні послуги, споживачу необхідно документально оформити таке порушення умов договору з боку виконавця шляхом складання та підписання акту-претензії в порядку ст.18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Вказаний акт-претензія є підставою для здійснення виконавцем перерахунку платежів або для надання відмови в задоволенні претензії.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Матеріали справи не місять доказів звернення відповідача до позивача з відповідним викликом щодо складення та підписання акту-претензії щодо послуг, що є предметом Договору, так само, як не містять й доказів наявності у відповідача будь-яких заперечень проти факту надання спірних послуг, їх обсягів та якості до дати звернення позивача до суду з даним позовом.
При цьому, повідомлення про вказані обставини у відзиві на позов та у судовому засіданні не може вважатися в розумінні норм чинного законодавства належними доказами на підтвердження порушення позивачем умов Договору щодо надання послуг.
Щодо посилань відповідача на те, що про його відмову від послуг позивача свідчить те, що фактично з травня 2012 року сторони припинили правовідносини та не укладали актів виконаних робіт, слід зазначити таке.
Умовами Договору не передбачено складання та підписання сторонами актів виконаних робіт як підтвердження факту надання позивачем послуг, незважаючи на що, як свідчать матеріали справи, сторони Договору певний час такі акти складали та підписували.
Проте, наявність таких актів, не є підставою вважати, що за періоди, щодо яких вказані акти не складалися, у відповідача відсутній обов'язок оплачувати надані позивачем за Договором послуги, оскільки умовами Договору обов'язок оплатити спірні послуги не поставлений в залежність від наявності чи відсутності такого акту.
Щодо вимог про стягнення збитків від інфляції в сумі 2 181,01 грн. та 3 % річних в сумі 2 227,78 грн. слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В поданій суду першої інстанції Заяві про застосування строків позовної давності (а.с. 77) відповідач звертається до суду з заявою про застосування позовної давності, в тому числі, і щодо вимог про стягнення 3 % річних та збитків від інфляції.
Проте, враховуючи, що 3% річних та збитки від інфляції за своєю правовою природою є складовими основного боргу, з перериванням строку позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу, фактично перервався та розпочався заново строк позовної давності для звернення до суду і з зазначеними позовними вимогами.
За таких обставин позовні вимоги про стягнення збитків від інфляції в сумі 2 181,01 грн. та 3 % річних в сумі 2 227,78 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.
Щодо вимог про стягнення з відповідач пені в сумі 1 333,55 грн. слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.
В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, ґрунтує свої вимоги про стягнення пені, посилаючись на п. 4.3 Договору, яким передбачено, що за несвоєчасне перерахування плати за послуги диспетчерського зв'язку нараховується пеня згідно чинного законодавства.
При цьому, розраховуючи заявлену до стягнення пеню, позивач виходить із ставки пені, встановленої Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно із ст.ст. 1, 3 якого платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Проте, відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Актом цивільного законодавства, який встановлює відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій, є Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», згідно з ч. 4 ст. 4 якого, за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
З урахуванням того, що дія вказаного Закону розповсюджується на відповідача, а також враховуючи, що послуги, заборгованість за які заявлена до стягнення, є комунальними послугами, а Договором розмір пені не встановлений, пеня має обраховуватись виходячи саме з положень ЗУ «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій».
Зазначеної правової позиції дотримується Вищій господарський суд України в п. 6 Оглядового листа від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Згідно з п. 4.1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
Позивач звернувся з цим позовом до суду 14.08.2013, тобто з пропуском встановленого ст. 258 ЦК України річного строку позовної давності для стягнення з відповідача пені, нарахованої на заборгованість, яка виникла до 14.08.2012.
Частиною 3 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
В поданій суду першої інстанції Заяві про застосування строків позовної давності (а.с. 77) відповідач звертається до суду з заявою про застосування позовної давності, в тому числі й щодо вимог про стягнення пені.
Відповідно до ч. 4 ст. статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, нарахування пені на заборгованість, яка виникла до 14.08.2012 не є правомірним.
Але, позивач нараховує пеню за період з січня 2013 року по червень 2013 року включно, і як слідує з розрахунку позивача, пеню за січень 2013 року він розраховує, виходячи з тієї суми боргу, яка існувала станом на цю дату, і складалась, в тому числі, з заборгованості за послуги, надані в період з 2009 року по червень 2012 року, що суперечить вищевказаним нормам чинного законодавства України стосовно спеціальної позовної давності для стягнення пені.
Проте, при перерахунку судом розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача в межах заявленого позивачем періоду її нарахування, з врахуванням розміру боргу на початкову дату періоду нарахування, положень ч. 6 ст. 232 ГК України, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, розміру пені, встановленого ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» (1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу), сума її виявилась більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення, з огляду на що, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 1 333,55 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2013 у справі № 910/15687/13 підлягає зміні, позов задовольняється повністю - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 25 873,12 грн., пеня в сумі 1 333,55 грн., збитки від інфляції в сумі 2 181,01 грн. та 3 % річних в сумі 2 227,78 грн. Судові витрати за подачу позову покладаються на відповідача.
З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» задоволенню не підлягає, витрати за її подачу покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» на рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2013 у справі № 910/15687/13 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2013 у справі № 910/15687/13 змінити.
3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2013 у справі № 910/15687/13 в наступній редакції:
«1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ««Рада 2» (02068, м. Київ, вул. Анни Ахматової, 3, ідентифікаційний код 32070519) на користь Комунального підприємства «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва (02091, м. Київ, Харківське шосе, 148-А, ідентифікаційний код 31722755) основний борг в сумі 25 873 (двадцять п'ять тисяч вісімсот сімдесят три) грн. 12 коп., пеня в сумі 1 333 (одна тисяча триста тридцять три) грн. 55 коп., збитки від інфляції в сумі 2 181 (дві тисячі сто вісімдесят одна) грн. 01 коп., 3 % річних в сумі 2 227 (дві тисячі двісті двадцять сім) грн. 78 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили .»
4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.
5. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/15687/13.
Повний текст постанови складено: 16.12.2013
Головуючий суддя Н.Ф. Калатай
Судді О.М. Баранець
С.А. Пашкіна