"11" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/35063/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Чумаченко Т.А., Мироненка О.В., Сороки М.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Острозького районного суду Рівненської області від 29 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі Рівненської області та управління Пенсійного фонду України у Куйбишевському районі Запорізької області про визнання нечинним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі Рівненської області та управління Пенсійного фонду України у Куйбишевському районі Запорізької області про визнання нечинним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Острозького районного суду Рівненської області
від 29 березня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2011 року постанову Острозького районного суду Рівненської області від 29 березня 2010 року залишено без змін.
Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд касаційної скарги проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Судами встановлено, що постановою Вищого адміністративного суду України
від 21 жовтня 2008 року скасовано рішення управління Пенсійного фонду України у Куйбишевському районі від 07 листопада 2006 року №2434/05, яким ОСОБА_4 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років згідно з Законом України
«Про прокуратуру», зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Куйбишевському районі Запорізької області зарахувати ОСОБА_4 період роботи з 11 лютого 1988 року по 30 червня 1993 року на посадах державного службовця, що займають особи з вищою юридичною освітою, а саме: юрисконсульта Острозького райвиконкому Рівненської області та юрисконсульта Острозької районної державної адміністрації Рівненської області до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років працівників прокуратури та призначити йому пенсію за вислугу років згідно з Законом України «Про прокуратуру» з 21 вересня 2006 року, яка була фактично виплачена у повному обсязі 25 грудня 2008 року.
20 січня 2010 року ОСОБА_4 звернувся до управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі Рівненської області із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини пенсії за період з 21 вересня 2006 року по 25 грудня 2008 року, у задоволенні якої відповідач йому відмовив.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що сума перерахованої та сплаченої на виконання судового рішення пенсії носить разовий характер.
З таким висновком судів колегія суддів не може погодитись з огляду на таке.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі -компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Крім того, згідно зі статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Таким чином, пенсія є періодичним платежем, а отже не носить разового характеру.
Разом з тим, при постановленні оскаржуваних рішень, суди не встановили та не перевірили, яка сума компенсації за кожен місяць, у зв'язку з неотриманням пенсії, як періодичного платежу, підлягає виплаті позивачу відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з вимогами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судами неповно з'ясовані обставини справи, - а тому постановлені рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, та постановленими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - поверненню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Острозького районного суду Рівненської області
від 29 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2011 року у справі - скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі Рівненської області та управління Пенсійного фонду України у Куйбишевському районі Запорізької області про визнання нечинним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: