"10" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/13762/12
К/9991/21124/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого судді - Черпіцької Л.Т.
Суддів -Розваляєвої Т.С.
Маслія В.І.
при секретарі -Рудик Т.О.
за участю представника:Південної митниці - Сахаров М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційними скаргами1. Південної митниці 2. Головного управління Державного казначейства України в Одеській області
напостанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.06.2011р. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012р.
у справі№ 2а/1570/1805/2011
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Океанічні ресурси"
до1. Південної митниці, 2. Головного управління Державного казначейства України в Одеській області
провизнання неправомірними дій
Товариство з обмеженою відповідальністю «Океанічні ресурси» звернулося до Південної митниці та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області з позовом, в якому, просило:
- визнати неправомірними дії Південної митниці щодо визначення митної вартості товару згідно зі рішеннями про визначення митної вартості від 26 січня 2011 року №500000006/2011/410169/2, від 04 лютого 2011 року №500000006/2011/410308/2 та складання карток відмови;
- визнати недійсними картки відмови від 26 січня 2011 року №500000006/1/00026, від 04 лютого 2011 року №500000006/1/00067;
- скасувати рішення Південної митниці про визначення митної вартості товару 500000006/2011/410169/2 від 26 січня 2011 року та №500000006/2011/410308/2 від 04 лютого 2011 року;
- зобов'язати Південну митницю визначити митну вартість за ціною договору;
- зобов'язати Головне управління Державного казначейства України в Одеській області відшкодувати з Державного бюджету надмірно сплачену суму податку на додану вартість в розмірі 34 236,12 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність дій митниці щодо самостійного визначення митної вартості та необґрунтованим витребуванням у позивача додаткових документів щодо підтвердження митної вартості товару.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 8 червня 2011 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії Південної митниці щодо визначення митної вартості товару та щодо складання карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Визнано протиправними та скасовано картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 26 січня 2011 року №50000006/1/00026, від 04 лютого 2011 року №50000006/1/00067. Скасовано рішення Південної митниці про визначення митної вартості товарів від 26 січня 2011 року №500000006/2011/410169/2, від 04 лютого 2011 року №500000006/2011/410308/2 та зобов'язано Південну митницю повторно визначити митну вартість товару за ВМД № 500040606/0/000088 від 26 січня 2011 року та №500040606/0/000128 від 04 лютого 2011 року. В задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012р. постанову Одеського окружного адміністративного суду від 8 червня 2011 року в частині зобов'язання Південної митниці повторно визначити митну вартість товару за ВМД №500040606/2011/000088 від 26 січня 2011 року, ВМД №500040606/2011/000128 від 04 лютого 2011 року та в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість - скасовано. Прийнято в даній частині нове рішення. Зобов'язано Головне управління Державного казначейства України в Одеській області відшкодувати з Державного бюджету України товариству з обмеженою відповідальністю «Океанічні ресурси» надмірно сплачений податок на додану вартість у розмірі 34236,12 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій Південна митниця та Головне управління Державного казначейства України в Одеській області звернулись з касаційними скаргами, у яких, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг та заперечень на касаційні скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18 вересня 2009 року між ТОВ «Океанічні ресурси» та Компанією «Ісе Fresh Seafood», Ісландія, укладено прямий контракт №18/09/09, відповідно до якого Компанія «Ісе Fresh Seafood», Ісландія, постачає товари в асортименті, кількості та на умовах, визначених у відповідних додатках до контракту. На виконання вищезазначеного контракту ТОВ «Океанічні ресурси»ввезено на територію України товар - заморожене філе оселедця, розмір 5-8 та 6-10 шт/кг.
26 січня 2011 року та 04 лютого 2011 року декларантом Товариства були подані до Південної митниці вантажно-митні декларації №500040606/0/000088, №500040606/0/000128 для митного оформлення товару.
Митну вартість товару було визначено позивачем за методом 1, відповідно до ст. 266 Митного кодексу України (чинного на момент прийняття митної декларації), за ціною договору щодо товару, який імпортується
Однак, у деклараціях митної вартості посадовою особою Митниці було зазначено, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 1766 від 20.12.2006 року декларанту необхідно надати додаткові документи. Зокрема, відповідно до митної декларації № 500040606/0/000128 від 04 лютого 2011 року у графі «Для відміток митного органу»Південною митницею зроблено запис: «копія ВМД країни відправлення», а у митній декларації № 500040606/0/000088 від 26 січня 2011 року у графі «Для відміток митного органу» митним органом зроблено запис: «копія ВМД країни відправлення», «вартісний висновок, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями».
Як вбачається із матеріалів справи Декларант був ознайомлений з необхідністю надання додаткових документів. Однак, декларант такі вимоги митного органу не виконав, про що зазначено самим позивачем на обороті ВМД. Так, декларант ТОВ «Океанічні ресурси зазначив про неможливість їх надання у зв'язку з їх відсутністю.
Відповідачем складено картки відмови в їх прийнятті за №500000006/1/00026 та за №500000006/1/00067, а також прийнятті відповідні рішення про визначення митної вартості товарів за №500000006/2011/410169/2 та за №500000006/2011/410308/2, відповідно до яких вартість товару було встановлено за одиницю товару - 2, 1100 доларів США.
Свої рішення Південна митниця мотивувала тим, що в ході перевірки документів, поданих товариством для підтвердження заявленої митної вартості товарів було виявлено розбіжності між заявленим рівнем вартості товару та інформацією, стосовно вартості замороженого філе оселедця, яка містилась в ціновій базі Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України на момент митного оформлення, при цьому, декларант був письмово повідомлений про необхідність подання додаткових документів у графі «Для відміток митного органу» Декларацій митної вартості.
Із рішень про визначення митної вартості товару убачається, що митна вартість не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з неподанням декларантом додаткових документів, які підтверджують заявлену митну вартість та роблять можливою перевірку її обчислення. Також зазначено, що за результатом проведеної консультації між органом та декларантом було обрано метод визначення митної вартості №3 на підставі оформлення ідентичних товарів за ВМД від 18 січня 2011 року №125000009/1/511507 (за рішенням № 500000006/1/00026) та за ВМД від 31 січня 2011 року №125000009/1/512251, №500040606/1/105 від 31 січня 2011 року (за рішенням №500000006/1/00067).
Позивач звернувся з заявами до Південної митниці з проханням випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання, шляхом сплати до Державного бюджету України сум податків і зборів за митною вартістю, визначеною митним органом.
Товариством були подані нові ВМД із зазначенням митної вартості товару на рівні ціни, визначеною Південною митницею, і проведено сплату податків і зборів.
Отже, предметом даного спору є правомірність визначення митної вартості товару та наявність підстав повернення надмірно сплаченого податку на додану вартість з Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 1 Митного кодексу України від 17.11.2002р. (далі - МК України) митна декларація - письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.
Згідно зі ст. 86 МК України митна декларація приймається та реєструється митним органом у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Подання митної декларації повинно супроводжуватися наданням митному органу комерційних супровідних та інших необхідних документів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи.
Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України митна вартість товарів - це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 265 МК митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.
Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митну вартість не може бути визначено за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною в кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари було продано в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митну вартість товарів не може бути визначено шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до ч.1 ст. 276 МК України митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.
Згідно ст. 268 МК України у разі якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, за митну вартість береться вартість операції з ідентичними товарами, які продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
Відповідно до ст. 269 МК України у разі якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 267 та 268 цього Кодексу, за митну вартість береться вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продаються на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст. 264 МК України).
Умови та механізм декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, подання декларантом відомостей для її підтвердження, визначені Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (далі - Порядок).
Згідно з п.7 вказаного Порядку для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.
Згідно з п.11 Порядку для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Посадова особа митного органу у графі «Для відміток митниці» декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис. Посадова особа митного органу не має права вимагати від декларанта документи, не зазначені у графі «Для відміток митного органу».
Аналіз наведених норм, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339, та Порядку декларування митної вартості товарів дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.
Колегія суддів дійшла висновку, що зі змісту норм пункту 14 Порядку декларування митної вартості товарів та частини четвертої статті 266 МК України вбачається, що позивач не зобов'язаний надавати повний перелік документів, визначених пунктом 11 зазначеного Порядку. При цьому витребування таких документів може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Крім того, колегія суддів вважає, що у разі незгоди Митниці із митною вартістю імпортованого товару, вона відповідно до вимог статті 266 МК України зобов'язана провести процедуру консультацій, у ході яких мала б дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів, при цьому кожний наступний метод застосовується у разі неможливості застосування попереднього із наведенням відповідних аргументів.
У випадку якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Витребувавши додаткові документи, що передбачені пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити.
Також, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
В свою чергу, матеріали справи свідчать, що позивачем було подано всі необхідні документи для визначення митної вартості товару, які базуються на об'єктивних документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню і які є необхідними та достатніми для підтвердження заявленої митної вартості товару.
Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, в даному випадку в основу для оформлення товару за третім методом Південною митницею було покладено оформлення ідентичних товарів за ВМД від 18 січня 2011 року №125000009/1/511507 та за ВМД від 31 січня 2011 року №125000009/1/512251, №500040606/1/105, які розмитнювалися не за першим методом.
Між тим, Південна митниця не зазначила об'єктивних причин, які виключали використання першого методу та не встановила жодної із вказаних обставин, які згідно ст.267 МК України унеможливлюють визначення митної вартості товару за першим методом.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність дій Південної митниці щодо застосування одразу третього методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх, як це встановлено частиною п'ятою статті 266 МК України, за відсутності будь-якого обґрунтування неможливості їх застосування в рішенні про визначення митної вартості товарів.
Аналогічна правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постановах від 21 січня 2011 року (справа № 21-56а10), від 7 лютого 2011 року (справа № 21-76а10), від 14 листопада 2011 року (справа № 21-213а11), від 6 лютого 2012 року (справа № 21-418а11), від 29 травня 2012 року (справа № 21-91а12).
Таким чином, суди дійшли вірного висновку щодо неправомірності дій Південної митниці.
В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що визнавши неправомірними дії Південної митниці щодо визначення митної вартості товару та скасувавши картки відмови в прийнятті митної декларації, суд першої інстанції безпідставно не поновив порушені права та інтереси підприємства. Зокрема, судом першої інстанції не було враховано, що розмитнення товару вже відбулося за митною вартістю, визначеною відповідачем, тому, знову зобов'язувати митний орган проводити розмитнення товару за ВМД №500040606/2011/000088 від 26 січня 2011 року та ВМД №500040606/2011/000128 від 04 лютого 2011 року, які були анульовані у зв'язку з відмовою в митному оформленні є помилковим.
Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
Касаційні скарги Південної митниці та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.