"14" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/70351/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: Сіроша М.В.,
суддів: Блажівської Н.Є.,
Усенко Є.А.
розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 23 червня 2011 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Міського комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації», третя особа: ОСОБА_3,
про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії, -
У лютому 2011 року ОСОБА_2 звернулася із позовом до Міського комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» (далі - БТІ) про визнання незаконними дій БТІ щодо первинної державної реєстрації права власності ОСОБА_4. на будинок АДРЕСА_1, визнання недійсним реєстраційного запису від 10.09.1991 року про право власності ОСОБА_4. на зазначене домоволодіння, визнання нікчемним договору дарування від 4.04.2011 року, визнання даного будинку самочинним будівництвом, визнання незаконними дій БТІ щодо первинної державної реєстрації права власності ОСОБА_4, зобов'язання БТІ виключити з книги реєстрації права на нерухоме майно запис №34/93 від 31.07.1989 року та визнати недійсним реєстраційний напис на документі, що посвідчує право власності на зазначений будинок.
На обґрунтування позову зазначила, що план БТІ, наданий для реєстрації права власності ОСОБА_4., не відповідає межам земельної ділянки, на якій розташований будинок АДРЕСА_1. Зазначений будинок розташований на частині земельної ділянки, належної домоволодінню АДРЕСА_2.
Будинок АДРЕСА_1 не міг бути об'єктом первинної реєстрації прав власності, оскільки не відповідає поняттю «об'єкт реєстрації» який міститься у Інструкції Міністерства комунального хазяйства УРСР від 31.01.1966 року, яка діяла на час первинної реєстрації.
23 червня 2011 року постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя у задоволенні позову відмовлено.
28 вересня 2011 року постановою Донецького апеляційного адміністративного суду, постанова Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 23 червня 2011 року скасована, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що державна реєстрація права власності ОСОБА_4. на домоволодіння АДРЕСА_1 була здійснена відповідно до вимог діючого законодавства.
БТІ не порушило право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку в АДРЕСА_2, оскільки в 1991 році вона права власності на зазначену земельну ділянку не набула.
ОСОБА_2 звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Жовтневого районного суду м. Маріуполя та постанови Донецького апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій свідоцтво про право власності № 669 від 31.07.1989 року на ім'я ОСОБА_4. на домоволодіння АДРЕСА_1 та договір дарування вищевказаного будинку від 31.08.1991 р. є дійсними і законних підстав для визнання недійсним реєстраційного напису, зробленого реєстратором БТІ на договорі дарування немає.
Також відсутні підстави для визнання незаконною первинної державної реєстрації права власності ОСОБА_4. на домоволодіння АДРЕСА_1, оскільки реєстрація проведена відповідно до вимог діючого законодавства.
Вимога про виключення з книги реєстрації прав на нерухоме майно запису за № 34/93 від 31.07.89 року вони також не підлягають задоволенню, оскільки реєстрація прав була здійснена в встановленому порядку, належні обґрунтування визнання запису недійсним ОСОБА_2 суду не були надані.
Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що спір між сторонами виник з приводу порядку користування земельними ділянками, на яких розташовані приватні будинки.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1.07.2004 року обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
Відповідно до зазначеного Закону і на підставі Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 7.02.2002 року (далі - Тимчасове положення) здійснюється державна реєстрація.
Виходячи із загальноправових принципів дії норми у часі, оцінка спірних правовідносин здійснюється згідно законодавчих норм, які існують на час виникнення спірних правовідносин.
Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що посилання ОСОБА_2 на Інструкцію Міністерства комунального хазяйства УРСР від 31.01.1966 року, якою передбачалось, що БТІ при оформлені права власності має перевіряти правильність оформлення документів на майно, безпідставні, оскільки даний спір виник між сторонами у грудні 2010 року і Інструкція Міністерства комунального хазяйства УРСР від 31.01.1966 року застосування до зазначених правовідносин не підлягає.
Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ДН за № 66 від 6.03.1995 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0, 06 га, за адресою: АДРЕСА_2, але не є власником зазначеного будинку.
ОСОБА_3 з 31.08.1991 року є власником будинку АДРЕСА_1.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що БТІ не порушило право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку в АДРЕСА_2, оскільки в 1991 році вона права власності на зазначену земельну ділянку не набула.
Висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволені позову є обґрунтованим.
Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
Колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для його скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.
Керуючись ст.,ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Сірош М.В.
Блажівська Н.Є.
Усенко Є.А.