"11" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/83556/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Бутенка В.І., Весельської Т.Ф., Малиніна В.В. (доповідач),
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення нечинним та зобов'язання вчинити певні дії, -
У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігії про визнання рішення неправомірним.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що будучи жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань, та, маючи обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань у майбутньому, залишив Гвінею та прибув до України, де подав до міграційних органів належним чином оформлену та обґрунтовану заяву про надання йому статусу біженця.
10 вересня 2010 року з повідомлення Управління міграційної служби Одеської області за №17-9-1065 йому стало відомо про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця згідно з рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігії від 02.08.2010 року №207-10.
Просив визнати неправомірним та скасувати зазначене рішення відповідача та зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання йому статусу біженця.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2011 року, у задоволені позову відмовлено.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить їх рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позов.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 222 КАС України.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.223 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що Управління міграційної служби в Одеській області правомірно відмовило позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця у зв'язку не доведенням ним можливості його переслідування за ознаками віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань в Гвінеї.
Із зазначеним висновком колегія суддів погоджується і вважає необхідним зауважити на наступне.
Відповідно до абзацу другого статті 1 Закону України від 21 червня 2001 року № 2557-III «Про біженців» (надалі Закон № 2557-III) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 10 Закону № 2557-III передбачено, що статус біженця не надається особі:
- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
- яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;
- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні;
- яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;
- яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).
Абзацом шостим статті 12 Закону № 2557-III передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач вилетів з Гвінеї 20.08.2009 року та прибув до Одеси 30.09.2009 року, при цьому подорожував 1 місяць 10 днів.
У 2010 році позивач звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області із заявою про надання статусу біженця.
Своїм рішенням за №207-10 від 02.08.2010 року відповідач відмовив у прийнятті документів щодо встановлення статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців» № 2557-III.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивачем надано суперечливі пояснення, зокрема щодо виїзду з країни свого проживання в процесі вирішення питання щодо надання статусу біженця так і свідченнями в суді.
Позивач вважає, що вразі повернення до Гвінеї його життю та свободі загрожуватиме небезпека. Проте у власній анкеті та під час співбесіди позивачем не наведено жодного доказу щодо його відношення до політичної партії або поясненнями свідків. Даючи пояснення у суді першої інстанції також не надав відповідні документи. Отже наявні матеріали справи свідчать про відсутність умов для надання ОСОБА_1 статусу біженця.
Посилаючись на викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків, що Державний комітет України у справах національностей та релігій діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством України, та правомірно відмовило позивачу у наданні статусу біженця.
Окремо колегія суддів зауважує на те, що позивач ні в позовній заяві, ні в касаційній скарзі не навів доводів, які б підтвердили можливість його переслідування з політичних переконань в Гвінеї.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що Одеський окружний адміністративний суд, правильно застосувавши норми матеріального права, аргументовано відхилив вимоги ОСОБА_1 та відмовив у задоволенні його позову.
Одеський апеляційний адміністративний суд, який переглянув постанову суду першої інстанції, прийшов до аналогічних висновків і обґрунтовано залишив її без змін.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1, - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
Судді: В.В.Малинін
В.І.Бутенко
Т.Ф.Весельська