"03" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/56780/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.
при секретарі: Сватко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2011 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року
у справі №2а-5353/11/1470
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Светолюкс-Електромонтаж» (надалі - ТОВ «Светолюкс-Електромонтаж»)
до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області (надалі - ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
В липні 2011р. позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0009262330 від 04.07.2011р.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.09.2011р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012р., позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області №0009262330 від 04.07.2011р.
Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідачем заявлено клопотання про здійснення заміни Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби її процесуальним правонаступником Державною податковою інспекцією у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, ТОВ «Светолюкс-Електромонтаж» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача, відповідача та Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегії суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, податковим органом було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Светолюкс-Електромонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з контрагентом - постачальником ТОВ "Стройкапдизайн" за березень 2011р.
В результаті проведеної перевірки було складено акт №740/23-300/30975988 від 15.06.2011р., у висновках якого визначені порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 228, 622, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині здійснення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків обумовлені ними, що знайшло відображення в укладанні правочину ТОВ "Светолюкс-электромонтаж" з ТОВ "Стройкапдизайн", який порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчинений удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.
На підставі вказаного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0009262330 від 04.07.2011р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкції.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.
Так, в силу приписів ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України в разі, коли господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. В разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Вищезазначені положення необхідно застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
На підставі п.11 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", органи державної податкової служби, мають право звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.
Стаття 228 Цивільного кодексу України визначає певний перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок, а саме:
- правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
- правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним;
- правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, а саме - правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності;
- правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами;
- правочини щодо відчуження викраденого майна;
- правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Всі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст.228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
З вищенаведених норм слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.
Наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортним накладними, банківськими виписками підтверджено реальність здійснення господарських операцій між ТОВ "Светолюкс-электромонтаж" та ТОВ "Стройкапдизайн".
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач володіє на праві оренди автотранспортом. Товарно-транспортні накладні свідчать про те, що поставка товарів позивачу відбувалась належним чином на праві оренди транспортом. До того ж, чисельність працюючих ТОВ "Светолюкс-электромонтаж" у перевіряємому періоді становить сорок одну особу, що є достатнім для здійснення поставки товарів.
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня визначених звичайних цін та складається з сум податків, нарахованих платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів, у тому числі при їх імпорті, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу приписів п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України забороняється включати до податкового кредиту суми не підтверджені податковими накладними.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або бюджетному відшкодуванню передбачено п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України.
В даному випадку податковий кредит був сформований позивачем правомірно, а саме - складався з сум податку, нарахованого у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ТОВ "Светолюкс-электромонтаж".
За базу оподаткування була прийнята договірна вартість товарів, що зазначена в договорі та видаткових накладних. Суми податку нараховані за вказаними операціями були включені позивачем до податкового кредиту березня 2011р.
До того ж, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що перевіркою не встановлено фактів включення сум податку на додану вартість, не підтверджених податковими накладними, до податкового кредиту звітного періоду. Також не встановлено порушення порядку визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або бюджетному відшкодуванню.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірного віднесення позивачем суми від здійснення вищезазначеної угоди до податкового кредиту з податку на додану вартість, а тому податкове повідомлення-рішення №0009262330 від 04.07.2011р. винесено протиправно та підлягає скасуванню.
Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Замінити Державну податкову інспекцію у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби її процесуальним правонаступником Державною податковою інспекцією у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий: ___________________ Н.Є. Маринчак
Судді: ___________________ О.В. Вербицька
___________________ О.В. Муравйов