"11" грудня 2013 р. м. Київ К-24487/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Бутенка В.І., Весельської Т.Ф., Малиніна В.В. (доповідач),
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_5 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.02.2010 року та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.06.2010 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Брянківської виправної колонії № 11 управляння Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області, Луганського виправного центру № 134 управляння Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області, третя особа - Державний департамент України з питань виконання покарань у Луганській області, -
У травні 2009 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Брянківської виправної колонії № 11 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області, Луганського виправного центру № 134 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області, за участю третьої особи Державного департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області про стягнення заборгованості, зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 02.02.2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.06.2010 року, у задоволені позову відмовлено у зв'язку з пропуском строку для звернення до адміністративного суду.
Представник позивача звернувся до Луганського окружного адміністративного суду із заявою про роз'яснення постанови суду від 02.03.2010 року, в якій він просив роз'яснити наступне: чому суд при прийнятті рішення не взяв до уваги положення ст.ст. 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України; чому суд при винесенні рішення керувався ст. 233 ч.1 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23.03.2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2011 року, представнику позивача було відмовлено у задоволенні заяви про роз'яснення постанови суду.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить їх рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позов.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 222 КАС України.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.223 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач звернувся з пропуском строку для звернення до адміністративного суду з відповідним позовом.
Колегія суддів погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції на час звернення позивача до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.3 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.
З матеріалів справи вбачається, що з 01.09.1994 року по 23.06.2008 року позивач проходив службу в ОВС та КВС на посадах начальницького складу.
З 01.09.1994 року по 05.02.2007 року проходив службу у Брянківській виправній колонії № 11 УДДУ з питань виконання покарань у Луганській області.
Згідно витягу з наказу начальника Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Луганській області від 05.02.2007 року № 11 о/с, який знаходиться в матеріалах справи, позивача 05.02.2007 року призначено заступником начальника Луганського виправного центру (№ 134) з нагляду і безпеки та оперативної роботи, увільнивши від посади чергового помічника начальника Брянківської ВК УДДУ з питань виконання покарань у Луганській області (№ 11).
З 23.06.2008 року позивача звільнено у запас Збройних Сил за ст.64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що підтверджується витягом з наказу начальника УДДУ з питань виконання покарань у Луганській області від 20.06.2008 року № 43 о/с.
Звертаючись до суду з позовом позивач зазначає, що відповідач не виплатив йому при звільненні 23.06.2008 року в повному обсязі грошове забезпечення, яке він має право отримати відповідно до п.1.2 розділу 1 наказу ДДУПВП № 203 від 18.10.2004 року. Крім того, не було здійснено повного розрахунку з урахуванням ст. 116 Кодексу законів про працю України.
Колегія суддів зазначає, що Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 роз'яснено, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судами, позивачем не надано жодних доказів поважності причин про пропуску місячного строку звернення до суду.
Відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Тобто, чітко визначено, що строк звернення до суду необмежений саме відсутності спору про розмір заробітної плати, оскільки зазначено, що звернення до суду може бути обмеження будь-яким строком про стягнення належної (нарахованої, але не виплаченої) заробітної плати.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів, що позовні вимоги ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 задоволенню не підлягають у зв'язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду.
Також колегія суддів погоджується з висновками судів щодо відмови у задоволені заяви представника позивача про роз'яснення постанови Луганського окружного адміністративного суду від 02.02.2010 року, оскільки постановою суду першої інстанції у задоволені позову відмовлено, виконанню (в тому числі примусовому) не підлягає, тому таке рішення є зрозумілою і таким, що не потребує роз'яснення в порядку ст. 170 КАС України.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правильно застосувавши норми процесуального права, аргументовано відмовив ОСОБА_4 як у задоволені позову, так і в роз'ясненні судового рішення.
Одеський апеляційний адміністративний суд, який переглянув постанову та ухвалу суду першої інстанції, прийшов до аналогічних висновків і обґрунтовано залишив їх без змін.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_5, - залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.02.2010 року та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.06.2010 року, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
Судді: В.В.Малинін
В.І.Бутенко
Т.Ф.Весельська