"03" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/63691/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,
при секретарі: Сватко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року
по справі №2а-1570/2045/2011
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Трейд-Юг» (надалі - ТОВ «Агро-Трейд-Юг»)
до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси (надалі - ДПІ у Київському районі м.Одеси)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: №0010752301/0 від 01.10.2010р., №0010752301/1 від 01.11.2010р., №0010752301/2 від 07.12.2010р. та №0010752301/3 від 02.03.2011р.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.04.2011р. залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012р., позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове - про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанції, ДПІ в Київському районі м.Одеси проведено позапланову документальну виїзну перевірку з питань правових відносин ТОВ "Агро-Трейд-Юг" з ПП "Агрохімторг" за квітень, травень та червень 2010р., за результатами якої складено акт №4836/23-02/32478599/15 від 21.09.2010р., в якому, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що привело до заниження ТОВ "Агро-Трейд-Юг" суми податкових зобов'язань по ПДВ в тому числі за рахунок завищення податкового кредиту за відповідні періоди та спірні суми.
На підставі зазначеного акта та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0010752301/3 від 02.03.2011р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.
Так, під визначенням податковий кредит, яке наведене у п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», слід розуміти суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Наведені вище положення Закону України «Про податок на додану вартість» свідчать про те, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє роботи (послуги), на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту.
Крім того, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою їх використання у власній господарській діяльності та підтверджені оформленими належним чином первинними бухгалтерськими документами.
Судами попередніх інстанції враховані наведені вище положення Закону України «Про податок на додану вартість» та встановлено на підставі матеріалів справи, що факт виконання договорів, які були укладені між ТОВ "Агро-Трейд-Юг" та ПП "Агрохімторг", підтверджені первинними документами, які відповідають вимогам законодавства щодо їх належного оформлення, а саме податковими та видатковими накладними, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, довіреностями, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.
При цьому ПП «Агрохімторг» на час здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, знаходилось на податковому обліку, мало свідоцтво платника податку на додану вартість.
Крім того, посилання податкового драгун на довідку про неможливість проведення перевірки ПП «Агрохімторг» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами судами обґрунтовано не взято до уваги, оскільки право платника податку на податковий кредит не залежить від проведення або не проведення зустрічних перевірок. Позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків щодо сплати податків іншими контрагентами. При невиконані контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є.
Щодо доводів відповідача про нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, слід звернути увагу на те, що відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.
Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.
Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Податковим органом не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
Отже, вказані в акті перевірки висновки про нікчемність укладених позивачем правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними, оскільки вони не підтверджені належними доказами, носять характер припущення і є суб'єктивною думкою відповідача.
Доводами касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовані.
Отже, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий: ___________________ Н.Є. Маринчак
Судді: ___________________ О.В. Вербицька
___________________ О.В. Муравйов