26 листопада 2013 року м. Київ К/800/40364/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Донця О.Є.,
суддів: Логвиненка А.О.,
Мороза В.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим на постанову Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30.04.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим з позовом до управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30.04.2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено частково. Визнано незаконною відмову управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 01.11.2011 року про відмову в поновленні виплати ОСОБА_2 пенсії за віком. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим поновити ОСОБА_2 пенсію за віком та здійснювати її нарахування та виплату, починаючи з 20.10.2011 року. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2013 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим було залишено без задоволення, а постанову Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30.04.2013 року - без змін.
У касаційній скарзі управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30.04.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2013 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не надають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою, що досягла пенсійного віку та з червня 1995 року перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим .
У серпні 1996 року ОСОБА_2 виїхала на постійне місце проживання в державі Ізраїль, де знаходиться на консульському обліку, у зв'язку з чим їй припинено виплату пенсії.
20 жовтня 2011 року ОСОБА_2 звернулася до управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим з заявою про відновлення виплати їй пенсії за віком.
Відповідач відмовив у поновленні ОСОБА_2 виплати пенсії за віком, оскільки пунктом 4 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія за віком призначається громадянам України та особам, які постійно проживають або працюють на Україні. Відмову умотивовано тим, що оскільки рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 набрало чинності 07.10.2009 року та не має зворотної сили у часі, законних підстав проводити виплату пенсії громадянам, що виїхали з України на постійне місце проживання в іншу державу до зазначеної дати, у органів ПФУ не має.
Відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Пунктом 2 частини 1 статті 49 цього Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України
Згідно із статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені положення визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, у зв'язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 ОСОБА_2 набула право на відновлення виплати пенсії, а тому суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, зобов'язавши управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим поновити ОСОБА_2 пенсію за віком та здійснювати її нарахування та виплату, починаючи з 20.10.2011 року.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення, а постанову Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30.04.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.Є. Донець
судді: А.О. Логвиненко
В.Ф. Мороз