"21" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/88521/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С.В.
Загороднього А.Ф.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення,
У грудні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2010 роки.
Ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 грудня 2010 року позовні вимоги за період з 2007 року по 2009 рік залишено без розгляду.
Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 07 лютого 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу одноразову щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі трьох мінімальних заробітних плат з урахуванням фактично виплачених у цей період коштів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2011 року постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 07 лютого 2011 року скасовано. Позов залишено без розгляду.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що позивач є потерпілим в наслідок аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, як евакуйований у 1986 році, та має право на виплату допомоги на оздоровлення відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам III групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення п. 30 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», яким було зупинено на 2007 рік дію абзаців 2-7 частини 4 ст. 48 Закону № 796.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. №107-УІ, яким було встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 70 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Кабінет Міністрів України у 2010 році не скористався наданим правом на встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення, й відповідно застосуванню підлягає положення статті 48 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до статті 152 Конституції України, Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, після 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позовні вимоги без розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про пропуск позивачем встановленого процесуальним законом строку звернення до суду з даним позовом.
Так, відповідно до частини першої - третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (редакції, на час звернення позивача до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, на час звернення до суду) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Предметом спору є розмір щорічної допомоги на оздоровлення, тобто періодичного платежу.
Виплата зазначеної допомоги здійснена позивачу 02 червня 2010 року, а, отже, про порушення свого права ОСОБА_2 мало бути відомо, проте до суду з позовом із вимогами щодо захисту своїх порушених прав він звернулася лише 27 грудня 2010 року.
Позивачем не наведено жодної поважної причини поновлення строку звернення до адміністративного суду, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для його поновлення.
За приписами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржуване судове рішення постановлене з дотриманням норм процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовуються висновки, викладені в судовому рішенні, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення- без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф. Загородній